Постанова

від 18.12.2014 по справі 924/365/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року Справа № 924/365/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників: прокуратури: Боднарчук В.М. - прокурор ГПУ, посв. №023013, позивача, відповідача-1: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: Риженко О.С. - дов. від 17.04.14,

касаційну скаргуЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.10.14 у справі№924/365/14 Господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до 1. Хмельницької обласної державної адміністрації 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Каолін Пром Інвест" провизнання недійсним розпорядження та державного акта на право власності

Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Хмельницької обласної державної адміністрації і Товариства з обмеженою відповідальністю "Каолін Пром Інвест" про визнання недійсним розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №146/2011-р від 12.04.11 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "Каолін Пром Інвест" та державного акта на право власності на землю серія ЯЛ №833980, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів за №682558462000001. Прокурор посилався на те, що оспорюване розпорядження прийнято облдержадміністрацією з порушенням норм земельного законодавства щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та з перевищенням компетенції облдержадміністрації, позаяк відповідне рішення (про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки) повинно погоджуватися Кабінетом Міністрів України. Оскільки спірне розпорядження є незаконним, то і державний акт на право власності на землю серія ЯЛ №833980, виданий на підставі такого розпорядження, підлягає визнанню недійсним. Позов обґрунтований приписами статей 20, 21 Земельного кодексу України, статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 10 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.02 №502.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.14 (суддя Чебикіна С.О.) у позові відмовлено. Суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем-1 спірного розпорядження. При цьому, суд визнав, що приписи пункту 10 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.02 №502, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки площа спірної земельної ділянки складає 2 га.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.14 (судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Федорчук Р.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову та задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, прокурор посилається на порушення судами приписів статей 20, 21 Земельного кодексу України, пункту 10 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.02 №502, статей 4 2 , 43 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор наголошує на тому, що оспорюване розпорядження прийнято облдержадміністрацією з порушенням земельного законодавства, без дотримання процедури зміни цільового призначення спірної земельної ділянки. Водночас прокурор зазначає, що зміна цільового призначення земельних ділянок площею понад 10 га у розумінні положень пункту 10 названого Порядку стосується тільки лісів першої групи та не відноситься до ріллі.

Від відповідача-2 судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. , пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено, що розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації №146/2011-р від 12.04.11 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "Каолін Пром Інвест" змінено цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 2 га, яка належить на праві власності відповідачу-2, та розташована на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району (за межами населених пунктів), із категорії земель сільськогосподарського призначення на категорію - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Установили суди і те, що на підставі цього розпорядження Товариству з обмеженою відповідальністю "Каолін Пром Інвест" був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №833980, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за №682558462000001. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Заступника прокурора Хмельницької області заявлена в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Хмельницької обласної державної адміністрації і Товариства з обмеженою відповідальністю "Каолін Пром Інвест" про визнання недійсним розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №146/2011-р від 12.04.11 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "Каолін Пром Інвест" та державного акта на право власності на землю серія ЯЛ №833980. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. Втім, такі висновки судів визнаються передчасними. Відповідно до приписів статті 19 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття спірного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, окрім іншого, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) . Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання (стаття 23 Земельного кодексу України). Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель унормовано статтею 20 Земельного кодексу України. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії за приписами наведеної норми здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель за приписами статті 21 Земельного кодексу України є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Згідно з частою 2 статті 36 Закону України "Про охорону земель" зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом. Механізм зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності громадянина або юридичної особи врегульований постановою Кабінету Міністрів України №502 від 11.04.02, якою затверджений Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб (чинного на час прийняття спірного розпорядження). Згідно з пунктами 8, 9 названого Порядку районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Якщо зміна цільового призначення земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту, передбачає використання ділянок для інших потреб, ніж визначених пунктом 8 цього Порядку, районна держадміністрація розглядає проектні матеріали, готує свій висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна держадміністрація розглядає матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки (крім земель , визначених пунктом 10 цього Порядку). Разом з цим, пунктом 10 названого Порядку унормовано, що у разі, коли зміна цільового призначення стосується земельних ділянок - ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель, що проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України, районна держадміністрація подає проектні матеріали разом із своїм висновком до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали і готує свій висновок для подання Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення. У розумінні приписів наведеної норми зміна цільового призначення земельних ділянок, зокрема, ріллі, проводиться за погодженням Кабінету Міністрів України. При цьому, визначення площі понад 10 га стосується лише лісів першої групи. Проте, ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди викладеного не врахували. Суди не дослідили і не з'ясували до якого виду (категорії) сільськогосподарських угідь відноситься спірна земельна ділянка, її правовий режим. Позивач і прокурор упродовж розгляду спору наголошували на тому, що спірна земельна ділянка за складом угідь відноситься до ріллі; що рішення про зміну її цільового призначення повинно прийматися Кабінетом Міністрів України; що Хмельницька обласна державна адміністрація, прийнявши оспорюване розпорядження, вийшла за межі наданих їй законом повноважень. Проте ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права і інтереси (стаття 21 Цивільного кодексу України). Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Отже, для правильного вирішення спору судам необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини справи, з якими закон пов'язує визнання недійсним акта органу виконавчої влади, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, та у відповідності до встановленого вирішити спір згідно з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.14 у справі №924/365/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.14

скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Головуючий, суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець