Ухвала

від 17.11.2014 по справі 2а-4040/10/1870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року м. Київ К/9991/53551/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011

у справі № 2а-4040/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський машинобудівний завод»

до 1. Державної податкової інспекції в м. Суми,

2. Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011, позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 437613,58 грн.

ДПІ в м. Суми подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1, п. 10.2 ст. 10, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, ч. 5 ст. 71, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України,

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ТОВ «Сумський машинобудівний завод» з вересня 2009 року по грудень 2009 року подавало до ДПІ в м. Суми податкові декларації з податку на додану вартість разом із заявами про бюджетне відшкодування за вересень 2009 року в сумі 94190 грн., за жовтень 2009 року в сумі 184618грн., за листопад 2009 року у сумі 159834 грн., за грудень 2009 року в сумі 204026 грн.

Враховуючи часткове відшкодування податку на додану вартість за вищенаведеними деклараціями, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення на його користь невідшкодованої частини податку на додану вартість, що складає 437613,58 грн., в т.ч. за вересень 2009 року - 34656,58 грн., за жовтень 2009 року - 184618 грн., за листопад 2009 року - 19003 грн., за грудень 2009 року - 199336 грн.

Судами достовірно встановлено, що висновками перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за поданими позивачем деклараціями за спірні періоди, підтверджено правильність визначення від'ємного значення з податку на додану вартість.

Підставою для невідшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2009 року в загальній сумі 418610,58 грн. податковим органом визначено непроведення зустрічних перевірок контрагентів позивача у ланцюгу постачання. Щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 19003 грн., то відповідач вказує, що ним було сформовано та передано Головному управлінню Державного казначейства України в Сумській області висновок про відшкодування податку на додану вартість у вказаній сумі.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено, фактичне придбання позивачем товару (робіт, послуг) не оспорюється.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту проведення зустрічних перевірок контрагентів в ланцюгу постачання та підтвердження такими перевірками сплати ними податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун