Постанова

від 09.12.2014 по справі 911/3622/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 911/3622/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача -Антощук О.А.,

від відповідача - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» № 01.07-15/545 від 30.10.14

на рішення господарського суду Київської області від 16.10.2014

у справі № 911/3622/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг», м. Чернігів

до товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест», Київська обл., м. Славутич

про стягнення 21679грн.08коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 16.10.2014 (суддя Бабкіна В.М.) задоволено позовні вимоги ТОВ «Чернігівторг» та стягнуто з ТОВ «Моноінвест» 14859грн.11коп. заборгованості за поставлений позивачем товар (будівельні матеріали) на виконання умов договору №767 від 01.01.2014, 1267грн.14коп. пені, 3714грн.14коп. штрафу, 203грн.55коп. - 3 % річних, 1634грн.50коп. інфляційних втрат та 1827грн. судового збору. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки поставку товару належним чином доведено наявними в справі доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати. При цьому скаржник визнає заборгованість в сумі 13607грн.65коп. за накладною №40002151 від 20.02.2014 та не визнає заборгованість по накладній №40002233 від 24.02.2014 в сумі 1251грн.46коп. і відповідні санкції. Відповідач вважає, що за відсутності доказів направлення йому рахунків-фактур у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій і пені, а відповідно є й відсутні підстави для оплати частини товару, в зв'язку з ненастанням строку його оплати. При цьому скаржник посилається на п. 6.2 укладеного сторонами договору та вважає, що вказаним пунктом встановлено остаточний розрахунок тільки після отримання рахунку-фактури. Також, апелянт зазначає про те, що акт звірки розрахунків, на який посилається суд в оскаржуваному рішенні, не може бути доказом наявності заборгованості та підставою для оплати товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що умовами договору (п. 6.1) передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити ціну кожної партії товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару. При цьому відповідно до п. 2.5 договору поставка товару вважається виконаною в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця, що підтверджується відповідною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписом у видатковій накладній. За наявності в матеріалах справи довіреності та видаткових накладних, підписаних уповноваженою особою покупця товар отримано відповідачем, проте не оплачено. Зазначає позивач і про те, що сторонами не підписувався акт звірки взаємних розрахунків і тому посилання відповідача на такий є безпідставними.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги відповідач повідомлений у письмовій формі належним чином (в справі наявне повідомлення про вручення поштового відправлення).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного розгляду скарги.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

01.01.2014 р. між ТОВ "Чернігівторг" (продавець) та ТОВ "Моноінвест" (покупець) укладено договір № 767, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити партію товару, в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар.

Відповідно до п. 7.3 договору за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1. цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору, нараховується та стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в межах 5 річного строку.

Згідно з п. 7.4 договору в разі порушення грошових зобов'язань за договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф в розмірі 25% від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2014 року (п. 8.1 договору).

ТОВ "Чернігівторг" на виконання умов договору поставлено відповідачеві товар на загальну суму 19859грн.11коп., що підтверджується накладними №40002151 від 20.02.2014 р. на суму 18607грн.65коп. та № 40002233 від 24.02.2014 р. на суму 1251грн.46коп. (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом першої інстанції).

Відповідач частково оплатив отриманий товар в сумі 5000грн., що підтверджується платіжним дорученням № 305 від 06.05.2014 р.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за договором, останній звернувся з даним позовом до суду.

Так, згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором купілі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні є достатнім доказом факту передачі позивачем та отримання відповідачем товару. Вищевказані накладні підписані уповноваженою особою відповідача та скріплені його печаткою. Отже, факт поставки продукції відповідачеві належним чином доведений наявними в матеріалах справи доказами.

Визнаючи заборгованість в сумі 13607грн.65коп. за накладною №40002151 від 20.02.2014 позивач не визнає заборгованість по накладній №40002233 від 24.02.2014 в сумі 1251грн.46коп. і відповідні санкції. При цьому посилається на відсутність доказів направлення відповідачем йому рахунків-фактур, що свідчить, на його думку, про ненастання строку оплати. Керуючись п. 6.2 укладеного сторонами договору позивач вважає, що вказаним пунктом встановлено остаточний розрахунок тільки після отримання рахунку-фактури.

Проте, пунктом 6.2 договору встановлено, що при здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату первинного документу (номер договору, рахунку-фактури, видаткової накладної), виписаного постачальником на оплату поставленої партії товару.

Як вбачається з вищевказаних видаткових накладних (ас.с 15, 16) вони містять вказані в п. 6.2 реквізити.

При цьому умовами договору (п. 6.1) передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити ціну кожної партії товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару. При цьому відповідно до п. 2.5 договору поставка товару вважається виконаною в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця, що підтверджується відповідною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписом у видатковій накладній. За наявності в матеріалах справи довіреності та видаткових накладних, підписаних уповноваженою особою покупця товар отримано відповідачем, тому відповідач повинен оплатити отриманий товар, відповідно до положень п. 1 ст. 692 ЦК України.

Також, апелянт зазначає про те, що акт звірки розрахунків, на який посилається суд в оскаржуваному рішенні, не може бути доказом наявності заборгованості та підставою для оплати товару. Проте, вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки суд в оскаржуваному рішенні не посилався на акт звірки взаєморозрахунків, відсутній такий і в матеріалах справи.

За викладених обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтовість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 14859грн.11коп.

Відповідальність за порушення строків оплати вартості поставленого товару, передбачена пунктом 7.3 договору, яким встановлено, що постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору, нараховується та стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в межах 5 річного строку, а п. 7.4 договору передбачено, що в разі порушення грошових зобов'язань за договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф в розмірі 25% від вартості поставлених, але не оплачених товарів. Відповідачем порушено вимоги договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, тому є вірними висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1267грн.14коп., а саме: за період з 07.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 13607грн.65коп. в сумі 1162грн.06коп. та за період 11.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 1251грн.46коп. в сумі 105грн.08коп. та 25% штрафу в сумі 3714грн.78коп. за розрахунком позивача, перевіреним судом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 203,55 грн., у тому числі - за період з 07.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 13607,65 грн. в сумі 186,78грн., з 11.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 1251,46 грн. в сумі 16,77 грн., який є арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1634,50 грн. за період з березня 2014 року по липень 2014 року, є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Також, вірним є й висновок суду про стягнення з відповідача 203грн.55коп. трьох відсотків річних та 1634грн.50коп. інфляційних втрат, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечення відповідача в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 16.10.2014 у справі №911/3622/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест»- без задоволення.

2. Справу № 911/3622/14 повернути господарському суду Київської області.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді В.О. Зеленін

Б.О. Ткаченко