Рішення

від 16.12.2014 по справі 922/4780/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р.Справа № 922/4780/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дирекції, м. Харків до Дочірнього підприємства "АСКанія", смт. Печеніги про стягнення коштів в розмірі 471884,18 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Мікуліна Т.О., дов. від 23.08.2013р.

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції, м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Дочірнього підприємства "Асканія", смт. Печеніги, про стягнення заборгованості в розмірі 471884,18 грн. (з яких: 412277,14 грн. - сума заборгованості за кредитом, 59607,04 грн. - пеня), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору № 010/С21-0000-128-05/3 від 16.03.2011р., укладеного між сторонами.

Ухвалою господарського суду від 30.10.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.11.2014р. об 11:00 год.

Ухвалами господарського суду від 18.11.2014р., 02.12.2014р. розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 16.12.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 45459), які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 16.12.2014р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 02.12.2014 року, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 19.08.2013р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку про відсутність адресата за зазначеною адресою.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - ДП "Асканія", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 16.12.2014р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалами господарського суду Харківської області по даній справі, сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 16 березня 2011р. між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», (банк, позивач) та Дочірнім підприємством «Асканія» (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір № 010/С21-0000-128-05/3, відповідно до п.1.1. якого, банк зобов`язується надати позичальнику кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 674226,82 гривень, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов`язки, визначені договором, строком до 28.02.2018р.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.3.2, 1.3.3, 1.3.4. договору, кредит надається позичальнику для погашення боргових зобов'язань, яки виникли у відповідача, згідно умов кредитного договору № 011/02/3-1108 від 08.06.2006р. в сумі 57467,56 грн., згідно умов кредитного договору № 010-2/07/1-868-07 від 27.07.2007р. в сумі 113354,41 грн., згідно умов кредитного договору № 010-2/07-01-0239-08 від 20.03.2008р. в сумі 482378,05 грн., згідно умов кредитного договору № 010-2/07-01-0240-08 від 20.03.2008р. в сумі 21026,80 грн.

Згідно п. 2.1, плата за користування Кредитом розраховується на основі процентної ставки в розмірі 22% відсотків річних за користування кредитними коштами.

Пунктом 7.2. договору передбачено здійснення позичальником погашення нарахованих процентів та частини кредиту щомісячними ануїтентними платежами, розміри та строки сплати яких визначаються графіком (додаток №1 до договору), починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено видачу кредитних коштів. Ануїтентний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.

Відповідно до п. 17.3. договору, за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним і по день виконання позичальник простроченого зобов'язання включно. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 08.06.2006р. в сумі 100200,00грн. в рамках кредитного договору № 011/02/3-1108/1-06, цільовим призначенням якого є придбання транспортного засобу, платіжним дорученням № 90 від 30.07.2007р. в сумі 142443,00грн. в рамках кредитного договору № 010-2/07/1-868-07, цільовим призначенням якого є придбання транспортного засобу, платіжним дорученням №1 від 24.03.2008р. в сумі 28000,00грн. в рамках кредитного договору № 010-2/07-01-0240/1-08, цільовим призначенням якого є придбання транспортного засобу, платіжними дорученнями №1, 2 від 21.03.2008р. в сумі 491895,00грн. в рамках кредитного договору № 010-2/07-01-0239-08, цільовим призначенням якого є придбання транспортних засобів.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначив, що в порушення умов договору № 010/С21-0000-128-05/3 від 16.03.2011р., відповідач припинив сплату щомісячного платежу за кредитом та відсотками, нарахованими за користування кредитними коштами, в зв'язку з чим, станом на 16.05.2014р. заборгованість відповідача за кредитним договором становить 471884,18 грн., з яких: 412277,14 грн. - сума заборгованості за кредитом, 59607,04 грн. - пеня. Вимога, направлена банком на адресу відповідача з вимогою про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 16.03.2011р., залишилась з боку відповідача без відповідного реагування.

Станом на час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості у добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно виконав своє зобов'язання за кредитним договором, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором № 010/С21-0000-128-5/3 від 16.03.2011р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення боргу за кредитним договором № 010/С21-0000-128-05/3 за кредитом в сумі 412277,14 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 17.3. договору, за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

На виконання вимог ухвали суду від 30.10.2014р. позивачем було зроблено обґрунтований розрахунок суми пені (вх. № 45459), відповідно до якого сума пені була перерахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства (за 6 місяців) та склала: 34570,98 грн. Наданий розрахунок перевірено судом.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в сумі 34570,98 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції підлягають частковому задоволенню в частині нарахування відповідачеві пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором № 010/С21-0000-128-05/3 від 16.03.2011р.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 204, 525, 526, 546, 548, 610, 611, 612, 629, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 174, 179, 193, 232, 343, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Асканія" (62801, Харківська область, смт. Печеніги, вул. Незалежності, 5, код ЄДРПОУ 30774320) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код ЄДРПОУ 23321095) суму заборгованості за кредитним договором № 010/С210000-128-05/3 від 16.03.2011р. в розмірі 412277,14 грн., суму пені в розмірі 34570,98 грн., судові витрати в розмірі 8936,96 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4780/14