Постанова

від 24.12.2014 по справі 5011-3/15506-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 5011-3/15506-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргизаступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. у справі господарського суду№5011-3/15506-2012 міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" доКиївського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача - Міністерства оборони України -стягнення 155 912,62грн. прокурор відділу Генеральної прокуратури України Яговдік С.М., посв. №029909 пр. Солонина Р.Д. - дов. №2412/14-1 від 24.12.14р. пр. Толмачова О.Ю. - дов. №303/25-1571 від 12.05.14р. пр. Сажієнко І.О. - дов. №220/273/д від 20.03.14р.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про стягнення 171369,98грн., з яких 105410,65грн. інфляційні втрати та 65959,33грн. 3% річних, за час прострочення грошового зобов'язання відповідачем зі сплати вартості капітального ремонту нежитлового приміщення, проведеного позивачем.

29.07.2014р. до суду першої інстанції позивачем в порядку ст.22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 155912,62грн., з яких 92787,28грн. інфляційні втрати та 63125,34грн. 3% річних за період з серпня 2009 року по листопад 2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.08.2014р. (суддя Сівакова В.В.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" 92787,28грн. інфляційних втрат, 63125,34грн. 3% річних та 3118,25грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення 155912,62грн. та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 149461,99грн., з яких 92787,28грн. інфляційні втрати та 56674,71грн. 3% річних.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова прокуратура Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

15.10.2014р. від представника Міністерства оборони України надійшла заява, в якій просив визнати поважними причини неможливості подання заяви про сплив позовної давності до суду першої інстанції та застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення 155912,62грн. та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 149461,99грн., з яких 92787,28грн. інфляційні втрати та 56674,71грн. 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. (судді Авдеєв П.В., Ільєнок Т.В., Куксов В.В.) апеляцій скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та військової прокуратури Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і постанову, а справу направити до суду першої інстанції, оскільки судами безпідставно не враховано пропуск позивачем строку позовної давності.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги і додаткові письмові пояснення Міністерства оборони України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.04.1997р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" (орендар) та Будинкоуправлінням №12 квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва Міністерства оборони України (орендодавець) було укладено договір №80/1997/ЦКЕУ (далі - договір) оренди нежилих приміщень, розташованих на території військового містечка в гарнізоні Київському за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 8а.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець здав, а орендар прийняв з моменту вселення в орендоване приміщення, за актом прийому - передачі в орендоване користування нежитлове приміщення першого поверху площею 1154,7 кв. м. під магазин продовольчих товарів, строком користування на 10 років.

28.04.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" (орендар) та Міністерством оборони України (орендодавець) в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України було укладено додатковий договір №1д/2008/Голо ККЕУ до договору.

Відповідно до п.1.2 додаткового договору, нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання під офісні приміщення - 100,0 кв. м., складські приміщення 1054,7 кв. м. загальною площею - 1154,7 кв. м.

Пунктом 6 додаткової угоди передбачено, що договір оренди продовжений з 28.04.2008р. до 25.04.2011р.

01.03.2010р. між Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин 518" укладено додатковий договір №18д/ККЕУ до договору.

Даний додатковий договір укладений на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №778 від 11.05.2000р. "Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду" (зі змінами) та в зв'язку з набуттям Київським КЕУ права виступати орендодавцем нерухомого військового майна як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, а також з передачею на балансовий облік Київського КЕУ нежитлових приміщень.

01.04.2011р. між сторонами було укладено додаткову угоду №12д/2011/ККЕУ до договору, згідно п.1.2 якої сторони визначили, що нерухоме військове майно орендодавець передає орендарю для використання під офісні приміщення - 199,70 кв. м., складські приміщення - 601,00 кв. м., під проведення виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі - 354,00 кв. м. Зазначеним додатковим договором також змінено розмір орендної плати та порядок її нарахування.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було здійснено капітальний ремонт приміщень, переданих в оренду, позивачем за згодою ГоловКЕУ Міністерства оборони здійснено ремонтні роботи на загальну суму 839575,20грн., які стягнуто з відповідача рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2012р. у справі №19/293. Позивач вважав, що у відповідача виникло грошове зобов'язання по сплаті 839575,20грн., яке на той час не було виконано, а тому позивачем в порядку ст.625 Цивільного кодексу України були нараховані інфляційні втрати в розмірі 92787,28грн. та 3 % річних в сумі 63125,34грн.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Київським апеляційним господарським судом при вирішенні спору у справі №19/293 встановлено, що відповідач безпідставно не відшкодовує позивачу понесені витрати на проведення ремонту в орендованому приміщенні та 27.01.2014р. Київським апеляційним господарським судом по справі №19/293 винесено постанову про стягнення з відповідача на користь позивача витрат в розмірі 767722,80грн., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України № 19/293 від 03.06.2014р.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Частиною 1 статті 5 вказаного Закону України передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відмічає, що у справі міститься витяг з ЄДРПОУ, з якого вбачається, що Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України зареєстроване як державна організація - юридична особа; також Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України зареєстроване як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах України, і зареєстроване як платник ПДВ у Державній податковій адміністрації.

За таких обставин, посилання прокуратури та Міністерства оборони України на те, що суд першої інстанції зобов'язаний був обов'язково залучити з власної ініціативи до участі у справі Міністерство оборони України - відхиляється колегією суддів Вищого господарського суду України як такі, що не ґрунтуються на чинному процесуальному законодавстві.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій керувались п.1 ст.612 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із п.3 та п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013р. наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

При цьому, інфляційні нарахування та 3% річних можуть бути нараховані та заявлені до стягнення окремо на встановлену в судовому рішення суму боргу, оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, зокрема, перерахуванням суми боргу, а не судовим рішенням про стягнення боргу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №10/25, яка у відповідності із приписами ст.111 28 ГПК України є обов'язковою для судів.

За таких підстав, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 92787,28грн. інфляційних втрат та 63125,34грн. 3% річних згідно із уточненим зменшеним розрахунком позивача.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на безпідставну відмову апеляційного суду в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, то апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що справа розглядалась в суді першої інстанції з листопада 2011 року по серпень 2014 року, провадження неодноразово зупинялось і поновлювалось, а Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є відповідачем у справі та приймало участь при розгляді даної справи в суді першої інстанції і жодного разу не зверталось до суду першої інстанції з заявою про застосування строків позовної давності, а відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, частиною 3 статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України керується, в тому числі, приписами ст.3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. у справі №5011-3/15506-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова