Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/20878/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20878/14 09.12.14

За позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" про стягнення 15 566,65 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Бондар М.В. (дов. № 39 від 09.10.2014 року) від відповідача не з'явився від прокуратури Половенко Л.В. (посвідчення № 002638)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09 грудня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 15 566,65 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2014 року порушено провадження у справі № 910/20878/14 та призначено справу до розгляду на 06.11.2014 року.

06.11.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшов документ на часткове виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.10.2014 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 06.11.2014 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору та не заперечив проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане позивачем 16.10.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року строк розгляду спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 09.12.2014 року.

У судовому засіданні 09.12.2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 1/2, на яку було відправлено ухвали суду підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Приписами статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" встановлено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

17.03.2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" (орендар) було укладено договір № 6774 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі по тексту - Договір), за умовами якого орендодавець передає. а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (далі - майно) загальною площею 70,20 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 69, на другому поверсі, що перебуває на балансі Державного підприємства "Українське аерогеодезичне підприємство", код ЄДРПОУ 04722078 (далі - балансоутримувач, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 листопада 2013 року і становить 613 200,00 грн. без ПДВ.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передавання майна (пункт 2.1. Договору).

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками відповідний акт приймання-передавання орендованого майна № б/н від 17.03.2014 року.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2014 року 9 318,05 грн. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2014 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2014 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 3.2 Договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць коригується на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Цей Договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 17.03.2014 року до 17.02.2017 року включно (пункт 10.1 Договору).

Чинність Договору № 6774 нерухомого майна, що належить до державної власності від 17.03.2014 року було достроково припинено на підставі договору від 30.07.2014 року.

У відповідності до матеріалів справи, у зв'язку з припиненням Договору, майно було повернуто відповідачем позивачу за актом приймання-передавання (повернення) від 30.06.2014 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру", органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 Закону України "Про прокуратуру", визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень заступник прокурора Печерського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем не своєчасно та не у повному обсязі виконувались зобов'язання по сплаті орендної плати за користування приміщенням за Договором за період з березня 2014 року по червень 2014 року, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" виникла заборгованість у розмірі 14 722,72 грн.

Зважаючи на вищенаведене, заступник прокурора Печерського району міста Києва просить суд стягнути з відповідача 14 722,72 грн. заборгованості за Договором, 696.00 грн. пені, 147.93 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (статті 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (пункт 5.3 Договору).

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

При цьому судом враховано, що у разі припинення (розірвання) Договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно (п. 3.11 Договору).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої Договором орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно здійснення орендних платежів за договором № 6774 нерухомого майна, що належить до державної власності від 17.03.2014 року, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 14 722,72 грн. заборгованості.

Пунктом 3.7. Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі. підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Згідно зі статтею 216 Господарського процесуального кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зважаючи на вищенаведене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на загальну суму 696,00 грн., нарахованої за загальний період з 16.04.2014 року по 20.08.2014 року, з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Згідно з положеннями пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" 147,93 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно з пунктом 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Оскільки, позов у даній подано прокурором, який звільнений від сплати судового збору, а спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати, відповідно частин 2, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача та підлягають стягненню в доход Державного бюджету України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 1/2, код ЄДРПОУ 38864180) в доход Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Шевченківському районі міста Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, р/р 31111094700011, МФО 820019, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду майна бюджетних установ) 14 722 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн. 72 коп. заборгованості. 696 (шістсот дев'яносто шість) грн. 00 коп. пені, 147 (сто сорок сім) грн. 93 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр оцінки та консультацій" (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 1/2, код ЄДРПОУ 38864180) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2014 року

Суддя С.В. Стасюк