Рішення

від 24.12.2014 по справі 910/25729/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25729/14 24.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Артель», м.Київ, ЄДРПОУ 37098607

до відповідача: Республіканського вищого училища фізичної культури, м.Київ, ЄДРПОУ 02125315

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі міста Києва, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 2 979,88 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Слобадяник С.А. - дир., Ліснича М.С. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП Артель», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Республіканського вищого училища фізичної культури, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 2706,96 грн. та пені в розмірі 272,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Республіканським вищим училищем фізичної культури умов договору №12-1/03 від 12.03.2014р. про закуплю товарів за державні кошти в частині здійснення оплати поставленого товару у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судовому засіданні 10.12.2014р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів передачі товару Республіканському вищому училищу фізичної культури.

У судове засідання 24.12.2014р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у вказаному засіданні суду не скористався.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 10.12.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Ухвалою від 20.11.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у розгляді справи Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі міста Києва в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Третя особа у поясненнях №05-12/3232-18247 від 01.12.2014р. зазначила, що органи Державної казначейської служби України не здійснюють облік обсягів бюджетних призначень та фактичного надходження грошових коштів за окремими договорами на рахунок Республіканського вищого училища фізичної культури.

У судове засідання 24.12.2014р. третя особа не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені господарським процесуальним кодексом України не скористалась, проте, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду спору з огляду на наявне в матеріалах поштове повідомлення №0103032147015.

Наразі, з огляду на неявку відповідача та третьої у судове засідання 24.12.2014р., господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом враховано, що ухвалою від 10.12.2014р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

До того ж, судом також прийнято до уваги, що відповідачем вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач та третя особа у судовому засідання 24.12.2014р. не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Артель» (продавець) та Республіканським вищим училищем фізичної культури (замовник) було укладено договір №12-1/03 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язався у 2014р. поставити та передати у власність замовнику вироби хлібобулочні кондитерські та борошняні зниженої вологості, тривалого зберігання, в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар.

За умовами п.3.1 укладеного між сторонами правочину сума договору становить 76 000 грн.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками контрагентів. Правочин діє до 31.12.2014р. (п.п.10.1, 10.2 договору №12-1/03 від 12.03.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №12-1/03 від 12.03.2014р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п.5.1 договору №12-1/03 від 12.03.2014р. продавець зобов'язується поставити (передати) товар замовнику впродовж двох робочих днів з моменту отримання від замовника усної чи письмової заявки.

За умовами п.5.2 спірного правочину продавець зобов'язався поставити продукцію за адресою: м.Київ, вул.Матеюка, 4. Товар вважається поставленим з моменту підписання замовником видаткової накладної на відповідну партію товару.

У специфікації №1 до договору №12-1/03 від 12.03.2014р. контрагентами було погоджено, що на підставі договору поставляється бісквіт у кількості 1000 кг загальною вартістю 18 200 грн., вафлі вагові 1000 кг вартістю 33300 грн. та печиво пісочне 1000 кг на загальну суму 24 500 грн.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, товар у межах спірного правочину поставлявся на підставі усних замовлень, що в повному обсязі узгоджується з умовами п.5.1 договору №12-1/03 від 12.03.2014р.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на підставі видаткової накладної №75 від 28.03.2014р. в межах договору №12-1/03 від 12.03.2014р. було поставлено хлібобулочні вироби на суму 2706,96 грн.

У судовому засіданні 10.12.2014р. судом було оглянуто оригінал вказаного первинного бухгалтерського документу та встановлено, що останній підписано представниками обох сторін та скріплено печатками (штампами) суб'єктів господарювання.

Наразі, твердження відповідача стосовно того, що представлена видаткова накладна не є належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару та не свідчить про отримання покупцем продукції за договором №12-1/03 від 12.03.2014р., суд вважає необґрунтованими. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п.1 Інформаційного листа №01-06\928\2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У п.1 Оглядового листа №06\767\2013 від 29.04.2013р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Тобто, з наведеного вбачається, що видаткова накладна, підписана представниками обох сторін, є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

До того ж, судом також прийнято до уваги, що у судовому засіданні представником відповідача зазначено, що товар за видатковою накладною №75 від 28.03.2014р. приймався комірником Республіканського вищого училища фізичної культури. Наведене також фактично спростовує твердження відповідача щодо неотримання товару.

