Ухвала

від 17.12.2014 по справі 22-ц/796/13489/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 13489 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - П 'ятничук І.В.

Доповідач - Поливач Л.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного су ду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.

при секретарі Боярській І.І.

за участю осіб: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики;

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 09 вересня 2014 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 09.09.2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 1 996 200 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 111962 грн. 64 коп., проценти за обліковою ставною НБУ в розмірі 198 327 грн. 90 коп. та 3654 грн. судового збору, а всього стягнуто 2 310 144 грн. 54 коп. В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, неповне та не всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку наявних в матеріалах справи доказів, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що Договором від 29.07.2011 року чітко не визначено, що саме мало бути повернуто Позичальнику (чи то суму зазначену в ч. 1.1. договору, чи то частка Позичальника, розміром 30 % у статутному капіталі ТОВ «Компанія Київбудсервіс», код ЄДРПОУ 33887512, ч. 5.2 Договору).

Також, згідно п. 6.1. Договору, передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і являється дійсним до моменту остаточного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.

Вимога Позикодавця про повернення предмету договору Позики відсутня.

В момент підписання договору позики від 29.07.2011 року грошові кошти Позикодавцем не було надано Позичальнику.

Форма договору позики встановлюється статтею 1047 ЦК. Договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Судом не було встановлено факту передачі грошових коштів Позичальнику від Позикодавця, а відповідно у суду не було підстав для задоволення позову.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся за місцем проживання (адресу він зазначив особисто в апеляційній скарзі), шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про його вручення та шляхом направлення телеграми. До апеляційного суду надійшло електронне повідомлення з поштового відділення з інформацією про те, що за зазначеною адресою ОСОБА_3 не проживає. Рекомендований лист також повернувся на адресу апеляційного суду з відміткою причин невручення листа - «за закінченням терміну зберігання» Апелянт не повідомив суд про зміну свого місця проживання або місцезнаходження відповідно до вимог закону.

Таким чином, колегія суддів розцінила причини неявки відповідача в судове засідання як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за його відсутності, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2011 року між сторонами позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець в порядку та на умовах визначених договором передав позичальнику позику в сумі 1440000 грн., що в еквіваленті становить 180000 доларів США, ОСОБА_3 зобов'язався повернути дану суму до 29.10.2012 р.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, взяті на себе зобов'язання згідно з договором позики, укладеним 29.07.2011 р. між позикодавцем, ОСОБА_2 та позичальником, ОСОБА_3, відповідно до якого позикодавець в порядку та на умовах визначених договором, передав позичальнику позику в сумі 1 440 000 грн. (що становить еквівалент 180 000 доларів СІНА згідно з офіційним курсом Національного банку України на дату укладення договору), а позичальник зобов'язався повернути дану грошову суму до 29.10.2012 р., однак, зобов'язання не виконав та суму боргу не повернув, а тому є всі підстави для стягнення грошової заборгованості у судовому порядку.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, ґрунтуються на законі та підтверджуються зібраними по справі доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 жодних коштів від ОСОБА_2 за Договором позики від 29.07.2011 р. отримано не було не можуть братися судом до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються доказам, наявними у матеріалах справи.

Так, зі змісту п. 3.1 договору позики (т.1 а.с. 9-10) вбачається, що одночасно з підписанням даного Договору, сторони письмово підтверджують, що на момент підписання договору позики Позикодавець передав, а Позичальник отримав із рук в руки позику готівкою у розмірі, визначеному в п 1.1 договору.

З вищезазначеного договору позики вбачається, та було правильно встановлено судом першої інстанції, що він підписаний ОСОБА_3 власноручно 29.07.2011 р.

Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у матеріалах справи розписки про отримання ним від ОСОБА_2 коштів згідно з Договором позики, не свідчать про те, що передача грошей за цім договором не відбулась з огляду на те, що отримання ОСОБА_3 зазначених коштів, відповідно до вищенаведеного п. 3.1 Договору, підтверджується самим фактом власноручного підписання відповідачем даного Договору, про що ним вчинено особисто відповідний напис.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В порушення вищезазначених норм ЦПК України, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження доводів щодо неотримання ним вказаної у Договорі суми позики, відповідачем в судовому засіданні в суді першої інстанції не оспорювався факт підписання ним тексту договору, клопотання щодо проведення судової почеркознавчої експертизи на стадії розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 також заявлено не було.

Більш того, в судовому засіданні в суді першої інстанції, представник ОСОБА_3 зазначив, що відповідач не звертався до правоохоронних органів з приводу начебто незаконної (безпідставної) вимоги ОСОБА_2 виконати боргове зобов'язання та (або) будь-яких підписів на договорі позики.

З огляду на зазначені обставини, твердження апелянта (відповідача) щодо неотримання ним суми позики згідно з договором не відповідають дійсності, оскільки являються не доведеними та необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у договорі строку повернення позики та чіткої визначеності предмету, за рахунок якого позичальник зобов'язаний задовольнити грошові вимоги позикодавця не відповідають дійсності та спростовуються змістом договору позики.

Пунктом 3.2 договору позики передбачено, що по закінченню строку, вказаному в п. 2.1 договору, позичальник зобов'язується наступного дня повернути суму позики.

Відповідно до п. 2.1 договору, строк повернення позики позичальнику визначено датою 29.10.2012 р.

Таким чином, твердження апелянта щодо відсутності у договорі строку повернення позики і посилання на ст. 1049 ЦК України є безпідставним та таким, що суперечить вимогам закону та змісту договору.

Крім того, безпідставними є також посилання апелянта на те, що договором від 29.07.2011 р. не визначено що саме має бути повернуто позичальнику (чи то сума зазначена в п. 1.1 договору, чи то частка позичальника, розміром 30 % у статутному капіталі ТОВ «Компанія Київбудсервіс» відповідно до п. 5.2 договору).

Так, відповідно до п. 1.1 договору, предметом договору являється грошова сума в розмірі 1440000 грн., що в еквіваленті дорівнює 180000 доларів США, яку позикодавець надає позичальнику, а позичальник зобов'язується повернути отриману суму у визначений Договором строк.

Таким чином, договір чітко встановлює обов'язок відповідача повернути саме грошову суму позики, яка являється предметом договору згідно із зазначеним п. 1.1 договору.

При цьому, частка позичальника, розміром 30 % у статутному капіталі ТОВ «Компанія Київбудсервіс» відповідно до п. 5 договору являється лише способом забезпечення виконання позичальником свого зобов'язання згідно з укладеним договором позики.

За загальним правилом, встановленим Главами 48-49 ЦК України кредитор вправі самостійно обирати спосіб задоволення його вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що 11.03.2014 р., ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову (т.1 а.с. 11-12), у якій просив забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.05.2104 р. (т.1 а.с. 35) вищезазначена заява позивача була задоволена повністю.

Не погоджуючись із наведеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, 09.07.2014 р., ОСОБА_3 до Апеляційного суду м. Києва була подана заява про відкликання вищезазначеної апеляційної скарги (витяг зі справи, а.с. 39). Дана заява була задоволена ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2014 р. (витяг зі справи, а.с. 40).

Така позиція відповідача може свідчить також і про фактичне визнання ним обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості згідно з укладеним між сторонами договором позики.

Як вбачається зі змісту ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 в порушення умов укладеного договору позики, не зважаючи на порушення ним свого зобов'язання за договором позики ухиляється від виконання свого зобов'язання, то рішення суду першої інстанції щодо стягнення грошової заборгованості за договором позики є повністю обґрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом гривні до відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з вищенаведеного, законним та обґрунтованим також є рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 процентів за обліковою ставкою НБУ та 3 процентів річних від простроченої суми боргу.

Отже, твердження апелянта про незаконність ухваленого рішення, неналежну оцінку наявних в матеріалах справи доказів, порушення норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 09 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміна льних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цьо го суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: