Постанова

від 15.12.2014 по справі 910/19212/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа№ 910/19212/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:не з'явився;

відповідача:Маштабрик С.С., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж трейд"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014

у справі № 910/19212/13 (головуючий суддя: Спичак О.М., судді: Івченко А.М., Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімформація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж трейд"

про стягнення 183 885,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/19212/13 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімформація" 173 346 грн. 92 коп. основного боргу, 433 грн. 75 коп. пені, 100 грн. 11 коп. три відсотки річних та 3 470 грн. 18 коп. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімформація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж Трейд" 507 грн. 27 коп. витрат по оплаті експертизи.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж трейд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/19212/13 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.12.2014р.

15.12.2014 позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України).

Керуючись ст. 75 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

15.12.2014 представник скаржника в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів встановила наступне.

14.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрхімформація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж Трейд" було укладено договір купівлі-продажу товарів № 14/01/13-1 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п. 2.2 договору ціна товару, загальна кількість та вартість товару визначається накладними, що є невід'ємною частиною цього договору.

В п. 3.2 договору сторони визначили, що вид поставки: самовивіз зі складу продавця.

Відповідно п. 3.3 договору датою поставки товару є дата його передачі продавцем покупцю.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов п. 6.1 даного договору, товар приймається: - за кількістю згідно з видатковою накладною; за кількістю - згідно з договором.

Згідно з п. 11.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Пунктом 11.2 договору сторони визначили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується видатковими накладними, що позивач передав, а відповідач прийняв у період з 15.01.2013 р. по 20.08.2013 р. товар на загальну суму 980575,03 грн.

Спір у справі виник з в'язку з тим, що відповідач в порушення п. 5.1. договору не в повному обсязі розрахувався за отриманий, в наслідок чого його заборгованість на підставі договору становить 183346,92 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що підписи на довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1308/1 від 13.08.2013 р., № 0108/2 від 01.08.2013 р., № 1208/1 від 12.08.2013 р., № 1408/1 від 14.08.2013 р., № 0608/1 від 06.08.2013 р., № 0708/1 від 07.08.2013 р., № 1908/1 від 19.08.2013 р. за якими отримувався товар згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000356 від 01.08.2013 р., № РН-0000385 від 01.08.2013 р., № РН-0000385 від 01.08.2013 р., № РН-0000375 від 12.08.2013 р., № РН-0000386 від 14.08.2013 р., № РН-0000364 від 06.08.2013 р., № РН-0000368 від 07.08.2013 р., № РН-0000394 від 20.08.2013 р. вчинено не директором відповідача - Оврашком Ігорем Миколайовичем, а іншою особою, а тому ним не отримувався товар на підставі вищезазначених видаткових накладних, у зв'язку з чим і відсутні підстави для його оплати.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою визначення достовірності підпису та печатки на довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей, місцевим господарським судом було призначено комплексну судово-технічну та почеркознавчу експертизи документів, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

З оскаржуваного рішення вбачається, що врахувавши висновки експертного дослідження, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача щодо неналежності підпису на вищезазначених довіреностях директора ТОВ "Промбудмонтаж Трейд" Оврашку І.М., так-як виконані безпосередньо ним.

До цього ж, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно, заперечення відповідача з приводу втрати у червні печатки ТОВ "Промбудмонтаж Трейд" не доводять підробку довіреностей № 1308/1 від 13.08.2013 р., № 0108/2 від 01.08.2013 р., № 1208/1 від 12.08.2013 р., № 1408/1 від 14.08.2013 р., № 0608/1 від 06.08.2013 р., № 0708/1 від 07.08.2013 р., № 1908/1 від 19.08.2013 р., оскільки підписи на зазначених довіреностях від імені Оврашка І.М. виконані поверх друкованого тексту, а відтиски печатки ТОВ "Промбудмонтаж Трейд" нанесені поверх друкованого тексту.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником товару на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що покупцем здійснюється оплата товару за визначеною ціною згідно виставлених продавцем рахунків шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця за реквізитами, вказаними в п. 13, не пізніше чим через 30 (календарних) днів з моменту отримання товару.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та 3% річних.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно пункту 8.7 договору, у випадку недотримання терміну оплати партії товару, вказаного в п. 5.1., покупець зобов'язується виплатити покупцеві пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день користування ним грошовими коштами, які належать до сплати продавцеві, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період, за який виплачується пеня. За кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання покупець несе відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 3 % річних від простроченої суми. Максимальний термін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань - один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки пені.

Проаналізувавши власні перерахунки пені суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення пені з відповідача лише частково, а саме в розмірі 433,75 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки 3% річних.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних з відповідача лише частково, а саме в розмірі 100,11 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/19212/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудмонтаж трейд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/19212/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/19212/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко