Постанова

від 10.12.2014 по справі 808/6489/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року 17 год. 45 хв. Справа № 808/6489/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Р.В. Сацького,

при секретарі судового засідання А.С. Ярошенко,

за участю представників сторін :

від позивача: Лазько В.Г.

від відповідача: Радова С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Литейщик»

до: Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про: визнання протиправними та нечинним податкового повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0234081715

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Литейщик» до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0234081715, форма - В1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування TOB «Литейщик» з податку на додану вартість у розмірі 24150 грн., в тому числі за штрафною (фінансовою) санкцією - 4830,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та дав пояснення в його обґрунтування аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити та пояснила, що вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що прийняте з додержанням вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим просила в задоволенні позову ТОВ «Литейщик» відмовити в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

14.07.2014 Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, прийнято податкове повідомлення-рішення №0234081715, форма - В1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ТОВ «Литейщик», з податку на додану вартість у розмірі 24150,00 грн., в тому числі за штрафною (фінансовою) санкцією - 4830,00 грн.

Зазначене Рішення прийнято на підставі Акту №183/08-17-22/2403942 від 25.06.2014 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Литейщик» (код ЄДРПОУ 24903942) з питань достовірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за березень 2014 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у лютому 2014 року».

24.07.2014 на адресу Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на зазначене Податкове повідомлення-рішення Позивачем подано скаргу (вих. №8), яка рішенням (вих. №3412/10/0801-10-04-13) від 17.09.2014 «Про результати розгляду первинної Скарги» залишена без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачає, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; і як зазначається, далі у ст. 9 цього Закону «1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи».

Матеріали бухгалтерського та податкового обліку, надані для перевірки, первинні документи, слугували документальним підтвердженням дійсних господарських операцій, передбачених Цивільним Кодексом, адже ст. 185.1 Податкового кодексу України, передбачає, що «Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; і датою виникнення податкових зобов'язань … з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (ст. 187 Податкового кодексу).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України (Податковий кредит):

198.1. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів. . .

198.2. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, виключним підтвердженням права ТОВ «Литейщик» на віднесення до податкового кредиту сум, сплачених у зв'язку з придбанням товарів, є наявність податкової накладної, адже згідно ст. 201 Податкового кодексу (Податкова накладна):

201.1. Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках . . . обов'язкові реквізити. . . :

201.4. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

201.6. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

Крім цього, ст. 201.8 ПК передбачає, що «Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

201.10. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту».

Отже, виключною підставою для неврахування ТОВ «Литейщик» податкового кредиту з господарських операцій з суб'єктом господарювання ТОВ «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» могла бути відсутність податкової накладної від цього контрагенту, адже згідно ст. 44 ПК (Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності):

44.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Останнє твердження співвідноситься з вимогами Закону № 996, згідно якого: «Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, а бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень, адже метою бухгалтерського обліку та фінансової звітності (ст. 3) є ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності і надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Спеціалістами податкового органу не вірно застосовані вимоги Цивільного кодексу України стосовно дійсності правочинів. Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

Статтею 216 Цивільного кодексу передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Вказані вимоги закону співвідносяться з Постановою Вищого адміністративного суду України по справі №К/9991/50772/12 від 14.11.2012 в якій зазначається, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Приймаючи вказане Рішення, ВАСУ, в свою чергу, посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, згідно якої вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

У зв'язку з висновками Пленуму, ВАСУ в своєму Рішенні зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в Акті, визначається законом як фіктивний правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже було зазначено, судове рішення про визнання правочинів Позивача недійсними (нікчемними), відсутнє.

Наданий Позивачем Договір №1 від 01.01.2010, підтверджує, що Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару на умовах Специфікації, а Замовник зобов'язаний прийняти та оплатити товар. Поставка товару проводиться на умовах DAP (склад Замовника) згідно правил Інкотермс в ред. 2010 року Відповідно до п. 2. Договору податкова накладна надається Замовнику в місяці виникнення у Постачальника податкового зобов'язання.

Вказана господарська операція супроводжувалася складанням, в тому числі, Податкової накладної №2 від 04.06.2013. Крім цього, її підтверджують банківська виписка за 15.01 та 17.01.2014, Контракт від 23.01.2013, митна декларація, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за 06.2013, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за 02.2014, Договір оренди приміщення №01-06/13 від 01.06.2013.

Стаття 14.1.36 Податкового кодексу України, далі - ПК, передбачає, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу, відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

З наведеного встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності вільні у виборі видів господарської діяльності з метою отримання прибутку. В той же час, жодним законом не визначено строки чи проміжок часу, який може бути між різними етапами цієї діяльності, їх послідовність чи настання кінцевого результату.

Згідно первинних бухгалтерських документів, наданих Позивачем, Договором оренди нежитлового приміщення №01-06/13 від 01.06.2013 передбачено, що Орендодавець, ТОВ «Талко», передає, а Орендар, ТОВ «Литейщик», приймає у користування для здійснення своєї господарської діяльності нежитлове приміщення площею 8 кв.м. за адресою: смт. Нововасилівка, вул. Леніна, 184. Згідно Довідки Нововасилівської селищної ради від 06.08.2012 за адресою вул. Леніна, 182, смт. Нововасилівка, розташована земельна ділянка площею 2,36 га на якій знаходяться виробничі будівлі та приміщення (нерухоме майно) та належить ТОВ «Талко» і зареєстроване за адресою, вул. Леніна, 182, 184.

На підставі Довіреності від 16.05.2013 №112 ТОВ «Глобал Оушен Лінк» уповноважувалося здійснити комплекс транспортно-експедиційного обслуговування товару (поставка установки барабанного типу) в інтересах ТОВ «Талко»: поставити товар за адресою: вул. Леніна, 184, смт. Нововасилівка, тобто вказана установка знаходиться за вказаною адресою, що підтримується, зокрема реквізитами документів: Коносамент №CNTAO007493; MSCUQC372714, контейнер номер MSCU1714652, що співвідноситься з умовами Заявки про надання транспортно-експедиційних послуг №1 від 09.04.2013.

Таким чином, перехід права власності на вказану установку відповідно з умовами Договору купівлі-продажу не супроводжувався транспортуванням цієї установки і обидва господарюючих суб'єкта домовилися про перехід права власності на неї на умовах, що були взаємовигідними для обох сторін, адже відповідно до ч. 1 ст. 19 ГК України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно ч.5 цієї ж статті незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються, у зв'язку з чим висновки перевірки є таким втручанням у господарську діяльність Позивача.

Стаття 14.1.202 ПК України передбачає, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

За приписами ст. 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Заперечуючи проти позову, Відповідач посилається на висновки акту в якому зазначає, що при дослідженні товарного потоку встановлено відсутність поставок товару від ТОВ «Талко» на адресу ТОВ «Литейщик» внаслідок чого, такий договір поставки є нікчемним і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих що пов'язанні з його недійсністю.

Отже, суд вважає, що позивачем дотриманні законні підстави формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем не доведено обґрунтованість та правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присудженню на користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0234081715, форма - В1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування TOB «Литейщик» з податку на додану вартість у розмірі 24150,00 грн., в тому числі за штрафною (фінансовою) санкцією - 4830,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Литейщик» витрати на сплату судового збору у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Сацький