Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/21294/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21294/14 09.12.14

За позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" про стягнення 34 026,53 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09 грудня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 27 526,67 грн., з яких, 24 030,00 грн. основної заборгованості за договором №08/09 про базування та зберігання суден від 16.04.2009 року, 1 572,34 грн. пені. 242,23 грн. три проценти річних, 1 682,10 грн.7% штрафу, а також, в забезпечення позову просить суд: накласти арешт на майно та на розрахунковий рахунок відповідача; заборонити відповідачу вчиняти певні дії, в тому числі відчужувати майно, яке належить відповідачу, укладати договори залогу, поруки, гарантії та ін.; заборонити іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 року порушено провадження у справі № 910/21294/14 та призначено справу до розгляду на 13.11.2014 року.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.10.2014 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 13.11.2014 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору та документ на часткове виконання вимог ухвали суду.

Розглянувши подане позивачем 13.11.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Суд, розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 року строк розгляду спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 09.12.2014 року.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 26.11.2014 року позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 29 370,00 грн. основної заборгованості за договором №08/09 про базування та зберігання суден від 16.04.2009 року, 2 230,69 грн. пені, 369,94 грн. три проценти річних, 2 055,90 грн. 7% штрафу, а також, в забезпечення позову просить суд: накласти арешт на майно та на розрахунковий рахунок відповідача; заборонити відповідачу вчиняти певні дії, в тому числі відчужувати майно, яке належить відповідачу, укладати договори залогу, поруки, гарантії та ін.; заборонити іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням заяви поданої 26.11.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва.

Розглянувши заяву Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" щодо заходів забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтував тим, що стосовно діяльності відповідача приймаються судові рішення, які не виконуються останнім.

При цьому доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про забезпечення позову.

Окрім того, суд звертає увагу позивача на те, що статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, тобто законодавством не передбачено одночасного накладення арешту і на майно і на грошові кошти боржника, а вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги, і в позові про стягнення грошових коштів арешт на майно застосовується тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів неможливе.

У судове засідання 09.12.2014 року представник позивача не з'явився.

Представник відповідача у судове засідання 09.12.2014 року повторно не з'явився, вимоги ухвали суду у справі № 910/21294/14 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 33, поверх 15, на яку було відправлено ухвали суду вказана в позові та підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду, які було направлено на адресу відповідача повернуто до суду з довідкою ф. 20 відділення поштового зв'язку з відмітками "вибули".

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Павіоком" (замовник) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (авіакомпанія) було укладено договір №08/09 про базування та зберігання суден (надалі по тексту - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору замовник замовляє, а авіакомпанія здійснює комплекс послуг, пов'язаних з розміщенням та зберіганням ВС Як-40 UR-CLA.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що замовник до 5 числа поточного місяця, здійснює передоплату в розмірі вартості послуг за базування ВС, вказаних в додатку №1 до цього договору.

Остаточний розрахунок з надання авіакомпанією послуг проводиться на підставі реєстру, до 5 числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати, є рахунок, виставлений авіакомпаній (пункт 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 3.4. Договору за підсумками роботи за місяць сторони підписують акт виконаних робіт.

Пунктом 7.1 Договору сторонами погоджено, що останній набуває чинності з моменту підписання сторонами, термін дії Договору до 31.12.2009 року.

Згідно з пунктом 7.2 Договору якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

За період з 01.01.2014 року по 30.11.2014 року позивач надав відповідачу послуги згідно Договору на загальну суму 29 370,00 грн., та на виконання умов пункту 3.2 Договору виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Павіоком" наступні рахунки:

- № 2 від 31.01.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 9 від 28.02.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 19 від 31.03.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 27 від 30.04.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 38 від 31.05.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 45 від 30.06.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 57 від 31.07.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 64 від 25.08.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 73 від 16.09.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

- № 91 від 31.10.2014 року на суму 2 670,00 грн.;

-№ 101 від 19.11.2014 року на суму 2 670,00 грн.

Вищевказані рахунки були направлені на юридичну адресу відповідача разом з відповідними актами виконаних послуг, які підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", що підтверджується листами з описом вкладення та фіскальними чеками (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем умов Договору в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" виникла заборгованість перед Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" на загальну суму 29 370,00 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 29 370,00 грн. основної заборгованості за Договором, 2 230,69 грн. пені, 369,94 грн. три проценти річних, 2 055,90 грн. 7% штрафу.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір №08/09 про базування та зберігання суден від 16.04.2009 року, за умовами якого відповідач замовляє, а позивач здійснює комплекс послуг, пов'язаних з розміщенням та зберіганням ВС Як-40 UR-CLA.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець), зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання щодо надання послуг пов'язаних з розміщенням та зберіганням ВС Як-40 UR-CLA виконав належним чином, тоді як відповідач у визначений Договором строк оплату за надані послуги не здійснив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" виникла заборгованість перед Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" на загальну суму 29 370,00 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 29 370,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" 29 370,00 грн. заборгованості за договором № 08/09 про базування та зберігання суден від 16.04.2009 року підлягають задоволенню.

також, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 230,69 грн. пені, 369,94 грн. три проценти річних, 2 055,90 грн. 7% штрафу.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати замовником послуг, у строки встановлені даним Договором, нараховується пеня у розмір 0,5 % за кожний день прострочення від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на вищенаведене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на загальну суму 2 230,69 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2005 року № 216-р, Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" відноситься до переліку підприємств державного сектору економіки.

За таких обставин, правомірним є нарахування позивачем штрафу у розмір 7%.

Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем, суд визнає його арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 055,90 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, а тому у суду є підстави для застосування відповідальності за умовами Договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3% річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" трьох процентів річних на загальну суму 369,94 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Оскільки сума позову у даній справі складає 34 026,53 грн., то розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання даного позову становить 1 827,00 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову ставка судового збору становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Водночас, як вбачається з платіжного доручення № 3317 від 03.09.2014 року позивач сплатив судовий збір за подання позову у даній справі у розмірі 1 875,00 грн., тобто у розмірі більшому ніж встановлено чинним законодавством.

Згідно з платіжного доручення № 3316 від 03.09.2014 року позивач сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 875,00 грн., тобто у розмірі більшому ніж встановлено чинним законодавством

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги те, вищенаведене позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 48,00 грн. сплаченого судового збору (1 875,00 грн. грн. - 1 827,00 грн.), перерахованого платіжним дорученням № 3316 від 03.09.2014 року та 48,00 грн. судового збору перерахованого платіжним дорученням № 3317 від 03.09.2014 року.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павіоком" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33, кв. 15; код ЄДРПОУ 34619937) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова" (49047, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1; код ЄДРПОУ 14308368) 29 370 (двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 2 230 (дві тисячі двісті тридцять) грн. 69 коп. пені, 369 (триста шістдесят дев'ять) грн. 94 коп. три проценти річних, 2 055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 90 коп. 7% штрафу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Повернути Державному підприємству "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова" (49047, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1; код ЄДРПОУ 14308368) ) з Державного бюджету України 48 (сорок вісім) грн. 00 коп. судового збору як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 3317 від 03.09.2014 року.

4. Повернути Державному підприємству "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова" (49047, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1; код ЄДРПОУ 14308368) ) з Державного бюджету України 48 (сорок вісім) грн. 00 коп. судового збору як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 3316 від 03.09.2014 року .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2014 року

Суддя С.В. Стасюк