Рішення

від 16.12.2014 по справі 906/1466/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" грудня 2014 р. Справа № 906/1466/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іспакім" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" (м. Коростень Житомирська область)

про стягнення 158936,15 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 158936,15грн., з яких: 104077,40грн. - основний борг, 27207,64грн. - пеня, 5523,20грн. - 3% річних, 22127,91грн. - інфляційні. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача. Крім того, просить стягнути з відповідача 4000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката та 100,00 грн. транспортних витрат.

Позивач в судове засідання не з'явився, надіслав письмове клопотання від 11.12.2014, відповідно до якого просить розгляд справи здійснювати без участі представника позивача. Позов підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Відповідач двічі був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, наданих законом прав на подання відзиву та участь представника у судовому засіданні не використав, на вимогу суду письмових заперечень на позов не надіслав, про наявність поважних причин їх неподання і неявки представника не повідомив.

Отже, суд вважає, що відповідач без поважних причин не з'явився у судове засідання та не направив відзив на позовну заяву. Неявка без поважних причин належним чином повідомленої сторони не є перешкодою для розгляду справи, у зв'язку з чим суд, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іспакім" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елізіум пласт" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №1711 (а.с.10-11), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити добавки для переробки пластмас (в подальшому "Товар") в асортименті, кількості та по цінам, які викладені в Додатках до цього Договору, що являються його невід'ємними частинами (п.1.1 договору).

Під Додатками до цього договору розуміються рахунки-фактури та підписані видаткові накладні, які видаються постачальником (п.1.2 договору).

Загальна сума Договору орієнтовно складає 600000,00грн., в т.ч. ПДВ 20% - 100000,00грн. Сума договору може бути змінена за взаємною згодою Сторін (п.1.4 договору).

Поставка Товару проводиться окремими партіями згідно наданих покупцем і узгоджених постачальником заявок на поставку Товару (п.2.1 договору).

Датою поставки є дата передачі Товару покупцю, яка вказується у видаткових накладних на Товар (п.2.2 договору).

Ціна Товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в Додатках до цього Договору, що є його невід'ємними частинами (п.3.1 договору).

Згідно п.3.3 договору покупець зобов'язується здійснити 100% оплату Товару протягом 15 календарних днів від дати поставки шляхом безготівкового банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Датою оплати Товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.4 договору).

Покупець вказує в призначенні платежу номер цього Договору та/або номер рахунка - фактури, згідно якої буде проводитись поставка Товару (3.5 договору).

Договір набуває сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до "31" грудня 2011 pоку, але в будь-якому разі до проведення повних взаєморозрахунків між Сторонами (п.10.1 договору).

26 вересня 2013 року листом за вих.№116 відповідач підтвердив замовлення на поставку товару (а.с.12).

За даними позивача 29 жовтня 2013 року було оформлено замовлення на поставку №460, і 31 жовтня 2013 року згідно видаткової накладної №427 було поставлено товар на загальну суму 366919,20 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №427 від 31.10.2013; довіреністю №230 від 31.10.2013; рахунком-фактурою №457 від 29.10.2013; податковою накладною №53 від 31.10.2013 (а.с.13-16).

Крім того, згідно замовлення покупця №498 від 15.11.2013 ТОВ "Іспакім" було поставлено товар 15.11.2013 на суму 13399,20грн. згідно видаткової накладної №454. З товаром передано рахунок-фактуру № 491 від 15.11.2013 та податкову накладну №25 від 15.11.2013 (а.с.17-20).

Загальна вартість замовлених товарів за двома видатковими накладними становить 380318,40 гривень, в т.ч. ПДВ 63 386,40 гривень.

Як зазначив позивач, 05.03.2014 частину із поставлених товарів, придбаних згідно замовлення №460 від 29.10.2013, та поставлених 31.10.2013 було повернуто. Вартість повернутого товару становить 257 640,00 гривень з ПДВ.

Також 22.05.2014 відповідачем було частково оплачено поставлені 31.10.2013 товари на суму 18600,80грн. (а.с.21-25).

Отже, зобов'язання щодо вчасного та повного розрахунку за отриманий товар відповідач виконав частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 104077,40грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено листи та претензії з проханням оплатити заборгованість (а.с.26-29), на які отримало відповідь про підтвердження даної заборгованості, але неможливість її сплатити в зв'язку з важкою економічною та ринковою ситуацією, ситуацією на валютному ринку та ін. Просили розстрочити виплату боргу (а.с.30).

31.03.2014 ТОВ "Іспакім" направив відповідачу листа з графіком погашення заборгованості (а.с.31), який залишено без відповіді та задоволення (а.с.31).

Невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого товару за договором поставки №1711 від 16 лютого 2011 року стало приводом для звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач крім суми основного боргу 104077,40грн., просить суд стягнути з відповідача 5523,20грн. - 3% річних, 22127,91грн. - інфляційних та 27207,64грн. пені.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 104077,40грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.7.2 договору кожна із сторін несе обмежену відповідальність за недотримання умов даного договору. Відповідальність Сторін обмежується виплатою неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період, за який виплачується неустойка), після чого сторона не має права на відшкодування збитків.

Виплата неустойки не звільняє Сторони від виконання обов'язків за цим Договором в натурі (п.7.3 договору).

Сторони погодили, що строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, до cторін не застосовується (п.7.4 договору).

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, розмір пені складає 27207,64грн., інфляційних - 22127,91грн., 3% річних - 5523,20грн. (а.с.3-5).

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені, інфляційних та 3% річних, суд прийшов до висновку, що вони нараховані правильно, відповідно до вимог чинного законодавства, умов укладеного договору та підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 4000,00грн. витрат на послуги адвоката. Розглянувши вказану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Як вбачається із матеріалів справи, представник позивача Валько І.В. є адвокатом, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №685, видане Рівненською обласною КДКА 29 жовтня 2009 року. Між адвокатом Валько І.В. та ТОВ "Іспакім" 13 лютого 2014 року укладено договір про надання правової допомоги (а.с.41-43). Згідно акту №3 прийому-передачі послуг по представництву та захисту замовника витрати ТОВ "Іспакім" на послуги адвоката складають 4000,00грн. (а.с.52). Суду також надано копії рахунку-фактури №129/14 від 23.10.2014 та платіжного доручення №2933 від 24.10.2014, що підтверджує сплату позивачем відповідних послуг до прийняття рішення у справі в розмірі 4000,00грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті послуги адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню в розмірі 4000,00грн.

Крім того, представником позивача ставиться вимога про стягнення з відповідача 100,00грн. понесених витрат, пов'язаних із проїздом адвоката до місця розгляду справи, посилаючись на ст.44 ГПК України, на підтвердження чого були надані проїзні квитки (а.с.55, 62).

Як зазначалось вище, до складу судових витрат входять, зокрема, інші витрати, пов'язані з розглядом справи.

Згідно п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13, до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 04.11.2014 та ухвалою про відкладення розгляду справи від 24.11.2014 суд викликав в засідання суду представників сторін, однак обов'язковою явка останніх не визнавалась.

Крім того, стаття 74-1 ГПК України надає право сторонам приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, тобто, без явки представників сторін безпосередньо в приміщення суду.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення з відповідача 100,00грн. понесених витрат, пов'язаних із проїздом адвоката до місця розгляду справи.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Кірова, 88, код 32510883)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іспакім" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, код 35076761) - 158936,15грн., з яких: 104077,40грн. - основний борг, 27207,64грн. - пеня, 5523,20грн. - 3% річних, 22127,91грн. - інфляційні, а також 3178,72грн. сплаченого судового збору та 4000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В частині стягнення судових витрат в сумі 100,00грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22 грудня 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек. з повід.)