Твердження відповідача про відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у особи, яка приймала товар, не є належним спростуванням факту поставки продукції та не нівелює доказової сили видаткової накладної. Аналогічну позицію наведено у постанові від 22.11.2013р. Вищого господарського суду України по справі № 22/84.

Господарський суд зазначає, що вказана вище видаткова накладна скріплена штампом Республіканського вищого училища фізичної культури.

При цьому, відповідно до п.64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою №1893 від 27.11.1998р. Кабінету Міністрів України, обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються (п.68 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, яку затверджено Постановою №1893 від 27.11.1998р. Кабінету Міністрів України).

Згідно з п.69 Інструкції у разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи Міністерства внутрішніх справ України та вжити заходів для їх розшуку.

Отже, наведеними вище нормами чинного законодавства України передбачено, що відповідальність за печатки, штампи, фірмові бланки та їх використання несе саме суб'єкт господарювання, а також уповноважені ним особи.

Наразі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідальних осіб підприємства до органів внутрішніх справ з заявами про втрату штампу Республіканського вищого училища фізичної культури, його підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі покупця за спірним правочином.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів незаконного використання штампу Республіканського вищого училища фізичної культури, господарський суд дійшов висновку, що скріплення видаткової накладної за спірним правочином штампом відповідача свідчить про прийняття покупцем товару на суму 2706,96 грн. Аналогічні висновки наведено у постанові від 26.03.2014р. Вищого господарського суду України по справі №6/233/09.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та позицію Вищого господарського суду України, виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що представлена позивачем видаткова накладна №75 від 28.03.2014р. є належним доказом поставки товару за договором №12-1/03 від 12.03.2014р.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Усі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з рахунку замовника на рахунок продавця (п.4.1 №12-1/03 від 12.03.2014р.).

За умовами п.п.4.2, 4.3 спірного правочину розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення замовником належним чином оформлених видаткової накладної та рахунку на оплату. Ціна товар, що вказується в рахунку, який надається продавцем замовнику, повинна відповідати специфікації.

У п.4.4 укладеного між сторонами договору вказано, що оплата за продукцію здійснюється впродовж 15 календарних днів з дати підписання рахунку та за умови, що останній відповідає вимогам п.4.3 договору.

За поясненнями заявника, які з боку відповідача не спростовані, рахунок №75 від 28.03.2014р. було передано Республіканському вищому училищу фізичної культури разом з видатковою накладною.

Твердження відповідача про ненадходження на рахунки Республіканського вищого училища фізичної культури бюджетних коштів ніяким чином не свідчать про нівелювання його обов'язку оплатити товар з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність покупця і ніяким чином не нівелює обов'язку останнього виконати свої грошові зобов'язання за договором №12-1/03 від 12.03.2014р.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 15.05.2012 Верховного Суду України по справі №11/446 та в рішенні від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»).

Отже, враховуючи визначені контрагентами в договорі порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази передання покупцю товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною №75 від 28.03.2014р., за договором №12-1/03 від 12.03.2014р. на суму 2706,96 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Республіканським вищим училищем фізичної культури своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у встановлений договором строк та до моменту звернення до суду з розглядуваним позовом в повному обсязі виконано не було.

Ухвалами від 20.11.2014р. та від 10.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №12-1/03 від 12.03.2014р.

Проте, відповідачем наведених доказів надано не було, факт наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Артель» в розмірі 2706,96 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Артель» до Республіканського вищого училища фізичної культури в частині стягнення основного боргу в сумі 2706,96 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 272,92 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 9.6 договору №12-1/03 від 12.03.2014р. передбачено, що за порушення умов договору замовник сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати товару позивачем було нараховано пеню на суму 272,92 грн.

Здійснивши перевірку представленого заявником розрахунку заявленої до стягнення суми неустойки, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Артель», м.Київ до Республіканського вищого училища фізичної культури, м.Київ про стягнення основного боргу 2706,96 грн. та пені в розмірі 272,92 грн.

Стягнути з Республіканського вищого училища фізичної культури (02156, м.Київ, Деснянський район, вул.Матеюка, буд.4, ЄДРПОУ 02125315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Артель» (03137, м.Київ, Святошинський район, вул.Генерала Потапова, бу.1/5, офіс 56, ЄДРПОУ 37098607) основний борг в сумі 2706,96 грн., пеню в розмірі 272,92 грн. та судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.12.2014р.

Суддя М.О.Любченко