Ухвала

від 23.12.2014 по справі 201/1062/14-а (2а/201/42/14)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року м. Київ К/800/59488/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Жовтневої районної ради у м. Дніпропетровську, третя особа - ОСОБА_5, про визнання дій неправомірними та скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Жовтневої районної ради у м. Дніпропетровську (Рада) про визнання дій неправомірними та скасування рішення.

Зазначав, що оскаржуваним рішенням Ради вирішено земельний спір між ОСОБА_5 та суміжними землекористувачами щодо встановлення меж землекористування.

Посилаючись на те, що Рада не могла ухвалювати таке рішення за відсутності письмової відмови позивача у погодженні меж землекористування, а також на те, що визначення меж здійснено за його відсутності, просив визнати недійсним та скасувати рішення Ради від 26 грудня 2013 року № 317, а дії щодо його ухвалення - визнати неправомірними.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 квітня 2014 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржуване рішення суду та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що 19 грудня 2013 року комісією з питань розгляду земельних спорів Ради розглянуто спір щодо визначення меж суміжного землекористування між власниками трьох земельних ділянок у м. Дніпропетровську - двох ділянок за однаковою адресою АДРЕСА_1 та ділянкою за адресою вул. Рогальова, 20.

Рішенням Ради від 26 грудня 2013 року № 317 погоджено висновки комісії та встановлено межі землекористування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.

На вказаній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, що належить ОСОБА_5, який є заявником вирішення відповідного земельного спору.

Також встановлено, що позивач (власник суміжної ділянки, що знаходиться за такою ж адресою (АДРЕСА_1) належним чином повідомлений про розгляд комісією та Радою відповідного спору, проте відмовився від участі в такому розгляді з підстав небажання публічного обговорення належних йому правовстановлюючих документів.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не приймав безпосередньої участі у встановлені меж землекористування, а також послався на те, що Рада не є землевпорядною організацією.

Скасувавши це рішення та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ухвалюючи оскаржуване рішення, Рада діяла у відповідності до вимог законодавства та в межах повноважень, наданих законом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За правилами частини п'ятої цієї ж статті у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

У пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2007 року № 7 зазначено, що згідно зі статтею 158 Земельного кодексу України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги не посилається на неправильність вирішення земельного спору, стверджуючи виключно про порушення процедури ухвалення оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що такі посилання можуть прийматися до уваги лише у разі, коли вони призвели до порушення прав особи.

З оскаржуваного рішення вбачається, що межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, визначені по межі раніше інвентаризованої ділянки суміжного землекористувача - ОСОБА_4

Позивач не стверджує про порушення свого права землекористування або неправильність визначення межі між ділянками.

Оскільки у цій справі йдеться не про земельний спір, а про оскарження висновку Ради, обраний позивачем спосіб захисту свого права є помилковим.

Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні цього позову.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов