Рішення

від 24.12.2014 по справі 910/27353/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27353/14 24.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 30384724

до відповідача: Приватного підприємства «Роса», м.Київ, ЄДРПОУ 32704590

про стягнення 7090,63 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Мовчан А.О. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Лан-Україна, м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного підприємства «Роса», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 4821,16 грн., пені в розмірі 824,08 грн., 24% річних в сумі 846,69 грн. та інфляційних втрат в розмірі 598,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Приватним підприємством «Роса» умов договору №259/12-П від 20.06.2012р. поставки товару в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 24.12.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Приватне підприємство «Роса» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01103, м.Київ, Печерський район, бул.Дружби Народів, буд.14/А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу про порушення провадження від 08.12.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 12.12.2014р. відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103032146620.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Приватного підприємства «Роса», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвали суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, з 12.12.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Приватного підприємства «Роса» було достатньо часу для підготування своєї правової позиції по суті спору та представлення витребуваних судом документів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 08.12.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» (постачальник) та Приватним підприємством «Роса» (покупець) було укладено договір №259/12-П поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю товари, а покупець зобов'язався приймати їх та оплачувати.

У п.1.2 договору №259/12-П від 20.06.2012р. сторонами погоджено, що асортимент та кількість товарів визначаються сторонами з урахуванням потреб покупця в товарах та можливостей постачальника і вказується в накладних (рахунках) на поставку, які є невід'ємними частинами договору.

За умовами п.3.1 укладеного між сторонами правочину ціни на товар визначаються контрагентами в накладних, по яким вони поставляються.

Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2013р. У разі відсутності письмової заяви будь-якої зі сторін протягом 1 місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну правочину, термін дії останнього продовжується на один рік. (п.7.1 договору №259/12-П від 20.06.2012р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №259/12-П від 20.06.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.2.4 договору №259/12-П від 20.06.2012р. днем виконання постачальником зобов'язання по поставці товару вважається дата здачі товару органу транспорту при відвантаженні іногородньому покупцю, а при здачі товару на складі покупця або постачальника - дата накладної, приймально-здавального акту або розписки про отримання продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №259/12-П від 20.06.2012р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6824,16 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними №80316918 від 29.04.2014р. на суму 2924,64 грн. та №80317463 від 07.05.2014р. на суму 3899,52 грн.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалою від 08.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача на підставі договору №259/12-П від 20.06.2012р. товару на загальну суму 6824,16 грн.

Проте, жодних заперечень з приводу отримання продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» Приватним підприємством «Роса» не представлено. При цьому, судом прийнято до уваги, що з 12.12.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї позиції по суті спору.

Одночасно, господарським судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справи докази внесення оплати за вказаний товар, що також вказує на прийняття продукції відповідачем.

Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 6824,16 грн. в межах договору №259/12-П від 20.06.2012р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вже вказувалось судом, умовами спірного правочину передбачено, що ціна товару вказується в накладних окремо на кожну партію продукції (п.3.1 договору №259/12-П від 20.06.2012р.).

З п.3.2 спірного правочину вбачається, що за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику грошові кошти протягом 14 календарних днів з дня поставки та в сумі, яка зазначена у видатковій накладній.

Таким чином, приймаючи до уваги умови договору №259/12-П від 20.06.2012р., зокрема, узгоджений сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на загальну суму 6821,16 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами, не спростовані, Приватним підприємством «Роса» належним чином свої грошові зобов'язання виконано не було, товар в повному обсязі не оплачено.

З представлених заявником до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що до моменту звернення заявника з розглядуваним позовом до суду відповідачем було внесено плату на загальну суму 2000 грн., а саме 08.10.2014р. сплачено 1000 грн. та 28.11.2014р. внесено 1000 грн., в результаті чого у Приватного підприємства «Роса» на момент звернення до суду утворилась заборгованість в розмірі 4821,16 грн.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі було внесено другу частину оплати за спірним правочином, а саме 17.12.2014р. перераховано 1000 грн. та 22.12.2014р. сплачено 3821,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 4821,16 грн. Приватним підприємством «Роса» погашено не було, а внесено плату лише 22.12.2014р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 824,08 грн., 24% річних в сумі 846,69 грн. та інфляційних втрат в розмірі 598,70 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.4.3 договору №259/12-П від 20.06.2012р. контрагентами погоджено, що за прострочення строків оплати поставлених товарів покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Наразі, позивачем на заборгованість за кожною окремою накладною було нараховано пеню на загальну суму 824,08 грн.

Після проведення перевірки представленого заявником розрахунку господарським судом встановлено, що останній містить арифметичні помилки, а з Приватного підприємства «Роса» обґрунтованим є стягнення пені в розмірі 823,87 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, умовами спірного правочину передбачено інший розмір процентів, а саме 24% річних (п.4.3 договору №259/12-П від 20.06.2012р.)

За порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань з кожної з видаткових накладних позивачем було нараховано 24% річних в сумі 846,69 грн. та інфляційні втрати в сумі 598,70 грн.

Після проведення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи наявність підстав для припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу, з огляду на допущені заявником під час нарахування пені помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» до Приватного підприємства «Роса» про стягнення пені в розмірі 824,08 грн., 24% річних в сумі 846,69 грн. та інфляційних втрат в розмірі 598,70 грн. підлягають задоволенню частково, а провадження в частині стягнення основної заборгованості в сумі 4821,16 грн. - припиненню.

Судовий збір, що був сплачений за заявлення позовної вимоги про стягнення основного боргу, провадження за якою припинено, покладається на відповідача.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 80 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», м.Київ до Приватного підприємства «Роса», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 4821,16 грн.

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна», м.Київ до Приватного підприємства «Роса», м.Київ про стягнення пені в розмірі 824,08 грн., 24% річних в сумі 846,69 грн. та інфляційних втрат в розмірі 598,70 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Роса» (01103, м.Київ, Печерський район, бул.Дружби Народів, буд.14/А, ЄДРПОУ 32704590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Довнар-Запольського, буд.5, ЄДРПОУ 30384724) пеню в розмірі 823,87 грн., 24% річних в сумі 846,69 грн., інфляційні втрати в розмірі 598,70 грн. та судовий збір в сумі 1826,95 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко