Постанова

від 22.06.2006 по справі 5/108/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/108/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              22.06.06                                                                             №   5/108/06-АП

суддя     Проскуряков К.В.

За позовом     Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя, м. Запоріжжя, вул. Бородинська, буд.1-А

До                    1- Товариства з обмеженою відповідальністю “Технооптторг”, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд.26 кв.12

                         2- Приватного підприємства “Харт”, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські пороги, 31/105

про визнання недійсним договору

Суддя  Проскуряков К.В.

Секретар судового засідання Костенко О.Ф.

За участю представників:

Від позивача –        Григор І.А. – предст., дов. № 2545/10/10 від 12.05.06.

Від відповідача  1 - Захаревська Н.П. –предст., дов. №23/01-с від 23.01.06.

Від відповідача  2 - не з'явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

18.04.06 до господарського суду надійшла позовна заява ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя про  визнання недійсним договору  №00007 від 03.02.03, укладеного між відповідачами та стягнення у доход держави усіх отриманих за договором  товарно-матеріальніх цінностей, а у випадку їх відсутності –еквіваленту в грошовій сумі у розмірі 306437,58 грн.

18.04.06 порушено провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 01.06.06. Ухвалою суду від 01.06.06 за клопотанням позивача провадження у справі зупинено до 22.06.06. У судовому засіданні 22.06.06 оголошену вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач підтримав позовні вимоги з тих підстав,  що спірний договір  укладено з метою, яка за відомо суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки, укладаючи його ПП “Харт” мало намір приховувати отримані за угодою грошові кошти від оподаткування. Про це свідчить сукупність фактичних обставин, а саме те, що ПП “Харт” не звітувало до ДПІ та не з'являлось з моменту реєстрації та за відомо організувало свою діяльність таким чином, щоб уникнути відповідальноті за несплату належних податків з коштів, отриманих за спірною угодою, та мало мету за цей же рахунок отримати прибуток. Постановою суду від 09.10.03 приватне підприємство “Харт” визнано банкрутом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.10.03 по справі №18/50 ПП “Харт” (код 25221937) ухвалено звіт ліквідатора та затверджено ліквідаційний баланс ПП “Харт”. Банкрута ПП “Харт” ліквідувати. Просить позов задовольнити.

Відповідач –1 проти позову заперечив з підстав,  зазначених у відзиві від 01.03.06 №30 та запереченнях на адміністративний позов від 22.06.06 №38. Просить відмовити у позові, оскільки вважає, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про наявність наміру у відповідача –1 укласти договір №00007 від 03.02.03  з метою заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства. Спірний договір був укладений відповідно до чинного законодавства та виконаний сторонами у повному обсязі. Зазначає, що згідно наданої ДПІ у Ленінському районі довідки Головного управління статистики у Запорізькій області №15-7/1641 від 14.04.06, станом на 14.14.06  ПП “Харт” перебувало в державному реєстрі за №25221937, а, отже, на час укладання спірного договору та його дії ПП “Харт” знаходилось в ЄДРПОУ Вказує, що жодним законодавчим актом України для платника податку не передбачено обов'язку та не надано права вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей, у тому числі і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо. Просить у позові відмовити.

Відповідач –2 у засідання суду не з'явився, витребувані  судом документи не надав, про причини неявки суду не повідомив.

Судом визнано, що відповідач-2 був належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду. В матеріалах справи є відомості про відсутність останнього за юридичною адресою, у зв'язку з чим суд вважає наступні виклики відповідача недоцільними.

Відповідно до ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства в разу неприбуття у судове засідання представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши наявні докази у справі, суд вважає їх достатніми для вирішення справи по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача -1, суд,

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ “Технооптторг” (код ЄДРПОУ 31122398) за період з 01.07.02 по 30.06.05, за результатами якої складено акт перевірки №42/23/31122398 від 17.11.05.

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ “Технооптторг” неправомірно включено до складу валових витрат за січень-вересень 2002 року, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) на загальну суму 262 864,62 грн. в результатів здійснення операцій при взаємовідносинах з підприємством ПП “Харт” (код ЄДРПОУ 25221937), яке має ознаки фіктивності, а саме:

03.02.03 між ТОВ “Технооптторг” (Покупець), в особі директора Полищук Т.С. та ПП “Харт” (Продавець), в особі директора Тетерущенко Г.І. укладено договір №00007 про наступне:

- продавець зобов'язується  поставити та передати товар у власність, а Покупець прийняти та сплатити товар виробничо-технічного призначення, кількість, характеристика та вартість якого викладені в накладних, які виписані Продавцем та затверджені підписами та печатками обох сторін, або печаткою Продавця і довіреністю Покупцем на кожну партію товару;

- сума за договором складає 350 000,00 грн.з ПДВ;

- тара та упаковка –входить у вартість товару;

- за вказаним договором Продавець зобовязаний передати товари виробничо-технічного призначення (трансформатори, лампи, метало рукав та інше) та послуги оренди складських приміщень. Загальна суму договору складає 350 000,00 грн.;

- покупець зобовязаний здійснити оплату протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару;

- договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє моменту його повного виконання, до 31.12.03.

На виконання умов договору, ТОВ “Технооптторг”, виконав свої зобовязання за заначеним договором на протязі І-ІІІ кварталів 2003 року, а саме прийняв від відповідача-2 товар виробничо-технічного призначення та послуги складських приміщень згідно накладних, податкових накладних та актів прийняття-здачі на загальну суму 315 437,58 грн., у тому числі ПДВ на суму 52 572,93 грн.  та здійснив розрахунки шляхом взаємозаліку, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (видатковими та податковими накладними).

Суми витрат у розмірі 262 864,62 грн. з придбання товару (послуг) у ПП “Харт” підприємством включені до складу валових витрат.

Товарно-транспортні накладні на поставку товару на підприємстві відсутні.

Згідно журналів-ордерів та первинних бухгалтерських документів розрахунки здійснювалися шляхом взаємозаліку на загальну суму 315 437,50 грн. (з ПДВ).

ПП “Харт” було зареєстроване розпорядженням голови Ленінської районної ради №134р від 12.11.97, до органів податкової служби не звітувало з моменту реєстрації, податки та збори не сплачувало.

Постановою господарського суду Запорізької області від 09.10.03 по справі №18/50 приватне підприємство “Харт” визнано банкрутом. Ухвалою господарського суду від 31.10.03 ухвалено звіт ліквідатора та затверджено ліквідаційний баланс ПП “Харт”. Банкрута ПП “Харт” ліквідувати.

Згідно довідки державного реєстратора виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.03.06 ТОВ “Технооптторг”, код ЄДРПОУ 31122398 зареєстровано відділом реєстрації та єдиного реєстру Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради 30.08.00, реєстраційна справа 25489551ю0010581. Місцезнаходження товариства: м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд.26, кв.12. Припинення або скасування державної реєстрації ТОВ “Технооптторг” не проводилось і в Єдиний державний реєстр не вносилось.

Оцінивши представлені докази, вважаю що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно положень Закону України “Про державну податкову службу в Україні” завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань, однією із функцій державних податкових інспекцій, передбачена функція з подання до суду позовів до підприємств про визнання угод недійсними.

Відповідно ст. 49 Цивільного кодексу УРСР в редакції від 18.07.1963 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Як випливає з приписів ст.49 ЦК УРСР, характерним для угод, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства є те, що вчинення такої угоди об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. Вона укладається з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

Розглядаючи спір щодо визнання недійсною угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, господарський суд на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановлює обставини щодо наявності чи відсутності порушення норм права сторонами, які уклали таку угоду.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків, оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди недійсною кожна із сторін, повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх доводи та заперечення.

Угоди визнаються недійсними на підставі ст.49 ЦК УРСР за наявності мети не сплачувати податки, оскільки такі дії суперечать ст.67 Конституції України, якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Необхідною умовою для визнання угоди недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР і настання відповідних наслідків є наявність умислу на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Незнаходження підприємства за місцем реєстрації та неподання звітності до державної податкової служби при фактичному здійсненні господарської діяльності є підставою вважати, що посадові особи та засновник підприємства умисно вчиняли вказані дії, спрямовані на приховання прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.

Тому угоди, укладені від імені цих підприємств, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Інтерес держави та суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та Законах України про оподаткування та відповідних повноважень державних органів.

Таким чином необхідною умовою для визнання угоди недійсною на підставі ст.49 ГК України і настання відповідних наслідків є наявність умислу на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

Умисел юридичної особи визнається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. З огляду на наведене, посадові особи, що підписували спірний договір та інші документи на виконання договору усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства , свідомо допускали настання протиправних наслідків у зв'язку з несплатою податків в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п.7.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 Цивільного кодексу України поширюється на угоди, укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови від 28.04.1978р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” розяснив, що до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і настання юридичних наслідків.

Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Ведення підприємством господарської діяльності без сплати встановлених податковим законодавством України податків та зборів є підставою вважати, що посадова особа/засновник  вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб, здійснюючи господарську діяльність, приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими субєктами підприємництва.

Тому угоди, укладені від імені цих підприємств, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Інтерес держави та суспільства у сплаті субєктами оподаткування податків випливає з обовязку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та Законах України про оподаткування та відповідних повноважень державних органів.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2002 році ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено перевірку ПП “Харт”. Перевіркою  правильності визначення податкового кредиту за І квартал 2001 року підприємством не надані розрахунки та податкові накладні на отримання товарів (робіт, послуг) за перевіряє мий період.

Відповідно банківської виписки по рахунку №26000000405160 у ДФ АТ “Укрінбанк” у І кварталі 2001 року ПП “Харт” здійснювало оптову торгівлю товарами народного споживання. Сума доходу від реалізації товарів та виконання робіт за І квартал скала 1 637 369,46 грн., у тому числі ПДВ у сумі 276 369,61 грн.

Постановою від 11.01.03 в порушенні кримінальної справи у відношенні посадових осіб ПП “Харт” за фактом умисного ухилення від сплати ПДВ у січні-березні 2001 року на суму 276 369,61 грн. за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України відмовлено у зв'язку з неможливістю встановлення місцезнаходження зазначених осіб.

20.12.2002 року  ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя закінчено проведення позапланової документальної перевірки ПП “Харт” з питань дотримання податкового законодавства України за період з січня по березень 2001 року. В ході перевірки донараховано податкове зобов'язання з ПДВ на суму 276 369,61 грн. За перевіряємий період податкова звітність до ДПІ за місцем реєстрації при фактичному здійсненні господарської діяльності не надавалась.

Також встановлено, що за юридичною адресою підприємство не знаходиться, за даними обласного адресного бюро в Запорізькій області  засновник та директор ПП “Харт” не значаться.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, постановою господарського суду Запорізької області від 09.10.03 по справі №18/50 приватне підприємство “Харт” визнано банкрутом. Ухвалою господарського суду від 31.10.03 ухвалено звіт ліквідатора та затверджено ліквідаційний баланс ПП “Харт”. Банкрута ПП “Харт” ліквідувати.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Сукупність вищезазначених фактичних обставин, а саме штучне створення умов, які дають можливість уникати відповідальності та не сплачувати податки, дають підстави вважати, що укладаючи договір підприємство ПП “Харт” діяло з конкретною метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування. Оскільки така мета суперечить одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, вона не відповідала інтересам держави та суспільства.

Дії відповідача-2 ( за юридичною та фактичною адресою не знаходиться; до податкових органів не звітує;  постановою суду визнано банкрутом)  свідчать про наявність у нього при укладанні спірного договору мети ухилення від сплати податків, яка свідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, господарське зобовязання, оформлене договором №00007 від 03.02.03, який  укладено між відповідачами, має бути визнане недійсним.

Разом з тим, суд не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення з відповідача-1 у доход держави товарно-матеріальних цінностей або еквівалента у грошовій формі у розмірі 306 437,58 грн.

Відповідно до ст.49 УРСР від 18.07.63 у разі наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Згідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України  “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р., при визнання угоди недійсною суд зобов'язаний застосувати наслідки передбачені  ст.49 ЦК УРСР. Таким чином, визнавши угоду недійсною, суд повинен зобов'язати сторін провести  реституцію.

Як свідчать матеріали справи, ПП “Харт” за юридичною адресою не значиться, місцезнаходження посадових осіб підприємства та його засновника не встановлено.

Таким чином, оскільки відповідач - 2 відсутній, то застосувати правові наслідки, передбачені ст. 49 ГК УРСР неможливо, а відповідно і поновити порушене право позивача у вигляді сплати до бюджету податків та зборів з боку відповідача 2 (юридичної особи) неможливо. Само по собі визнання недійсною угоди не захищає і не відновлює право позивача.

Основним принципом судочинства є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом. Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усів суб'єктів права власності і господарювання.

Як встановлено матеріалами справи, при укладанні угоди,  умисел на ухилення від оподаткування мало саме ПП “Харт”. Такого умислу  з боку ТОВ “Технооптторг” матеріалами справи не встановлено, що не оспорюється самим позивачем. Таким чином, відповідач -1 є добросовісним набувачем товару, отриманого за спірним договором, оскільки сплатив відповідачу 2 вартість цього товару.

Визнання угоди недійсною, позбавляє відповідача -1 права власності на придбані товари, що є порушенням ст.41 Конституції України, яка гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; та встановлює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Протиправність у даному випадку полягає в тому, що відповідач -1, як добросовісний набувач, позбавляється права власності (володіти, користуватися і розпоряджатися) отриманими товарами і, відповідно, йому будуть завдані матеріальні збитки у вигляді подвійного (без наявності умислу) стягнення вартості товарно-матеріальних цінностей.

За змістом п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” у тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,… суд на виняток із зазначених загальних правил все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави.

Таким чином, у якості винятку з правил щодо наслідків визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ГК УРСР, передбачено стягнення всього виконаного саме з сторони, яка мала умисел на укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. У справі такою стороною є ПП “Харт”.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, оскільки Конституція України, як це зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У даних правовідносинах і при таких обставинах, що склалися по даній справі, застосування ст.49 УСРС (в частині стягнення з відповідача -1 вартості товарно-матеріальних цінностей) суперечить Конституції України, оскільки застосування ст.49 УСРС не тільки не поновлює прав позивача, а порушує гарантовані Конституцією права відповідача - 1.

Таким чином стягнення з відповідача -1 на користь державного бюджету України товарно-матеріальних цінностей, а у разі їх відсутності –еквівалента в грошовій сумі у розмірі 306 437,58 грн., є неможливим.

Окрім цього, ст. 49 ЦК України не передбачає заміну стягнення всього одержаного  за угодою грошовим еквівалентом.

Відповідно до п.4 ст.94 КАС України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача  такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись  ст. ст.  94, 158, 162, 163, 167 КАС України, ст.49 ГК України суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

1.  Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір №00007 від 03.02.03, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Технооптторг” та Приватним підприємством “Харт”.

3.  В іншій частині позову відмовити.

       Суддя                                                                                                    К.В.Проскуряков

Постанова  оформлена і підписана у повному обсязі      10.07.2006р.

Відповідно до ст.. 254, 168 КАС  України постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі –з дня складання у повному обсязі.