Рішення

від 17.12.2014 по справі 910/23423/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23423/14 17.12.14

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп»

про стягнення 85 890, 64 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Серебреннікова-Нікітіна М.П.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» про стягнення попередньої оплати за договором № 270514/02 від 27.05.2014 р. у розмірі 75 843, 98 грн., а також 6 674, 27 грн. - пені за прострочення поставки товару, 2 823, 82 грн. - інфляційних втрат та 548, 57 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/14009/14, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.12.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та отримана його представником, про що свідчить підпис останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.12.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» укладено договір поставки № 270514/20, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач - прийняти та оплатити продукцію виробничо-технічного призначення.

Відповідно до п. 2.1. договору поставка товару здійснюється на умовах 100 % передоплати.

Відповідно до п. 8.3. договору у разі несвоєчасної поставки товару відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день його затримки.

Договір, відповідно до п. 9.1., набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014 р.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 270514/02 від 27.05.2014 р. ціна товару за договором становить 89 454, 98 грн.

27.05.2014 р. позивачем перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» грошові кошти у сумі 89 454, 98 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех".

Як зазначає позивач, 02.06.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» поставлено товар, обумовлений договором № 270514/02 від 27.05.2014 р. на суму 8 611, 00 грн.

Листом № 020614/01 від 02.06.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» повідомило про неможливість здійснити поставку продукції, оплаченої позивачем та просило звернутись з листом до відповідача про повернення коштів.

06.06.2014 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» з листом № 16/0614 від 04.06.2014 р. про повернення попередньої оплати за договором у розмірі 80 843, 98 грн. протягом 3-х банківських днів.

Листом № 300714/01 від 30.07.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» визначило графік повернення грошових коштів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех".

Відомостей щодо погодження позивачем вищевказаного графіку матеріали справи не містять.

28.07.2014 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» з претензією № 29/0714 від 15.07.2014 р. про перерахування заборгованості у розмірі 80 843, 98 грн.

31.07.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" грошові кошти у сумі 5 000, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех".

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазнає, що відповідачем порушено зобов'язання щодо поставки товару, оплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" за договором № 270514/02 від 27.05.2014 р. у зв'язку з чим просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» грошові кошти у сумі 75 843, 98 грн., сплачені у якості попередньої оплати за товар.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів поставки оплаченого позивачем товару або повернення коштів не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання майнових зобов'язань не навів.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд вважає вимоги Товариства ом з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у сумі 75 843, 98 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 6 674, 27 грн. - пені за прострочення поставки товару, 2 823, 82 грн. - інфляційних втрат та 548, 57 грн. - 3 % річних.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

В той же час, стягнення суми попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами договору на відповідача покладено обов'язок з передачі товару, а відтак - вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, що викладено у постанові від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012.

Крім того, за приписами п. 1.3. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування приписів ст. 625 Цивільного кодексу України є правовим наслідком порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші.

Що ж до вимог позивача про стягнення пені, суд відзначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо поставки товару, обумовленого договором № 270514/02 від 27.05.2014 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за період з 28.07.2014 р. до 23.10.2014 р., виконаного виходячи із ставки 0, 1 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, розмір пені становить 6 674, 27 грн.

В той же час, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, здійснивши розрахунок за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, судом встановлено, що розмір пені за період з 28.07.2014 р. до 23.10.2014 р. становить 4 571, 42 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Абріс Груп» (03150, вул. Червоноармійська, 122, код ЄДРПОУ 39086656), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Векотех" (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 11-А, кв. 43, код ЄДРПОУ 32211085) заборгованість у розмірі 75 843, 98 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот сорок три грн. 98 коп.) грн., 4 571, 42 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят одна грн. 42 коп.) грн. - пені та 1 140, 36 (одна тисяча сто сорок грн. 36 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 22.12.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.