Рішення

від 02.12.2014 по справі 921/1134/14-г/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2014 р.Справа № 921/1134/14-г/10

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Півторака М.Є.

За участю секретаря судового засідання Клим Т.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28м

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль, вул. Бордівська, 55

про cтягнення заборгованості в сумі 3 547,01 грн .

За участю представників:

Позивача: Нужда Ф.Т.- представника, довіреність від 01.02.14 року.

Відповідача: не прибув.

У судовому засіданні представнику позивача роз'яснено процесуальні права та обов'язки відповідно до статей 20,22 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль подало до господарського суду Тернопільської області позов і просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль заборгованість в сумі 3 547,01 грн.; з яких: 2 400,00 грн. вартість неоплаченого товару; 394,52 грн. пені; 252,49 грн. 16% штрафу; 500,00 грн. - штрафу за не підписання акту, відшкодування понесених судових витрат просить покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач надав суду Договір поставки №1478 від 24.12.2012р.; накладну №28339 від 16.11.2013р.; виписку з банківського рахунку ТОВ; інші документи, які знаходяться в матеріалах справи.

Посилається на приписи статей 193,217,230,231 Господарського кодексу України 526,625,629,651 ЦК України.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2014 року порушено провадження у справі №921/1134/14-г/10 та призначено судове засідання о 12 год. 24 жовтня 2014 року.

Ухвала суду про призначення судового засідання була направлена сторонам по справі рекомендованою кореспонденцією за адресами, вказаними у позовній заяві.

У судове засідання 24.10.2014 року представник відповідача не прибув, заперечень щодо заявлених позивних вимог суду не надав, а тому розгляд справи було відкладено до 10 год. 40 хв. 14 листопада 2014 року та до 14 год. 05 хв. 02 грудня 2014р.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, заперечень щодо позовних вимог суду не подав, явку свого представника у судове засідання 02.10.2014 року втретє не забезпечив.

Оскільки, 02.12.2014 року закінчується двомісячний строк вирішення спору, участь представників сторін у судове засідання не визнавалося обов'язковою, надані позивачем документи є достатніми, а тому суд розглядає позов в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2014 року підтримав заявлені вимоги повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши зібрані по справі докази, господарський суд встановив наступне:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарського суду, позивач самостійно визначає в позові предмет позову та його підстави, тобто, ті обставини, якими він обґрунтовує поданий позов; розглядаючи справу, господарський суд не може вийти за межі зазначених у позові предмету та підстав, за винятком випадків, прямо передбачених процесуальним законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль визначило предметом позову стягнення з відповідача товариства з обмеженою. відповідальністю Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль боргу в загальній сумі 3 547,01 грн.

Вказавши відповідачем у справі ТОВ "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль ТОВ "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль вважає, що вказана юридична особа порушила її права.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, тощо, а також підтвердженням прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач вважає, що між ним і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним и використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В зв'язку з цим, з посиланням на ст. 692 ЦК України, зазначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У судовому засіданні встановлено, що між сторонами по справі 24 грудня 2012 року було укладено Договір поставки №1478, згідно умов якого Постачальник (ТОВ "Фірма Аніда ЛТД") зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві (ТОВ "Продтовари-55 ЛТД") алкогольні напої (надалі іменується "товар"), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначний товар (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 2.1. ціна Товару, що постачається, визначається у відповідності з ціною, вказаною в прас-листах Постачальника, які діють на момент виконання Постачальником заявки Покупця, і вказується в накладних.

Відповідно до п. 2.5. Договору сторони встановили, що розрахунок за кожну поставлену партію здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, або шляхом внесення готівки в касу Постачальника. Оплата товару проводиться на умовах відтермінування 14 (чотирнадцяти) календарних днів.

На виконання умов Договору поставки №1478 від 24.12.2012 року ТОВ "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль поставило відповідачу товарно-матеріальні цінності (алкогольну продукцію), ТОВ "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль отримало товар на суму 3 506,67 грн., що підтверджується Видатковою накладною №28339 від 16.11.2013р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль за отриманий товар розраховувалося частково, зокрема: 04 червня 2014 року - 100 грн.; 05 червня 2014 року - 200,00 грн.; 10 червня 2014 року - 206,67 грн.; 12 червня 2014 року -150,00 грн.; 16 червня 2014 року - 200,00 грн.; 19 червня 2014 року - 100,00 грн.; 25 червня 2014 року - 50,00 грн. та 09 липня 2014 року -100,00 грн. (що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "Фірма Аніда ЛТД") і на час подання позову до суду борг становить 2400 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль перед ТОВ "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль становить 2400 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічна за змістом норма міститься і в ст.509 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З наведеною правовою нормою кореспондуються і положення ч.1 ст. 193 ГК України.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги доводи позивача, оцінені докази, суд дійшов висновку про те, що, між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Пунктом 1 статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання припиняються: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що Покупець: товариство з обмеженою відповідальністю "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль отримало від ТОВ "Фірма Аніда ЛТД"", товар, не оплатило його повну вартість на суму 2400 грн., що в силу ст.ст. 526 та 530 ЦК України є неприпустимим.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзподільних документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму ВГСУ від 10 липня 2014 року №6) зазначено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснення боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року № 9/252-10).

Отже, відповідач у справі ТОВ "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль зобов'язане була оплатити отриманий товар після прийняття товаророзпорядчих документів (накладної).

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦУК України).

Штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до п. 4.2. Договору сторони встановили, що у разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого товару, що стало підставою для звернення Постачальника до суду з позовом про стягнення боргу, Покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної олікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення, а також 16% річних від простроченої суми за користування чужими коштами.

Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку ТОВ "Фірма Аніда ЛТД", м. Тернопіль, згідно з яким останній просить суд стягнути з відповідача пеню в період з 01.12.2013 року по 31.08.2014 року, яка складає 394,52 грн.

Судом розглянуто наданий позивачем розрахунок суми пені та проведено перерахунок заявленої до стягнення штрафної санкції, згідно якого правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 174,12 грн. пені, нарахованої з врахуванням приписів ч.6 ст. 232 ГК України.

Пунктом 2.1 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму ВГСУ від 10 липня 2014 року №6) зазначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтованому відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Розглянувши представлений розрахунок, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 252,49 грн. - 16% штрафу, обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Таким чином, Позивач по справі представив суду розрахунки суми боргу з нарахуванням пені, 16% штрафу, які приймаються судом, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та підтверджені документально.

Крім того, сторони відповідно до п. 2.8 Договору зобов'язані проводити звірку взаєморозрахунків. Якщо Постачальник надсилає Покупцю два примірники Акту звірки розрахунків, то Покупець зобов'язаний підписати акт звірки розрахунків та надсилати один примірник Акту звірки розрахунків Постачальнику на протязі десяти календарних днів з дня отримання пропозиції від Постачальника провести звірку взаєморозрахунків.

А згідно п. 4.3. Договору, у разі порушення Покупцем вимог п. 2.8. цього Договору, він зобов'язаний оплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 500 грн. Штраф сплачується за кожен випадок порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, основною метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішення повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

У відповідності зі ст. 1 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", активи - ресурси, контрольовані підприємством у результати минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Порядок проведення інвентаризації розрахунків, у тому числі дебіторської заборгованості, визначено п. п. 11.11. Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей. Грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р. №69. При інвентаризації розрахунків підприємство-кредитор має надсилати (передавати дебіторам скріплені підписом та печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом 10 днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованим запереченням.

Акт звірки розрахунків, відповідно до ст.. 9 Закону України "про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затверджених наказами Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237 і від 31.01.2000р. №20 відповідно, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів (лист Міністерства фінансів України від 18.09.2007пр. №31-34000-10-10/18896).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2014р. позивач рекомендованою поштою надіслав на адресу відповідача для узгодження Акт звірки взаєморозрахунків та просив повідомити його про результати розгляду до 15 вересня 2014 року.

Проте, відповідач - ТОВ "Продтовари-55 ЛТД" даний Акт залишив без відповіді та задоволення, як і не підписав та не повернув його на адресу позивача.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, виходячи з наявних у справі доказів, суд вважає правомірним нарахування на підставі п. 4.3 Договору відповідачу штрафу в сумі 500 грн..

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Фіра Аніда ЛТД" ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення частково.

Відшкодування витрат позивача по сплаті судового збору підлягають віднесенню на відповідача , відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 32, 33, 43, 54, 82, 84,85, 116, 117 ГПК України, ст.ст. 20, 193,202,232 Господарського Кодексу України, ст. ст. 11,207, 241,546, 625, 712 Цивільного Кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари-55 ЛТД", м. Тернопіль, вул. Бродівська, 55, ідентифікаційний код 24622841 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Аніда ЛТД" , м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28м, ідентифікаційний код 05395026 - 2 400,00 грн. вартості неоплаченого товару; 174,12 грн. - пені; 252,49 грн. - 16% штрафу; 500,00 грн. - штрафу за не підписання акту, 1827,00 грн. в повернення сплаченого судового збору. Видати наказ.

3.В решті позову відмовити.

4.Рішення набуває законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання).

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

5.Наказ видати стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

6.Повне рішення складене та підписане 04 грудня 2014 року.

Суддя М.Є. Півторак