Рішення

від 23.09.2014 по справі 910/9721/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9721/14 23.09.14

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Громадської організації "СТЦ ТСОУ "Відродження"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Хижниченко (дов №98-Д від 25.12.2013)

від відповідача: Бахарєв С.О. (дов.№02/86 від 28.05.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації "СТЦ ТСОУ "Відродження" про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2014 порушено провадження у справі №910/9721/14 та призначено її до розгляду на 12.06.2014 року.

12.06.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 12.06.2014 суд відклав розгляд справи на 01.07.2014 року.

У судовому засіданні 01.07.2014 оголошено перерву до 17.07.2014 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/9721/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.

Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Шкурдовою Л.М. до розгляду на 14.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/9721/14 передано їй для розгляду.

Ухвалою суду від 04.08.2014 справа №910/9721/14 прийнята та призначена суддею Поляковою К.В. до розгляду на 14.08.2014 року.

За наслідками судового засідання 14.08.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.09.2014, у зв'язку із неявкою позивача.

До судового засідання 23.09.2014 з'явився представник позивача, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

У свою чергу, представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.10.2001 року.

Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» є балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 126,0 м. кв. за адесою: м. Київ, вул. Некрасівська 6 та споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг КП «ЦОС Шевченківського району.

У період із квітня 2007 по жовтень 2010 облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені КП УЖГ здійснювали КП «ЖЕКи», що діяли на підставі договорів доручення.

Відповідно до Окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Пахальчук Г.Д. від 13.09.2010 р. №905 з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущенням безоплатного використання теплової енергії та водопостачання КП УЖГ (КП «ЦОС Шевченківського району») зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району.

КП ЖЕКи зобов'язано передати КП УЖГ всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району, скласти акти звіряння станом на 01.10.2010 року.

На виконання даного Окремого доручення КП «ЖЕК «Покровська» було складено акт звіряння взаєморозрахунків про заборгованість по споживачу комунальних послуг (вул. Некрасівська 6) ГО «СТЦ ТСОУ «Відродження» та передано до КП УЖГ (виконавця) заборгованість по даному споживачу за комунальні послуги в сумі 8 578,46 грн. станом на 01.10.2010 р. Дана заборгованість зазначена першою в розрахунку заборгованості доданому до позовної заяви.

Відповідно до розрахунку заборгованості за комунальні послуги по нежитловому приміщенню ГО «СТЦ ТСОУ «Відродження» (вул. Некрасівська 6), за період з 27.09.2010 по 25.02.2014 заборгованість відповідача складає: 76 429,09 грн. (разом з переданим КП «Покровська» боргом).

Неповна оплата комунальних послуг свідчить про неналежне виконання Відповідачем зобов'язань, а тому порушує право Позивача на одержання плати за надані комунальні послуги в установлений законодавством строк.

Норми статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV, містять визначення поняття споживача, як фізичної чи юридичної особи, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Таким чином, юридична чи фізична особа, що отримує житлово- комунальні послуги зобов'язана оплачувати їх.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв.

Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.18. Порядку обліку та оплати послуг Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.»

Таким чином, зобов'язання Відповідача в умовах неукладеного договору на постачання комунальних послуг, виникає на підставі дії законів, що перелічені вище, а не укладення договору не звільняє відповідача від сплати заборгованості за спожиті комунальні послуги.

16.07.2013 між Позивачем та Відповідачем було укладено новий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення №П-275.

Предметом договору, зокрема п. 1.1. є те, що Виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов'язується

своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2.Споживач є балансоутримувачем нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Некрасівська 6, загальною площею 126,0 кв. м., на підставі Розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва №56 від 23.01.2001 року.

Відповідно до п. 3.2. У разі застосування щомісячної системи оплат послуг платежі вносяться не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.2.1. Споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

На протязі всього спірного періоду Позивачем направлялись Відповідачу рахунки за комунальні послуги, проте, оплати за комунальні послуги надходили частково.

14.04.2014 позивачем в чергове було направлено Відповідачу претензію з зазначенням заборгованості та вимогою сплати, а також було долучено до претензії рахунки на оплату комунальних послуг за весь період заборгованості.

Проте, боржник дану претензію проігнорував, заборгованість не сплатив, що зумовило звернення із даним позовом до суду у межах якого позивач також просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних.

Заперечуючи проти позову, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, станом на день розгляду спору надані позивачем послуги за договором не оплачені відповідачем.

Таким чином позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку Громадської організації «СТЦ ТСОУ «Відродження» сплатити на користь позивача суму основного боргу.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період з 27.09.2010 по 25.02.2014 року.

Одночасно, положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Отже, встановивши у межах розгляду даного господарського спору наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача грошові кошти, суд дійшов висновку про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення грошових сум з огляду на таке.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, з системного аналізу викладеного вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення грошових сум за період 27.09.2010-13.05.2011 слід відмовити, оскільки із позовом про стягнення таких грошових коштів КП ЦОС Шевченківського району мало звернутись до 27.09.2013-13.05.2014 відповідно, у той час як позивач звернувся до суду 21.05.2014, що підтверджується наявним на позові відтиском штемпеля вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва. Таким чином сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача становить 58 336,23 грн.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 2 334,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 245,33 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 10.06.2011-25.02.2014 у розмірі 58 336,23 грн. - основний борг, 245,33 грн. - інфляційних втрат та 2 334,84 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї витрати по оплаті судового збору незалежно від результатів вирішення спору. З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що судові витрати, відповідно до положень статті 49 ГПК України, мають бути покладені на відповідача пропорційно розміру здоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Громадської організації "СТЦ ТСОУ "Відродження" про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації «СТЦ ТСОУ «Відродження» (04119, місто Київ, вулиця Мельникова, 46-А; ідентифікаційний код 21493254) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, місто Київ, вулиця М. Кирпоноса, 10/8; ідентифікаційний код 31731838) 58 336 (п'ятдесят вісі тисяч триста тридцять шість) гривень 23 копійки основного боргу, 245 (двісті сорок п'ять) гривень 33 копійки - інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 2 334 (дві тисячі триста тридцять чотири) гривні 84 копійок та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) гривень 33 копійки витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.09.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 29.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова