Постанова

від 17.12.2014 по справі 910/13599/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. Справа№ 910/13599/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

Представників сторін:

від позивача - Шевченко К.Ю., дов. б/н від 01.07.2014 року;

від відповідача - не з'явилися.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.09.2014 року

у справі № 910/13599/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО СІТІ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд»

про стягнення 118 979,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО СІТІ» 80 938,48 грн. основного боргу, 5 246,59 грн. пені, 16 187,69 грн. штрафу, 2 022,34 грн. 3% річних, 9 429,33 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 284,40 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/13 залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.11.2014 року.

25.11.2014 року в судовому засіданні було оголошено перерву в розгляді справи до 09.12.2014 року.

09.12.2014 року в судовому засіданні було оголошено перерву в розгляді справи до 10.12.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року відкладено розгляд справи на 17.12.2014 року.

17.12.2014 року у судовому засіданні представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО СІТІ» подано заяву про обґрунтованість позовних вимог у сумі 93 572,85 грн., яка складається з 77 569,60 грн. основного боргу, 5 028,21 грн. пені, 1 938,18 грн. 3 % річних, 9 036,86 грн. інфляційних втрат.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» у поясненнях, наданих у судовому засіданні 09.12.2014 року, підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО СІТІ» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, 09.12.2014 року відповідачем у судовому засіданні було подано клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертизи, оскільки, як зазначив директор, жодних видаткових накладних та довіреностей по договору поставки № 15072013 від 15.07.2013 року зі сторони відповідача не підписувалось та жодних поставок за даним договором позивачем не здійснювалося. Також директор у своїх поясненнях зазначив про відсутність будь-яких господарських відносин між сторонами.

Проте, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання, оскільки на вимогу суду позивачем було надано виписки з рахунку, якими підтверджується часткова оплата відповідачем поставленого товару у сумі 35 000 грн. з призначенням платежу «за мін вату зг. дог. 15072013 від 15.07.2013 р.…».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО СІТІ» (далі - позивач, постачальник, ТОВ «ЕКО СІТІ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» (далі - відповідач, покупець, ТОВ «Інтехнобуд») укладено договір поставки № 15072013 (далі - Договір).

За умовами Договору позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, поставити і передати у власність товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у податкових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від позивача до відповідача та є невід'ємними частинами Договору, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі прийняти та оплатити вказаний товар.

Відповідно до п. 5.2 Договору асортимент, кількість, та вартість товару (з урахуванням ПДВ), остаточно узгоджуються та відображаються сторонами у видатковій накладній по кожній партії окремо.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що його загальна сума розраховується шляхом додавання загальних сум партій товарів, поставлених постачальником на протязі дії Договору, згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 6.1 Договору, відповідач зобов'язаний оплатити позивачу вартість (ціну) кожної партії товару, шляхом попереднього перерахунку коштів на рахунок позивача.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 112 569,60 грн., згідно видаткових накладних № 29 від 30.08.2013 року та № 30 від 30.08.2013 року (а.с. 12-13).

У суді першої інстанції позивач зазначив, що відповідач розрахувався з ним частково, внаслідок чого на момент розгляду справи судом першої інстанції заборгованість становила 80 938,48 грн.

Матеріали справи також містять претензії позивача, з якими він звертався до відповідача 12.02.2014 року та 29.04.2014 року.

З урахуванням того, що відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 80 938,48 грн. основного боргу, 9 801,31 грн. пені, 16 187,69 грн. штрафу, 2 022,34 грн. 3% річних, 9 429,33 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути 80 938,48 грн. основного боргу, 5 246,59 грн. пені, 16 187,69 грн. штрафу, 2 022,34 грн. 3% річних, 9 429,33 грн. інфляційних втрат.

Проте, з витребуваних колегією суддів банківських виписок вбачається, що відповідач за поставку мінвати за Договором сплатив 35 000 грн.

Тобто, основна сума боргу відповідача складає не 80 938,48 грн., як вказано у позові, а 77 569,60 грн. (112 569,60 грн. - 35 000 грн.).

Крім того, у зв'язку з встановленням даного факту, позивач у судовому засіданні апеляційної інстанції подав заяву про обґрунтованість позовних вимог у розмірі 77 569,60 грн. основного боргу, 5 028,21 грн. пені, 1 938,18 грн. 3 % річних, 9 036,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за поставку товару в сумі 77 569,60 грн.

Доказів погашення вказаної заборгованості суду надано не було.

Стосовно посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність поставки даного товару, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та недоведеними з огляду на те, що вказана поставка частково оплачена самим відповідачем, доказів існування інших відносин між сторонами суду не надано.

Крім того, позивачем було надано довіреність № 144/2 від 26.08.2013 року на підставі якої представник відповідача отримував товар, вказана довіреність містять відтиск печатки та підпис відповідача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 77 569,60 грн., а не 80 938,48 грн., як зазначив суд першої інстанції.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 9 801,31 грн. - пені за період з 01.09.2013 року по 01.07.2014 року та 16 187,69 грн. - штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. Чинне законодавство не обмежує право учасників господарських відносин встановлювати одночасне стягнення пені та штрафу, який є не іншим видом відповідальності, а різновидом неустойки, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 27.04.2012 року у справі № 3-24гс12).

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Частиною 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 7.4. Договору в разі порушення грошових зобов'язань за Договором більше ніж на 20 днів, Позивач має право стягнути з Відповідача штраф у розмірі 20 % від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення вимоги про стягнення штрафу в розмірі 16 187,69 грн. та про часткове задоволення вимоги про стягнення пені в розмірі 5 246,59 грн., оскільки позивачем пеня розрахована понад шість місяців, що порушує вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено вище, позивач у суді апеляційної інстанції, перерахувавши розмір пені, просив стягнути з відповідача 5 028,21 грн., проте, розмір штрафу перерахований не був.

Враховуючи, що сума основного боргу складає 77 569,60 грн., провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 15 513,92 грн. штрафу та 5 028,21 грн. пені.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 9 429,33 грн. та 3 % річних у сумі 2022,34 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення вимог про стягнення 2 022,34 грн. 3% річних та 9 429,33 грн. інфляційних втрат.

Позивач у суді апеляційної інстанції, перерахувавши розмір інфляційних втрат та 3 % річних, просив стягнути з відповідача 1 938,18 грн. 3 % річних, 9 036,86 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи що сума основного боргу складає 77 569,60 грн., провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 9 036,86 грн. та 3 % річних у сумі 1 938,18 грн.

За таких обставин, колегією суддів встановлено, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути 77 569,60 грн. основного боргу, 15 513,92 грн. штрафу, 5 028,21 грн. пені, 9 036,86 грн. інфляційних втрат та 1 938,18 грн. 3 % річних.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» в апеляційній скарзі, знайшли часткове підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 прийнято з неповним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід частково скасувати.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на сторін пропорційно.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 скасувати частково.

3. Викласти абз. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» (01011, м.Київ, вул. Рибальська 13, код ЄДРПОУ 35918552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Сіті» (14000, м.Чернігів, вул. Савчука 11, кв. 188, код ЄДРПОУ 36931747) 77 569 (сімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 15 513 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 92 коп. штрафу, 5 028 (п'ять тисяч двадцять вісім) грн. 21 коп. пені, 9 036 (девять тисяч тридцять шість) грн. 86 коп. інфляційних втрат та 1 938 (тисяча дев'ятсот тридцять вісім) грн. 18 коп. 3 % річних та 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 74 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.»

4. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Сіті» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехнобуд» 52 (п'ятдесят дві) грн. 13 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити видачу відповідних наказів Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/13599/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця