Рішення

від 02.12.2014 по справі 910/18533/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18533/14 02.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК УРБІ»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал»

Про стягнення 200 606,12 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Гумега О.В.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Федорін Ю.В. представник за довіреністю № 183 від 24.09.14.

Литвиненко М.В. представник за довіреністю № 72 від 25.04.14.

Від відповідача: Лиходід І.Ю. представник за довіреністю № 0901/14-1 від 01.09.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК УРБІ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал» (далі - відповідач) про стягнення 200 606,12 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до наданого відповідачем рахунку-фактури № РМ-0011643 від 10.07.14., позивач здійснив передоплату товару на загальну суму 200 606,12 грн. платіжним дорученням № 26435 від 11.07.14. При цьому, оскільки відповідач не поставив товар, позивач листом звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення суми попередньої оплати. Враховуючи те, що вимога позивача залишилась без задоволення, вказане зумовило звернення останнього з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.14. порушено провадження у справі № 910/18533/14 та призначено її до розгляду на 30.09.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.14. розгляд справи було відкладено на 14.10.14.

14.10.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву «про уточнення позовних вимог», відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 200 606,12 грн. попередньої опати за товар.

Судом встановлено, що матеріально-правова вимога викладена у позові та підстави позову залишились незмінними, а тому розгляд справи здійснюється щодо вимог заявлених у позові з урахуванням уточнень до позовної заяви.

14.10.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Крім того, відповідачем 14.10.14. через відділ діловодства суду було подано клопотання про витребування від відповідача: витягу з журналу обліку довіреностей, оборотно-сальдову відомість по рахунку оприбуткування товару, поставленого на підставі рахунку-фактури № РМ-0011643 від 10.07.14., пояснення перевізника про відвантаження спірного товару, декларацію ПДВ станом на 20.08.14.

Клопотання обґрунтовано тим, що вказані докази доводять відвантаження товару відповідачем позивачу.

Судом було відкладено розгляд даного клопотання до встановлення фактичних обставин справи.

В зв'язку з повторною неявкою відповідача в судове засідання 14.10.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 06.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу (з врахуванням ухвали від 22.10.14. про виправлення описки).

При цьому ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.14. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 06.11.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 06.11.14. визначено склад колегії по розгляду справи № 910/18533/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Гумега О.В., суддя Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.14. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 02.12.14.

В судовому засіданні 02.12.14. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.14. підтримав подане ним клопотання про витребування доказів.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.14. проти зазначеного клопотання заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 02.12.14. клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, останній не звертався до позивача з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.

В судовому засіданні 02.12.14. позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 02.12.14. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/18533/14.

В судовому засіданні 02.12.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.14. відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № РМ-0011643 щодо товару: арматура 20 А500 у кількості 1.000 т, арматура 22 А500 у кількості 20.000 т, полоса 4х40 ст 3 у кількості 0.400 т, проволока 3 вяз. у кількості 0.400 т на загальну суму 200 606,12 грн. з ПДВ.

11.07.14. платіжним дорученням № 26435 позивач перерахував відповідачу 200 606,12 грн. з призначенням платежу "оплата за арматуру, полосу, проволоку згідно рах. № РМ-0011643 від 10.07.2014р.".

Крім того, оплата підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача (рахунок № 2600.1.10077.0001 (дата проводки 11.07.14.).

В зв'язку з тим, що відповідачем оплачений товар поставлено не було, як і не було повернуто позивачу суму передплати, Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК УРБІ» звернулось з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо ), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки рахунок-фактура, направлений відповідачем позивачу містив найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи здійснення попередньої оплати такого рахунку, слід дійти висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки відповідачем в обумовлений строк не було поставлено оплачений позивачем товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 119 від 21.07.14. щодо повернення передплати за товар в розмірі 200 606,12 грн. (направлена 21.07.14. згідно з відбитком поштового штемпеля на описі вкладення та фіскального чеку № 0329 від 21.07.14., що надані суду в оригіналі.).

Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що товар ним було поставлено позивачу на суму 200 606,12 грн. та посилається на видаткову накладну № РМ-0001231 від 11.07.14.

Проте, вказану видаткову накладну було надано відповідачем виключно в копії із зауваженням, що її оригінал у відповідача відсутній.

Суд відзначає, що ним прийнято до уваги пояснення представників сторін та наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт існування між сторонами правовідносин поставки, однак зазначає про неможливість надання правової оцінки видаткової накладної № РМ-0001231 від 11.07.14., оскільки вимоги суду про зобов'язання сторін надати оригінал вказаної накладної сторонами не виконано, відповідач вказав на те, що оригінал в нього відсутній, а позивач наголошував на підробці накладної, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази існування такої накладної.

Крім того, за приписами процесуального законодавства судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, які підлягають оцінці у їх сукупності, адже жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно з приписами статті 34 названого Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до стаття 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам , із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади, якщо вона є посадовою особою, та з прикладенням печатки, за її наявності.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів , у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

У зв'язку з цим ксерокопія видаткової накладної № РМ-0001231 від 11.07.14., яка міститься в матеріалах справи, не може бути прийнята судом до уваги.

Крім того, суд наголошує на тому, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості (на вказаному наголошено в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.13. у справі № 5011-30/6320-2012).

Судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Щодо доводів відповідача стосовно того, що довіреність на одержання матеріальних цінностей є підтвердженням факту передачі товару, суд відзначає, що довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Акт звіряння розрахунків між сторонами, наданий відповідачем, не приймається судом як доказ відсутності обов'язку відповідача передати товар позивачу, оскільки не містить підпису і печатки позивача. Крім того, відсутні докази направлення вказаного акту звірки розрахунків відповідачем позивачу для підписання.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так як відповідач не здійснив поставку позивачу відповідного товару на суму здійсненої ним оплати, позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Оскільки судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо поставки товару, позовні вимоги підлягають задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 200 606,12 грн.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал» (04214, м. Київ, вул. Північна, б. 6, літера А1; ідентифікаційний код 38833498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК УРБІ» (03061, м. Київ, вул. Шепелєва, б. 6; ідентифікаційний код 38855710) 200 606 (двісті тисяч шістсот шість) грн. 12 коп. - суму попередньої оплати за товар, 4 012 (чотири тисячі дванадцять) грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.14.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя О.В. Гумега

Суддя Т.Ю. Трофименко