Постанова

від 18.12.2014 по справі 910/16082/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. Справа№ 910/16082/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Макаревич О.В. - представник за довіреністю № 548/12 від 23.10.2012р.;

від відповідача 1: Кравченко О.М. - представник за довіреністю б/н від 12.09.2014р.;

від відповідача 2: ОСОБА_4 - представник за дог. б/н від 11.11.2014.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2014

у справі № 910/16082/14 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Авто"

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

про стягнення 7879199,67 грн.

В судовому засіданні 18.12.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Авто" (далі - ТОВ "Тандем-Авто", відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6, відповідач 2) про солідарне стягнення 7879199,67 грн. курсової різниці (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 08.09.2014).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.04.2014 року Господарським судом міста Києва, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2013 року у справі № 910/15294/13, видано наказ про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитною лінією в сумі 12984250,35 грн.; процентів за користування кредитною лінією в сумі 33462,34 грн.; пеню за кредитом в сумі 18209,26 грн. та пеню за відсотками в сумі 5515,10 грн. Однак враховуючи, що вищевказаний наказ не виконано, а станом на момент подання позову курс долара США по відношенню до гривні зріс, позивач просить стягнути відповідну курсову різницю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, зокрема, безпідставно не врахував, що чинне законодавство не містить заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а також не дослідив, що умовами кредитного договору передбачено покладення усіх валютних ризиків на позичальника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.11.2014.

У судових засіданнях 11.11.2014 та 25.11.2014 судом було оголошено перерву в порядку статті 77 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 18.12.2014.

У судовому засіданні 18.12.2014 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзивах. Зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Окремо зауважили, що заборгованості перед позивачем не існує, оскільки вона була погашена в межах відповідного виконавчого провадження по справі № 910/15294/13.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.06.2008 в рамках генеральної кредитної угоди № 010/14/375 між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ТОВ "Тандем-Авто" (позичальник) було укладено кредитний договір № 012/14/412 (кредитний договір).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що до кредитного договору були внесені зміни, які оформлені додатковими угодами, відповідно до яких ліміт кредитної лінії був змінений до 2511000,00 дол. США, змінені відсотки за користування кредитом та змінено графік погашення заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 30.06.2010 між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ФОП ОСОБА_6 (поручитель) був укладений договір поруки № 12/14/869 (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов кредитного договору позивач перерахував на рахунок відповідача 1 кредитні кошти в сумі та в строки, передбачені кредитним договором.

У зв'язку з тим, що ТОВ "Тандем-Авто" належним чином не виконало покладені на нього зобов'язання за кредитним договором (а саме - в обумовлені строки, визначені погодженим графіком, не здійснювало повернення кредиту, процентів за користування кредитом, тощо), позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Тандем-Авто", ФОП ОСОБА_6 (поручитель 1) та Акціонерного товариства "5-й Київський авторемонтний завод" (поручитель 2) про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, а саме: заборгованість за кредитною лінією - 1844773,01 дол. США, що еквівалентно 14745270,67 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитною лінією - 86516,43 дол. США, що еквівалентно 691525,81 грн.; пеня за кредитом в сумі 8172,70 дол. США, що еквівалентно 65324,40 грн. та пеня за відсотками в сумі 4359,06 дол. США, що еквівалентно 34841,99 грн., а всього - 2530922,17 дол. США, що еквівалентно 15536962,87 грн.

Даний спір розглядався у межах справи № 910/15294/13 Господарського суду міста Києва. При цьому судом зазначено, що в ході розгляду вказаної справи позивач неодноразово зменшував позовні вимоги, через що остаточна сума позовних вимог склала 13041437,06 грн.

За результатами розгляду справи № 910/15294/13 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення від 09.12.2013 року.

Відсутність у справі № 910/16082/14 Акціонерного товариства "5-й Київський авторемонтний завод" в якості третього відповідача по справі, не дає змогу визнати факти, встановлені в ході справи № 910/15294/13 преюдиціальними, в розумінні ст. 35 ГПК України (з формальних підстав). Проте, відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/15294/13 позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 13041437,06 грн. було задоволено. Заборгованість стягнуто солідарно з усіх вказаних відповідачів.

Разом з цим, постановою Київського апеляційного господарського суд від 31.03.2014 у справі №910/15294/13, зокрема, було частково скасовано рішення суду першої інстанції, припинено провадження у справі № 910/15294/13 в частині вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПрАТ " 5-й Київський авторемонтний завод" на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В іншій частині рішення залишено без змін.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 09.04.2014 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2013 у справі № 910/15294/13 Господарським судом міста Києва видано наказ про стягнення солідарно з ТОВ "Тандем-Авто" та ФОП ОСОБА_6 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитною лінією в сумі 12984250,35 грн., процентів за користування кредитною лінією в сумі 33462,34 грн., пеню за кредитом в сумі 18209,26 грн. та пеню за відсотками в сумі 5515,10 грн. Позивачем було подано вказаний наказ на виконання до органів ДВС, внаслідок чого органами ДВС було порушено виконавче провадження № 43331113.

Разом з цим, 04.08.2014 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Тандем-Авто" та ФОП ОСОБА_6 про стягнення 6542908,40 грн. курсової різниці (7879199,67 грн., враховуючи заяву про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на той факт, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі №910/15294/13, яке частково скасоване Постановою Київського апеляційного господарського суд від 31.03.2014 у справі № 910/15294/13 - не виконано, заборгованість не сплачена. Відтак, просив стягнути курсову різницю, посилаючись на те, що кредитний договір було укладено в іноземній валюті, а саме в доларах США, а офіційний курс долара США по відношенню до гривні у порівнянні з днем ухвалення рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15294/13 значно зріс і станом на 08.09.2014 року становить 12,822103 грн. за 1 долар США.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача в цій частині, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами кредитного договору, видача кредиту позивачем, а також повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування кредитом відповідачем 1 (згідно графіку погашення кредиту) здійснюється виключно іноземною валютою, а саме у доларах США. Проведення конвертації доларів США у національну валюту України - гривню в цій частині сторонами не передбачено.

Враховуючи той факт, що грошові кошти за кредитним договором були видані позивачем в іноземній валюті, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на особливості стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, з відповідним правом нарахування штрафних санкцій.

Стаття 533 ЦК України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

В матеріалах справи наявні копії відповідних ліцензій позивача, які, зокрема, надають йому право здійснювати кредитування в іноземній валюті, а в подальшому (з урахуванням вищезазначених приписів) стягувати в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті, без конвертації заборгованості у гривню.

Крім того, механізм стягнення заборгованості з боржника в іноземній валюті передбачений чинним законодавством не лише на стадії судового провадження, а й на стадії виконання рішення суду в органах ДВС. Зокрема, у ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті.

З вищенаведеного вбачається, що в даному випадку позивач не був обмежений правом звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у доларах США. При цьому, суд (встановивши наявність ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями) зобов'язаний був стягнути таку заборгованість саме у доларах США. Крім того сума заборгованості в іноземній валюті підлягає стягненню на стадії виконання рішення суду в порядку ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з цим, позивач не скористався правом на стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті та звернувся з позовом, здійснивши конвертацію валюти з подальшим зазначенням її в національній валюті України - гривні. Так в резолютивній частині рішення по справі № 910/15294/13 суд задовольнив позовні вимоги, стягнувши суму заборгованості виключно в гривневому еквіваленті. Відповідний наказ на виконання вказаного рішення також було видано з зазначенням заборгованості тільки у гривні. Відсутність намагання оскаржити вказане рішення з боку позивача, а також невідкладне отримання ним наказу з подальшим його поданням до органів ДВС свідчить про добровільне обрання кредитором гривні в якості єдиної валюти для обчислення даного зобов'язання (з відповідним перерахуванням та фіксуванням саме у національній валюті України усіх складових заборгованості, таких як: суми основної заборгованості, процентів за користуванням кредитною лінією, пені за відсотками, тощо).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, встановлено, що курсовою різницею є різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

З наведеного вбачається, що для обчислення курсової різниці потрібно співвідношення не менш як двох різних валют. В даному випадку, враховуючи добровільну відмову позивача від фіксування заборгованості у доларах США та обрання ним національної валюти України - гривні для обчислення усієї наявної заборгованості за кредитним договором, застосування курсової різниці є неправомірним.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи відповідачів про те, що повне погашення заборгованості в межах виконавчого провадження також відбулося у гривні і жодних претензій з цього приводу позивачем заявлено не було. З цього приводу 27.08.2014 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача в частині того, що у п. 13.3. кредитного договору сторони передбачили, що у разі зміни курсу гривні до іноземних валют, всі пов'язані із цим ризики несе позичальник.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що саме такі ризики позичальник поніс внаслідок суттєвої зміни курсу з моменту надання йому кредиту у червні 2008 року до моменту стягнення заборгованості за рішенням суду у грудні 2013. Проте, стягнення заборгованості за кредитним договором з застосуванням конвертації валют та фіксуванням її у валюті гривні (що унеможливило подальше застосування до даних правовідносин поняття курсової різниці, яке можливе лише при взаємодії не менше як двох валют) було обрано самим позивачем, що спростовує доводи апелянта про порушення його прав внаслідок зміни курсу гривні до долара США у період виконання рішення суду в органах ДВС.

У пункті 8.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 зазначено, що у разі, якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Однак, у межах даної справи позивачем була заявлена лише вимога про стягнення курсової різниці (яка не підлягає задоволенню, з врахуванням вищезазначених обставин), разом з цим, жодних штрафних санкцій, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України позивачем в даному спорі заявлено не було.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 у справі № 910/16082/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 у справі № 910/16082/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16082/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 23.12.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк