Рішення

від 15.12.2014 по справі 910/24953/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24953/14 15.12.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Фуд Сервіс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кофібарін"

про стягнення 195 572,60 грн.

Представники сторін:

від позивача: Білик Д.А. - представник за довіреністю № б/н від 16.04.2014 року;

від відповідача: Базько Т.О. - представник за довіреністю б/н від 20.11.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Фуд Сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кофібарін" про стягнення 195 572,60 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.04.2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Кофібарін" було укладено договір поставки № Л-032.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується поставляти покупцю товар, зазначений у статті 2 цього договору на умовах цього договору.

Порядок оплати товару визначено п. 3.5.2 договору.

Позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 164 430,84 грн. з ПДВ, однак відповідач здійснив часткову оплату і заборгованість відповідача перед позивачем складає 118 353,72 грн.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою до відповідача - про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 118 353,72 грн., інфляційних збитків в сумі 24 442,04 грн., пені в розмірі 11 414,81 грн. та 22 % річних від простроченої суми в розмірі 41 362,03 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.11.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.12.2014 року.

01.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі на виконання вимог ухвали суду від 13.11.2014 року.

У судове засідання 01.12.2014 року з'явились представники сторін. Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача не заперечував проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.12.2014 року розгляд справи перенесено на 15.12.2014 року.

12.12.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд застосувати строк позовної давності.

В судове засідання 15.12.2014 року з'явились представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача частково заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

17.04.2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Кофібарін" було укладено договір поставки № Л-032.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується поставляти покупцю товар, зазначений у статті 2 цього договору на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1.1. договору якщо не існує іншої письмової домовленості між сторонами, покупець зобов'язується придбати у продавця продукцію однією чи декількома партіями згідно з заявками на поставку партії товарів у формі, яка наводиться у додатку 3 до цього договору.

Позивач виконав умови договору та поставив відповідачеві товар на загальну суму 164 430,84 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 153 від 23.01.2013 року.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 3.5.2.1. покупець здійснює оплату продукції не пізніше двадцяти одного календарного дня з дати приймання продукції покупцем, що вказана у накладній на відповідну партію товару.

П.3.5.2.2. покупець зобов'язується здійснювати оплату обладнання шляхом перерахування суми. Зазначеної у рахунку-фактурі рівними частинами (далі - щомісячний платіж) не пізніше 5-го числа кожного календарного місяця, починаючи з місяця, що наступає за місяцем, в якому здійснена поставка обладнання протягом 12 календарних місяців. Розрахунок щомісячних платежів для перерахування наведений у розрахунковій таблиці до даного договору.

Таким чином, відповідач повинен здійснити оплату обладнання до 05.01.2014 року.

Відповідач повернув частину товару на загальну суму 21 067,12 грн. та здійснив часткову оплату товару у сумі 25 050,00 грн. Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 118 353,72 грн. Відповідач вказаний факт не оспорює та, відповідно до відзиву на позовну заяву, визнає заборгованість у сумі 118 353,72 грн.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 118 353,72 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, відповідно до п. 6.2. договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 11 414,81 грн. та суму 22% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 41 362,03 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6.2. договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 3.5.2.1. та 3.5.2.2. покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22 % річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

Позивачем пеня нарахована за період з 06.02.2013 року по 05.07.2014 року.

Відповідач у відзиві послався на пропуск позивачем позовної давності в частині нарахування пені в сумі 9 341,40 грн. у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову в цій частині та не заперечує проти стягнення пені у розмірі 2 073,41 грн. за період з 06.12.2013 року по 05.06.2014 року та з 06.01.2014 року по 05.07.2014 року відповідно до наданого розрахунку.

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 11.11.2014 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 11.11.2013 року, тому вимоги щодо нарахування пені за період з 06.02.2013 року по 11.11.2014 року в розмірі 9 341,40 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Відповідно до наведеного вище, та доведення факту несвоєчасності виконання зобов'язання відповідачем вимоги позивача про нарахування пені, з урахуванням пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, підлягають частковому задоволенню у сумі 2 073,41 грн. та 22% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 41 362,03 грн.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційних збитків в сумі 24 442,04 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з розрахунком інфляційних збитків в сумі 24 442,04 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кофібарін" (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 22, код ЄДРПОУ 36688080) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Фуд Сервіс" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 5, код ЄДРПОУ 37258594) заборгованість в розмірі 118 353 (сто вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят три) грн. 72 коп., інфляційних збитків в сумі 24 442 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок дві) грн. 04 коп., пені в розмірі 2 073 (дві тисячі сімдесят три) грн. 41 коп., 22 % річних в розмірі 41 362 (сорок одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 03 коп., судовий збір в розмірі 3 724 (три тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 29.12.2014 року.

Суддя С.М. Мудрий