Рішення

від 18.12.2014 по справі 916/4570/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р.Справа № 916/4570/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 217387,86 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки № Л-006 від 14.04.2011 р. в розмірі 217387,86 грн., з яких 123375,98 грн. - основний борг, 10580,43 грн. - пеня, 67304,63 грн. - 22% річних, 16126,82 грн. - інфляційні втрати, посилаючись на наступне.

14.04.2011 року між ТОВ „Асканія Фуд Сервіс" (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки №Л-006, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язується в обумовлений договором строк поставляти та передавати у власність, а відповідач (покупець) - приймати та оплачувати товар, визначений договором.

Так, позивач зазначає, що згідно умов договору ним було поставлено товар відповідачу згідно видаткових накладних № 1179 від 04.11.2011 року, № 153 від 06.02.2012 року, № 650 від 20.04.2012 року, № 778 від 11.05.2012 року, № 1278 від 07.07.2012 року, а відповідач прийняв товар на загальну суму 140 269,02 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, за ствердженнями позивача, станом на 01.10.2014 року покупцем не було здійснено оплату поставленого товару. Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату товару, поставленого позивачем згідно видаткової накладної №1179 від 04.11.2011 року на загальну суму 16893,04 грн., а решту товару відповідач не оплатив в повному обсязі, чим порушив пп. 3.5.2.1 п. 3.5. договору, відповідно до якого покупець здійснює оплату товару не пізніше 21 календарного дня з дати отримання товару, що вказана у накладній на відповідну партію товару. Таким чином, позивач стверджує, що сума основного боргу відповідача складає 123 375,98 грн.

Також позивач посилається на те, що положеннями п. 6.2. договору встановлена відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату поставленого товару у вигляді інфляційних витрат, 22% річних від простроченої суми та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла на період заборгованості, за кожен день прострочення платежу. З огляду на вказані положення, розрахована позивачем сума інфляційних втрат складає 16126,82 грн., сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення - 10 580,43 грн., а сума 22% річних - 67304,63 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.11.2014 р. позовну заяву ТОВ „Асканія Фуд Сервіс" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/4570/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 04.12.2014 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.12.2014 р. розгляд справи № 916/4570/14 було відкладено на 18.12.2014 р. у зв'язку з неявкою в засідання суду відповідача.

16.12.2014 р. до господарського суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами у зв'язку з перебуванням представника у службовому відрядженні.

Відповідач відзив на позов не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслану судом кореспонденцію (у т.ч. копія ухвали суду про порушення провадження у справі та копія ухвали суду про відкладення розгляду справи) було повернуто до суду без вручення разом з рекомендованим поштовим повідомленням, що містяться в матеріалах справи, з відміткою на поштовому конверті про відсутність адресата за вказаною адресою згідно довідки Укрпошти ф. 20.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

14 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" (продавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки № Л-006, відповідно до п. 1.1. ст. 1 якого позивач як продавець зобов'язується поставляти відповідачу як покупцю товар, зазначений у статті 2 цього договору, на умовах цього договору. Ціна договору складається із усіх сум накладних на товар, який постачається за даним договором окремими партіями та сум актів виконаних робіт (п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1 ст. 2 договору під товарами у договорі розуміється обладнання та продукція, що поставляється продавцем. Під обладнанням, що поставляється продавцем, у цьому договорів розуміються певні види машин, пристроїв, механізмів і/або іншого обладнання для приготування готової кави, а також усі деталі і запасні частини до них, перелік і опис яких вказані в додатку 1 до цього договору (надалі - обладнання) (п. 2.2 договору). Під продукцією, що поставляється продавцем, в цьому договорі розуміється кавова і/або інша харчова продукція торгових марок „Lavazza" і „Bossanova", асортиментний перелік і опис якої зазначені в додатку 2 до цього договору (надалі - продукція) (п. 2.3. договору).

За умовами п. 3.1.1 ст. 3 договору, якщо не існує іншої письмової домовленості між сторонами, покупець зобов'язується придбати у продавця продукцію однією чи кількома партіями згідно з заявками на поставку партії товарів у формі, яка наведена у додатку 3 до договору. Покупець направляє заявки на постачання товарів на умовах договору, керуючись описом товарів, діючим на дату відправлення відповідної заявки, і за цінами згідно п. 3.4 договору (п. 3.1.2 договору). Протягом 3-х робочих днів з моменту отримання заявки продавець повинен або (і) прийняти заявку до виконання і направити продукцію підтвердження прийому заявки або (іі) відхилити її з повідомленням покупця про причини такого відхилення у формі, що дозволяє зафіксувати момент передачі замовлення (лист, телеграма, телефонограма, факс, е-mail) ( п. 3.1.3).

В п. 3.2. ст. 3 договору визначено прийом-передача товарів. Зокрема, за згодою сторін продавець організовує доставку товарів автомобільним, залізничним або іншим видом транспорту в пункт, зазначений покупцем, із застосуванням правил Інкотермс в редакції 2010 року, в обсягу, необхідному для виконання умов цього договору на умовах СРТ (п. 3.2.1). Прийом-передача товарів по кожній партії товару оформляється підписанням видаткової накладної уповноваженими представниками сторін. Право власності на товар і всі супутні ризики, включаючи ризики загибелі, втрати, пошкодження та/або псування товару, переходять від продавця до покупця з моменту підписання накладної (п. 3.2.2 договору).

За умовами п. 3.3.2 ст. 3 договору у момент прийому-передачі товарів покупець зобов'язаний здійснити перевірку товарів за кількістю та огляд упаковки товарів. Відсутність претензій підтверджується підписом уповноваженого представника покупця в накладній.

Відповідно до п. 3.4.1. договору покупець погоджується купувати продукцію та обладнання за цінами, зазначеними продавцем і чинними на момент направлення відповідної заявки. Вартість продукції зазначається в прайс-листі продавця та вказується в накладній на кожну партію продукції. Вартість обладнання зазначається в розрахунковій таблиці, у формі, яка визначена у додатку 4 до договору, яка є невід'ємною його частиною.

Порядок розрахунків визначено в п. 3.5 ст. 3 договору. Зокрема, покупець оплачує товари шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок продавця, зазначений в договорі, згідно з п. 3.5.2 цього договору (п. 3.5.1). При цьому згідно п. 3.5.2.1 договору покупець здійснює оплату продукції не пізніше 21 календарного дня з дати приймання продукції покупцем, що вказана в накладній на відповідну партію товару. Також покупець зобов'язується здійснювати оплату обладнання у відповідності до розрахункової таблиці по оплаті обладнання, яка визначає розмір та строки платежів (п. 3.5.2.2).

Відповідно п. 8.1. договору останній набув чинності з моменту його підписання і був укладений на строк з 14.04.2011 року до 13.04.2012 року, але не раніше ніж до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за нею з правом пролонгації за згодою сторін.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2244297,14 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме:

- видатковою накладною № 302 від 15.04.2011 р. на суму 26846,04 грн.,

- видатковою накладною № 368 від 29.04.2011 р. на суму 22819,02 грн.,

- видатковою накладною № 882 від 13.09.2011 р. на суму 32215,02 грн.,

- видатковою накладною № 1122 від 28.10.2011 р. на суму 22148,04 грн.,

- видатковою накладною № 1179 від 04.11.2011 р. на суму 18792,00 грн.,

- видатковою накладною № 153 від 06.02.2012 р. на суму 18121,02 грн.,

- видатковою накладною № 650 від 20.04.2012 р. на суму 18792,00 грн.,

- видатковою накладною № 778 від 11.05.2012 р. на суму 14094,00 грн.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на вищезазначених накладних.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 3.5.2.1 договору оплату товару не пізніше 21 календарного дня з дати приймання товару відповідачем.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній сплатив вартість поставленого товару частково в сумі 120921,16 грн., про що свідчить надана позивачем до суду виписка по рахунку позивача у ПАТ „Банк Національний кредит" за період з 04.11.2011 р. по 03.12.2014 р. (а.с. 52). Зокрема, відповідачем було сплачено повністю вартість товару, поставленого згідно видаткових накладних № 302 від 15.04.2011 р. на суму 26846,04 грн., № 368 від 29.04.2011 р. на суму 22819,02 грн., № 882 від 13.09.2011 р. на суму 32215,02 грн., № 1122 від 28.10.2011 р. на суму 22148,04 грн. Також поставлений товар за видатковою накладною № 1179 від 04.11.2011 р. на суму 18792,00 грн. відповідачем було частково оплачено 06.09.2012 р. в сумі 7393,04 грн. та 15.08.2013 р. - на суму 9500,00 грн.

Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар і неоплачений товар по спірному договору поставки складає 123375,98 грн. (2244297,14 грн. - 120921,16 грн.). Так, як випливає зі змісту позову та складеного позивачем акту звірки заборгованості (а.с. 53), вказана сума боргу у відповідача існує по несплаті поставленого позивачем товару згідно видаткової накладної №1179 від 04.11.2011 року в сумі 1898,96 грн., також по несплаті поставленого товару за видатковими накладними № 153 від 06.02.2012 року на суму 18121,02 грн., № 650 від 20.04.2012 року на суму 18792,00 грн., № 778 від 11.05.2012 року на суму 14094,00 грн., № 1278 від 07.07.2012 року на суму 70470,00 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 123375,98 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки № Л-006 оплата товару мала бути здійснена протягом 21 календарного дня з моменту приймання товару, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару по кожній видатковій накладній.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно п. 6.2 договору поставки № Л-006 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 3.5.2.1. та 3.5.2.2 покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки № Л-006 щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за шість місяців, виходячи з існуючої суми боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми пені по кожній видатковій накладній, суд вважає здійснені розрахунки обґрунтованими та арифметично правильними. Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 1179 від 04.11.2011 р. на суму 18792,00 грн. позивачем за період з 26.11.2011 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 25.05.2012 р. (182 дн.) нараховано пеню в загальній сумі 1434,56 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 153 від 06.02.2012 р. на суму 18121,02 грн. позивачем за період з 28.02.2012 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 27.08.2012 р. (182 дн.) нараховано пеню в загальній сумі 1357,59 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 650 від 20.04.2012 р. на суму 18792,00 грн. позивачем за період з 12.05.2012 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 11.11.2012 р. (184 дн.) нараховано пеню в сумі 1417,10 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 778 від 11.05.2012 р. на суму 14094,00 грн. позивачем за період з 02.06.2012 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 01.12.2012 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1057,05 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 1278 від 07.07.2012 р. на суму 70470,00 грн. позивачем за період з 29.07.2012 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 28.01.2013 р. (184 дн.) нараховано пеню в сумі 5314,13 грн.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 10580,43 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 22% річних в сумі 67304,63 грн. та інфляційних втрат в сумі 16126,82 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, встановлений в п. 6.2. спірного договору поставки обов'язок відповідача як боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає також з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не виконав своєчасно, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки № Л-006 встановлено 22% річних, відповідно сплаті підлягають саме 22% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 22% річних на існуючу суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, розрахунки яких наведено у позовній заяві. Зокрема:

- по видатковій накладній № 1179 від 04.11.2011 р. позивачем за несплату поставленого товару нараховано 22% річних в загальній сумі 6067,62 грн., у т.ч.: на суму боргу 18792,00 грн. за період з 26.11.2011 р. (після спливу 21 календарного дня з дня поставки) по 06.09.2012 р. (286 дн.) в розмірі 3239,43 грн., на суму боргу 11398,96 грн. (частково оплата 06.09.2012 р. в сумі 7393,04 грн.) за період з 07.09.2012 р. по 15.08.2013 р. (343 дн.) - в розмірі 2356,62 грн., на існуючу суму боргу 1898,96 грн. (частково оплата 15.08.2013 р. в сумі 9500,00 грн.) за період з 16.08.2013 р. по 01.10.2014 р. (412 дн.) - в розмірі 471,57 грн.;

- по видатковій накладній № 153 від 06.02.2012 р. позивачем за несплату поставленого товару на суму боргу 18121,02 грн. за період з 28.02.2012 р. по 01.10.2014 р. (947 дн.) нараховано 22% річних в сумі 10343,38 грн.;

- по видатковій накладній № 650 від 20.04.2012 р. позивачем за несплату поставленого товару на суму боргу 18792,00 грн. за період з 12.05.2012 р. по 01.10.2014 р. (873 дн.) нараховано 22% річних в сумі 9888,20 грн .;

- по видатковій накладній № 778 від 11.05.2012 р. позивачем за несплату поставленого товару на суму боргу 14094,00 грн. за період з 02.06.2012 р. по 01.10.2014 р. (852 дн.) нараховано 22% річних в сумі 7237,75 грн.;

- по видатковій накладній № 1278 від 07.07.2012 р. позивачем за несплату поставленого товару на суму боргу 70470,00 грн. за період з 29.07.2012 р. по 01.10.2014 р. (795 дн.) нараховано 22% річних в сумі 33767,68 грн.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 67304,63 грн.

Також позивачем здійснено нарахування інфляційних на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною за період з моменту прострочення до 01.10.2014 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у вказаному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних нарахувань, наведених у позовній заяві на загальну суму 16126,82 грн. та встановлено, що вказані розрахунки здійснено з обранням невірного індексу інфляції у відповідному періоду прострочення. За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за весь період прострочення, на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а саме:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 1179 від 04.11.2012 р. на суму боргу 1898,96 грн. інфляційне збільшення за період з 26.11.2011 р. до 01.10.2014 р. склало 319,03 грн. (1898,96 грн. (сума боргу) х 1,168 (сукупний індекс інфляції) - 1898,96 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 153 від 06.02.2012 р. на суму боргу 18121,02 грн. інфляційне збільшення за період з 28.02.2012 р. до 01.10.2014 р. склало 2917,48 грн. (18121,02 грн. (сума боргу) х 1,161 (сукупний індекс інфляції) - 18121,02 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 650 від 20.04.2012 р. на суму боргу 18792,00 грн. інфляційне збільшення за період з 12.05.2012 р. до 01.10.2014 р. склало 2950,34 грн. (18792,00 грн. (сума боргу) х 1,157 (сукупний індекс інфляції) - 18792,00 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 778 від 11.05.2012 р. на суму боргу 14094,00 грн. інфляційне збільшення за період з 02.06.2012 р. до 01.10.2014 р. склало 2269,13 грн. (14094,00 грн. (сума боргу) х 1,161 (сукупний індекс інфляції) - 14094,00 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № 1278 від 07.07.2012 р. на суму 70470,00 грн. інфляційне збільшення за період з 29.07.2012 р. до 01.10.2014 р. склало 11698,02 грн. (70470,00 грн. (сума боргу) х 1,166 (сукупний індекс інфляції) - 70470,00 грн.).

Таким чином, фактичний розмір інфляційних втрат складає 20154,00 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 16126,82 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 217387,98 грн. (123375,98 грн. основного боргу + 10580,43 грн. пені + 67304,63 грн. 22% річних + 16126,82 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 217387,86 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Асканія Фуд Сервіс" (01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 5; код ЄДРПОУ 37258594; п/р 26004063758001 в ПАТ „Банк Національний кредит", МФО 320702) основний борг в розмірі 123375/сто двадцять три тисячі триста сімдесят п'ять/грн. 98 коп., пеню в сумі 10580/десять тисяч п'ятсот вісімдесят/грн. 43 коп., 22% річних в сумі 67304/шістдесят сім тисяч триста чотири/грн. 63 коп., інфляційні збитки в сумі 16126/шістнадцять тисяч сто двадцять шість/грн. 82 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 4347/чотири тисячі триста сорок сім/грн. 76 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2014 р.

Суддя В.С. Петров