Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/20761/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/20761/14 09.12.14 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" до          Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно"                                                 про          стягнення 110 174,42 грн.        Суддя  Стасюк С.В.   Представники сторін: від позивача       не з'явився від відповідача  не з'явився Відповідно до статті  85 Господарського  процесуального  кодексу України у судовому засіданні 09 грудня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі. ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Товариство з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 110 174,42 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2014 року порушено провадження у справі № 910/20761/14 та призначено справу до розгляду на 06.11.2014 року. Представник відповідача в судове засідання 06.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.10.2014 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. У судовому засіданні 06.11.2014 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору. Розглянувши подане позивачем 06.11.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення. Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року продовжено строк розгляду даного спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 09.12.2014 року. У судове засідання 09.12.2014 року представник позивача не з'явився. Представник відповідача у судове засідання 09.12.2014 року повторно не з'явився, вимоги ухвали суду у справі № 910/20761/14 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Місцезнаходження відповідача за адресою: 04080, м. Київ, вул. В. Хвойки, буд. 18/14, оф. 309, на яку було відправлено ухвали суду вказана в позові та підтверджується матеріалами справи. Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. При цьому, судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Факт належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання підтверджується підписами уповноважених осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд  – ВСТАНОВИВ: 02.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" (покупець) було укладено договір поставки № 02/08-01 (надалі по тексту - Договір). за умовами якого постачальник зобов'язався передати  у власність покупцеві технологічні меблі (надалі - товар) в асортименті, в кількості та по ціні згідно зі специфікаціями, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Згідно з пунктом 3.1. Договору оплата товару здійснюється за наступною схемою: - передоплата 70% протягом 3 (трьох) банківських днів з дати відповідної специфікації до даного Договору; - 30% протягом 3 (трьох0 банківських днів з моменту повідомлення про готовність товару. Цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 30.12.2013 року, але за будь-яких умов, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (пункт 8.1. Договору). На виконання умов Договору позивач поставив на користь відповідача товар на суму 88 946,56 грн., що підтверджується видатковою накладною № 72 від 02.08.2013 року, яка підписана уповноваженими особами та скріплена печатками сторін. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, в порушення у мов Договору та чинного законодавства України, не здійснив оплату поставленого позивачем товару, внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість перед  Товариством з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" у розмірі 88 946,56  грн. Зважаючи на вищенаведене. позивач просить суд стягнути з відповідача  88 946,56  грн. основної заборгованості за Договором, 12 893,69 грн. інфляційних нарахувань, 2 536,80 грн. три проценти річних, 5 797,37 грн. пені. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування  наведених позивачем обставин суду не надав. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України  передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. За своєю правовою природою договір № 02/08-01 від 02.08.2013 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України. Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 193  Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. Судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів виконав належним чином, зауважень щодо поставки товару від відповідача не надходило, що підтверджується видатковою № 72 від 02.08.2013 року, яка підписана уповноваженими особами та скріплена печатками сторін (належним чином засвідчена копія містяться в матеріалах справи). Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений позивачем товар згідно Договору, внаслідок чого у  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" у розмірі 88 946,56 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною. Доказів протилежного суду не надано. Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 88 946,56 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського  процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" про стягнення з  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" 88 946,56  грн. заборгованості за   договором  поставки товару № 02/08-01 від 02.08.2013 року підлягають задоволенню. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 893,69 грн. інфляційних нарахувань, 2 536,80 грн. три проценти річних, нарахованих за період з 08.08.2013 року по 20.07.2014 року та пеню на загальну суму 5 797,37 грн., за період з 13.08.2013 року по 13.02.2014 року. Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України). Пунктом 5.2. Договору сторони погодили. що за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від простроченого платежу за кожен день прострочення. Згідно з пунктом 1.12. . постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Згідно з пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при здійсненні нарахування пені не вірно визначено початкову дату прострочення зобов'язання, оскільки як вже зазначалось судом вище перебіг періоду за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Відтак, нарахування пені за невиконання зобов'язання з оплати поставки товару за видатковою накладною № 72 від 02.08.2013 року, з урахуванням пункту 3.1. Договору, необхідно здійснювати з 08.08.2013 року відповідно по 08.02.2014 року. За розрахунком суду, який виконаний за допомогою програми "Ліга:Закон" 9.4.1 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА" розмір пені за вищевказаний період становить                5 872,91 грн., водночас, враховуючи те, що позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача суму пені 5 797,37 грн., суд не виходячи за межі позовних вимог, вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення  пені в сумі заявленій до стягнення, а саме в розмірі 5 797,37 грн. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права вимагати від відповідача сплати останнім 3% річних за порушення грошового зобов'язання від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 2 536.80 грн. Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України. Дослідивши розрахунок збитків від інфляції, наданий позивачем, судом було виконано власний розрахунок, відповідно до якого позовні вимоги щодо стягнення збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 11 079,98 грн. Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1.  Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрогуртіно" 04080, м. Київ, вул. В. Хвойки, буд. 18/14, оф. 309, код ЄДРПОУ 38444041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Маркет" (04074, м.Київ. вул. Автозаводська, буд 18, код ЄДРПОУ 38556970)  88 946 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 56 коп. заборгованості,  11 079 (одинадцять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 98 коп. інфляційних нарахувань, 2 536 (дві тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. три проценти річних,                     5 797 (п'ять тисяч сімсот дев'яносто сім) грн. 37 коп. пені, 2 167 (дві тисячі сто шістдесят сім) грн. 72 коп. судового збору. 3. В іншій частині позову - відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 15.12.2014 року Суддя                                                                                                                     С.В. Стасюк