Постанова

від 24.12.2014 по справі 815/7016/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/7016/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.

при секретарі - Гаврилюк І.С.

за участю: представника позивача - Серебрякова О.Л. (за довіреністю);

представника відповідача - Бутрик А.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛБІ» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛБІ» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що 05.12.2014 року на адресу позивача надійшов акт (довідка) ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01, згідно висновків якого, дані камеральної перевірки свідчать про ненадання ТОВ «РАЛБІ» податкової звітності з податку на додану вартість за листопад 2013 року, відповідальність за що передбачена пунктом 120.1 статті 120 глави 11 розділу II Податкового кодексу України.

Позивач вважає, що даний акт камеральної перевірки складений з грубими порушеннями норм матеріального права, не відповідає дійсності, та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як зазначає позивач, відповідно до вимог ст.ст.48,49 ПК України податкова декларація з ПДВ за листопад 2013 року разом з додатками до неї була подана TOB «РАЛБІ» до контролюючих органів 13 грудня 2013 року, та прийнята податковим органом із присвоєнням реєстраційного номеру № 9080185619. Таким чином, як вказує позивач, декларація підприємством подана за сім днів до закінчення строку подання декларації, передбаченого пп. 49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України. При цьому, за твердженням позивача, жодних повідомлень про відмову у прийнятті податкової декларації відповідно до пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПК України від контролюючих органів до платника податків «TOB «РАЛБІ» не надходило. Також, як вказує позивач, 16 грудня 2013 року TOB «РАЛБІ» сплачено до бюджету суму ПДВ, зазначену у податковій декларації, що підтверджується платіжним дорученням.

Разом з цим, позивач вважає, що контролюючим органом порушені вимоги листа ДПАУ № 17197/7/15-0617 від 21.06.2011 року стосовно строків проведення камеральних перевірок, а також вимоги пп.75.1.1. Податкового кодексу України, що регулює порядок проведення камеральної перевірки.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати нечинним та скасувати акт камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.58-59), в яких зазначив, що акт ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області «Про результати камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності ТОВ «Ралбі» (код 38721962) за листопад 2013 року» є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення за наслідками перевірки, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Таким чином, як вказує відповідач, оскаржуваний акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії та, відповідно, не може бути оскарженим у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Окрім того, відповідач, посилаючись на положення ст.75, пп.76.1 ст.76, пп.86.2 ст.86 ПК України, зазначив, що твердження позивача в адміністративному позові про порушення відповідачем строків проведення камеральної перевірки є безпідставним, оскільки, по-перше, лист ДПА України № 17197/7/15-0617 від 21.06.2011 року, на який посилається позивач, носить рекомендаційний характер, та взагалі стосується оформлення результатів камеральних перевірок податкової звітності платників податків щодо окремих загальнодержавних та місцевих податків і зборів, серед переліку якого відсутній податок на додану вартість. А по-друге, відповідач зазначає, що із системного аналізу законодавчих приписів вбачається, що передбачений п.200.10 ст. 200 Податкового кодексу України 30-ти денний строк для проведення камеральної перевірки застосовується лише до податкової декларації з податку на додану вартість у разі подання, разом з декларацією, заяви про повернення суми бюджетного відшкодування. Однак, в даному випадку, за твердженням відповідача, вказана норма жодним чином не стосується спірних правовідносин, оскільки TOB «РАЛБІ» не надавало разом з декларацією заяви про повернення бюджетного відшкодування, а предметом камеральної перевірки було саме неподання декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року.

У зв'язку із вищевикладеним, відповідач просив суд у задоволенні позову про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 19.12.2014 року підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та зважаючи на надані до суду докази.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях на позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЛБІ» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради як юридична особа 14.05.2013 року, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ серії АА № 852503 (а.с.42-43) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 288974 (а.с.40-41).

Згідно свідоцтва №200131740, виданого 01 серпня 2013 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, ТОВ «РАЛБІ» з 01 серпня 2013 року є платником податку на додану вартість (а.с.44).

Відповідно до п.16.1.3 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Стаття 49 Податкового кодексу України встановлює порядок подання податкової декларації до контролюючих органів.

Так, пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

У відповідності до п.п.49.2-49.3. ст.49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.п. 49.18.1. п.49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За твердженням позивача, податкова декларація з ПДВ за листопад 2013 року була подана TOB «РАЛБІ» до контролюючого органу 13 грудня 2013 року в електронному вигляді. На підтвердження даних обставин позивачем надано копію декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року із додатками №5 та реєстром отриманих та виданих податкових накладних за цей період (а.с.9-18) та копії реєстраційних карток про надання послуг цифрового підпису. При цьому, доказів отримання податковим органом вказаної декларації, додатку 5 до неї та реєстру, з боку позивача до суду надано не було.

Згідно з п.п.19-1.1.2. п. 19-1 ст.19-1 ПК України контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Судом встановлено, що старшим державним інспектором відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області Руднєвою Л.С., у порядку статті 76 глави 8 розділу II Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість TOB «РАЛБІ» (код ЄДРПОУ 38721962) за листопад 2013 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області складено акт (довідку) від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01 "Про результати камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності ТОВ «РАЛБІ», код ЄДРПОУ 38721962, за період листопад 2013 року" (а.с.19-20).

Як зазначено у вказаному акті, за результатами перевірки термінів подання податкової звітності встановлено, що ТОВ «РАЛБІ» в порушення пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України не подана податкова звітність з податку на додану вартість за листопад 2013 року (граничний термін подання - 20.12.2014 року), за що передбачена відповідальність платника згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

При цьому, у судовому засіданні представник відповідача зазначила, що граничний термін для подання декларації з ПДВ за листопад 2013 року - це 20.12.2013 року, та в акті перевірки було допущено технічну описку в частині зазначення граничного терміну надання декларації - 20.12.2014 року.

Отримавши вказаний акт камеральної перевірки та не погоджуючись із ним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п.20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно до п.76.1, п.76.2 ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Наведена норма Кодексу дає підстави для висновку про те, що предметом камеральної перевірки є перевірка податкової звітності платника, яка охоплює як арифметичний контроль за представленими платником даними податкового обліку, що здійснюється у процесі поточної діяльності податкового органу по мірі надходження документів, пов'язаних з нарахування та сплатою податків, так і з'ясування фактів своєчасного подання (неподання) платником такої звітності до контролюючого органу.

Пунктом 86.2. ст.86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42цього Кодексу.

В свою чергу, наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 червня 2013 року N 165 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, згідно п.2.2 яких визначено, що камеральні (електронні) перевірки податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця можуть проводитися у два способи: - в електронному вигляді; - підрозділами податкового та митного аудиту / доходів і зборів з фізичних осіб шляхом зіставлення даних програмних продуктів, результатів автоматизованого контролю податкової звітності, інформації з інших джерел.

Відповідно до п.п.2.5.1. п.2.5 цих Рекомендацій, після закінчення строку, наданого платнику податків в інформаційному (електронному) повідомленні для самостійного виправлення помилок, проводиться камеральна (електронна) перевірка, за наслідками якої складається (формується):

- у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності - Акт про результати камеральної перевірки;

- у разі відсутності помилок (порушень) у податковій звітності - до впровадження в промислову експлуатацію АС "Камеральна електронна перевірка" інспектор у тій частині перевіреної звітності, що заповнюється службовими особами Міндоходів, робить відмітку у графі "порушень (помилок) не виявлено" (якщо інше не визначено Кодексом), вказує дату проведення камеральної перевірки і ставить підпис; після впровадження в промислову експлуатацію АС "Камеральна електронна перевірка" складається (формується) Довідка про результати камеральної перевірки для платників податку, які надали декларацію в електронному виді з визначеною IP-адресою.

Зразок форми Акта/Довідки про результати камеральної перевірки наведено у додатку 2 до Методичних рекомендацій.

При цьому, суд зазначає, що складений відповідачем за результатом камеральної перевірки акт за своєю назвою (найменуванням) - «Акт (довідка) про результати камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності...», за своїм змістом (формою) відповідає тій формі, яка визначена у додатку №2 до Методичних рекомендацій.

Згідно п.2.5.2., п.2.5.4. до впровадження в промислову експлуатацію АС "Камеральна електронна перевірка" зазначений Акт роздруковується, підписується інспектором, який проводив перевірку, та направляється платнику податку поштою у порядку, передбаченому ст. 42 гл. 1, п. 58.3 ст. 58 гл. 4 р. II Кодексу. Після впровадження у промислову експлуатацію АС "Камеральна електронна перевірка" по реєстру платників податку, які надали декларацію в електронному виді з визначеною IP-адресою та накладанням електронного цифрового підпису, проводиться електронна камеральна перевірка та формується Акт (Довідка) про результати камеральної перевірки. Зазначений Акт (Довідка) підписується посадовою особою Міндоходів з накладанням цифрового підпису та направляється платнику податку в електронному вигляді. Після отримання платником податку Акта/Довідки в електронному вигляді формується повідомлення про вручення Акта/Довідки.

Як зазначається в адміністративному позові, акт перевірки від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01, ТОВ «РАЛБІ» отримало 05.12.2014 року.

Відповідно до абз.1 п.86.7 ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки).

Як встановлено судом з пояснень сторін, позивачем до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області не подавались заперечення на акт перевірки від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01.

Підпунктом 2.5.5 пункту 2.5 Методичних рекомендацій визначено, що реалізація матеріалів камеральної перевірки, прийняття повідомлень-рішень за її результатами та порядок оскарження її результатів проводиться у встановленому порядку.

Відповідно до абз.4 п.86.7 ст. 86 Податкового кодексу України рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

В свою чергу, п.86.8. ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Відповідно до п.п.14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

При цьому, у судовому засіданні представник відповідача зазначила, що станом на момент розгляду справи ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ще не приймалось податкове повідомлення-рішення на підставі оскаржуваного акту перевірки.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про те, що оскаржуваний акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, а є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення за наслідками перевірки, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, з наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, за змістом вказаних норм предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також на встановлені законом умови їх реалізації.

Як вбачається з позовної заяви, предметом оскарження є акт камеральної перевірки від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01.

Відповідно до п.56.1 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, вирішуючи питання про те, чи поширюється компетенція адміністративного суду на даний спір, суд має врахувати правовий характер акту перевірки, що оскаржується позивачем.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року N 984 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за N 34/18772, згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

З наведених вище положень податкового законодавства вбачається, що акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Контролюючий орган, встановивши під час перевірки порушення, зобов'язаний скласти за результатами перевірки акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень.

Суд зазначає, що нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації його повноважень, які породжують права та обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Відтак, виходячи з викладеного, вбачається, що акт перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є виключно службовим документом, який лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, оскільки наслідком винесення податковим органом зазначеного акту є прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку. Таким чином, акт перевірки не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.

Водночас, слід зазначити, що оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Таким чином, для платника податків правове значення та певні наслідки матиме саме рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі акту перевірки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, відносно якого проводилась перевірка, а тому такий акт не може бути предметом спору, оскільки відсутність права, що підлягає судовому захисту, виключає можливість звернення до суду.

Вищезазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Вищого адміністративного суду України з даного питання, яка викладена, зокрема, в ухвалах суду: від 19.12.2012 року у справі № 2а-4192/09/0870 (К-3291/10) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТО"; від 17.12.2012 року у справі №2а-4649/09/0570 (К-16327/10) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аленпром"; від 15.01.2013 року у справі №2а-9804/09/9/0170 (К-33453/10) за позовом відкритого акціонерного товариства "Євпаторійський рибзавод", а також, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного суду України від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Ліс Сервіс» до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції, в якій зазначається, що: «…акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС…».

При цьому, слід зазначити, що ст.244-2 КАС України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, враховуючи наведені судом обставини та зважаючи на положення чинного законодавства, що регулює спірні відносини, суд вважає, що вимоги позивача про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки від 01.12.2014 року № 4768/15-54-15-01 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, у зв'язку із чим позов ТОВ «РАЛБІ» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158-163, 167 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛБІ» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 24 грудня 2014 року.

Суддя О.М. Соколенко

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛБІ» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання нечинним та скасування акту камеральної перевірки № 4768/15-54-15-01 від 01.12.2014 року - відмовити.

24 грудня 2014 року.