Рішення

від 23.12.2014 по справі 911/5025/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа № 911/5025/14

Суддя Черногуз А.Ф., перевіривши матеріали за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" до Управління з питань житлово-комунального господарства Ялтинської міської ради про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Піддубна О.В. (дов. б/н від 08.12.2014);

відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" до Управління з питань житлово-комунального господарства Ялтинської міської ради про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції № 03-20-13 від 19.11.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.11.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду 09.12.2014.

Ухвалою від 09.12.2014 розгляд справи було відкладено на 23.12.2014.

В судовому засіданні 23.12.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився.

Суд зазначає, що в ухвалі суду у зв'язку з надходженням до господарського суду Київської області (вх. № 134/14 від 08.04.2014) повідомлення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про тимчасове призупинення приймання до пересилання поштових відправлень адресованих одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим, з метою забезпечення процесуальних прав відповідача та відсутністю визначених законом можливостей у господарського суду, позивачу було запропоновано направити копію ухвалb на адресу відповідача кур'єрською службою доставки та надати суду докази відправки зазначених ухвал. Так, позивачем було направлено копію ухвали на адресу відповідача та надано суду відповідні докази (містяться в матеріалах справи).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 23.12.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

19.11.2013 між Державним підприємством "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" (виконавець) та Управлінням з питань житлово-комунального господарства Ялтинської міської ради (замовник) було укладено договір на створення (передачу) науково-технічної продукції № 03-20-13, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання розробити науково-технічну продукцію: розробити проект «схема санітарного очищення м. Ялти». Обсяг робіт і строки їх виконання визначаються узгодженим із замовником календарним планом робіт (додаток № 1 до договору), який є невід'ємною частиною цього договору.

Вартість продукції, що передбачена цим договором, визначається протоколом про договірну ціну, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2 до договору), укладеним замовником та виконавцем і складає 300000,00 грн (п. 2.1. договору).

Розрахунки проводяться шляхом переказу замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 15 робочих днів з дня підписання акту здачі-приймання науково-технічної продукції (робіт) (п. 2.3. договору).

Так, відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт № 97 від 17.12.2013, № 112 від 19.12.2013, б/н від 19.12.2013, б/н від 19.12.2013 позивачем було виконано, а відповідачем прийнято обумовлені договором роботи загальною вартістю 300000,00 грн. Факт прийняття робіт відповідачем підтверджується підписами уповноважених ним осіб та його печаткою на вказаних актах (копії містяться в матеріалах справи).

Відтак, судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, а відтак у відповідача виник обов'язок оплатити вартість наданих послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 174 Господарського кодексу України та 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним законодавством (ст. 627 Цивільного кодексу України) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свого обов'язку з оплати прийнятих послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 300000,00 грн.

Вказаний факт підтверджується довідкою № 301.1-26/19210 від 08.12.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (міститься в матеріалах справи).

Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 300000,00 грн обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10919,72 грн пені, 3245,24 грн 3% річних, 30924,90 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.4. договору у разі прострочення строків оплати продукції, передбачених п. 2.3. договору, а також пунктами 3.6., 3.7. договору замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені та втрат від інфляції, суд встановив, що він є арифметично невірним, а розмір пені та втрат від інфляції є більшим ніж заявлено позивачем, проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог, відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10919,72 грн пені, 30924,90 грн втрат від інфляції задовольняються судом повністю у заявленому розмірі.

Щодо розрахунку 3% річних, наданого позивачем, то він також є арифметично невірним. Склавши власний розрахунок, суд встановив що сума 3% річних, що належать до стягнення з відповідача складає 3156,16 грн, тож вказана вимога задовольняється судом частково у зазначеній сумі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління з питань житлово-комунального господарства Ялтинської міської ради (код ЄДРПОУ 31158948) на користь Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" (код ЄДРПОУ 03363588) 300000,00 грн боргу, 10919,72 грн пені, 30924,90 грн втрат від інфляції, 3156,16 грн 3% річних, а також 6900,02 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 25.12.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз