Рішення

від 11.12.2014 по справі 910/24590/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24590/14 11.12.14

Позивач: Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав"

вул. Бажова 15/20, м. Київ, 02100

Відповідач: Приватне підприємство "Парк"

просп. Перемоги, 40, м. Київ, 03057

про стягнення 1703,22 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився (Ластовін О.С. - представник, довіреність б/н від 29.09.14 р., присутній в судовому засіданні 04.12.14 р.)

Від відповідача: не з'явився (Єловікова В.В., Чумаченко О.А. - представники, довіреність б/н від 18.11.14 р., присутні в судовому засіданні 04.12.14 р.)

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства «Парк» про стягнення 40251,50 грн., а саме 34800,00 грн. заборгованості за Договором № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р., 1842,01 грн. інфляційних нарахувань, 1234,04 грн. процентів річних, 2375,45 грн. пені, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати винагороди (роялті) за публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 34800,00 грн., за наявності якої відповідачеві нараховано 1234,04 грн. процентів річних, 1842,01 грн. інфляційних нарахувань та 2375,45 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/24590/14, розгляд справи призначено на 04.12.14 р..

В судове засідання 04.12.14 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

До початку судового засідання 04.12.14 р. на виконання вимог ухвали суду від 10.11.14 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву б/н від 02.12.14 р. з доданими до нього документами, серед яких міститься, зокрема, довідка б/н від 02.12.14 р. про відсутність у провадженні господарських судів справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та рішення цих органів з такого спору.

У відзиві відповідач визнає позовні вимоги частково, та зазначає, що у строк, визначений пунктом 4.2 Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р., тобто протягом місяця до дати закінчення строку дії договору (до 14.07.2012 року), направив позивачу письмове повідомлення від 02 липня 2012 року вих. № 7/07 про припинення дії вказаного Договору, в якому зазначалося про припинення його дії з 14.07.2012 року на підставі п.4.2 Договору, отримання якого позивачем 09.07.12 р. підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення. Отже, за твердженнями відповідача, оскільки позивач був належним чином повідомлений про припинення дії Договору з 14.07.2012 року, зобов'язання сторін (їх права та обов'язки) за цим Договором були фактично припинені з 14 липня 2012 року, тобто у зв'язку із закінченням строку його дії.

Відповідач вважає вимоги позивача про стягнення платежів за Договором № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р. за 39 місяців безпідставними та необґрунтованими, оскільки у зв'язку із припинення дії вказаного Договору з 14 липня 2012 року зобов'язання відповідача по сплаті роялті так само припинилося. Разом з тим, відповідач визнає існування заборгованості по сплаті роялті у сумі 1703,22 грн. за даним Договором, яка утворилася внаслідок несплати відповідачем роялті за наступні періоди: за червень місяць 2012 року - 1200,00 грн. та за період з 01 по 14 липня 2012 року - 503 гривні 23 копійки. При цьому, відповідач сплатив роялті за період з 14 липня 2011 року по травень місяць 2012 року включно.

Як зазначив у відзиві відповідач, у зв'язку з тим, що позивачем у своєму позові невірно визначено суму основного боргу, відповідно, нараховані позивачем індекс інфляції, а також три проценти річних та пеня визначені невірно та стягненню не підлягають.

Крім того, відповідач повідомив суд, що протягом всього строку дії Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р. відповідач не відкривав ніяких нових закладів, а також здійснював використання у своїй господарській діяльності в закладі громадського харчування за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 40, фонограм музичних творів, що були популярними на той час та які постійно сповіщалися в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій і сплачував за це відповідні платежі позивачу, отже повідомляти позивача відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р. не було необхідності.

Після 14 липня 2012 року, у зв'язку з припиненням дії Договору, всі обов'язки сторін, визначені вказаним Договором, були припинені, в тому числі це стосується й обов'язку Відповідача щодо повідомлення про припинення публічного виконання фонограм, визначеного пунктом 3.4 згаданого Договору.

Також серед доданих до відзиву документів містяться письмові пояснення б/н від 02.12.14 р., в яких посилаючись на п.3 Додатку № 2 до Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р. повідомив, що відповідач не повинен був надавати позивачу звіт про публічно виконані твори згідно умов п. 2.4 Договору.

В письмових поясненнях відповідач зазначив також, що ані Додаток 3, ані Додаток 4 до Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р. між сторонами ніколи не підписувалися, відповідно, форми Акту про виплату роялті відповідач не мав, а також повідомив суд про відсутність на даний час чи існування у минулому інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з позивачем, крім тих, що випливають з Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р., та відсутність додаткових угод до вказаного Договору.

Відзив разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 04.12.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву б/н від 04.12.14 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зменшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 1703,22 грн. заборгованості за період з 01 червня 2012 р. по 14 липня 2012 р., а також покласти судові витрати на позивача.

Розглянувши в судовому засіданні 04.12.14 року заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд зазначає, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст.58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини у даній справі № 910/24590/14 одними із самостійних позовних вимог було стягнення 34800,00 грн. основної заборгованості, 1842,01 грн. інфляційних нарахувань, 1234,04 грн. процентів річних та 2375,45 грн. пені.

Водночас, із заяви про зменшення позовних вимог та усних пояснень представника позивача вбачається, що останній зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок 1842,01 грн. інфляційних нарахувань, 1234,04 грн. процентів річних та 2375,45 грн. пені.

Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних та пені могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цих вимог, що не є тотожним не підтриманню їх взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив розмір частини вимог до нуля, тобто фактично відмовився від вимог про стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних та пені неустойки способом їх повного не підтримання в заяві про зменшення розміру позовних вимог, в судовому засіданні 04.12.14 р. судом розцінено надану заяву позивача б/н від 04.12.14 р. про зменшення розміру позовних вимог як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу на 32296,78 грн. до 1703,22 грн. та відмову від позовних вимог в частині пені, процентів річних та інфляційних нарахувань.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення позовних вимог в частині основного боргу до 1703,22 грн. до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

На підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 04.12.14 р. по 11.12.14 р..

Уповноважені представники сторін в судове засідання 11.12.14 р. не з'явились.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 11.12.14 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою уповноважених представників сторін б/н від 04.12.14 р. про оголошення перерви у судовому засіданні.

Від сторін заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 11.12.14 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалою суду від 10.11.14 р., позивачем суду не надані, відповідачем - надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належними їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 04.12.14 р. клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами та нез'явлення представників сторін в судове засідання 11.12.14 р., фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 04.12.14 р. представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судовому засіданні 04.12.14 р. повідомили суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» є організацією колективного управління, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за №19/2011 від 24.01.2011 р. та Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р. з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП «Українська ліга музичних прав».

14 липня 2011 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (далі-УЛАСП, позивач у справі) та Приватним підприємством «Парк» (Користувач за Договором, відповідач у справі) було укладено Договір № КБР-39/07/11 (далі - Договір).

Даний договір укладений сторонами з метою забезпечення здійснення єдиних виплат за використання об'єктів авторського права та суміжних прав, а також отримання єдиного дозволу на використання об'єктів авторського права та суміжних прав, що сприятиме поліпшенню захисту об'єктів авторського та суміжного права на території України, а також полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права.

Згідно п.2.1 Договору Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом - Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону.

Як зазначено в Додатку № 1 до Договору публічне виконання творів здійснюється в закладі ПП «Парк» м. Київ, проспект Перемоги, 40.

У відповідності до п. 2.4 Договору Користувач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про публічно виконані Твори за формою, наведеною у Додатку № 4 до даного Договору, якщо інше не встановлено в Додатках до цього Договору

За умовами п. 4.1 розділу 4 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 14 липня 2012 року, а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

Крім того, як зазначено в п. 3 Додатку № 2 до Договору, враховуючи, що Користувач використовує у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщаються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій, Користувач не має економічної можливості залучати своїх співробітників до складання відповідного звіту згідно з цим Договором; сторонами погоджено, що ПО УЛАСП буде розподіляти отриману від Користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал). При цьому буде вважатися, що Користувач виконав свої зобов'язання згідно з п. 2.4 даного Договору і не зобов'язаний надавати УЛАСП відповідний звіт.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є ліцензійним договором, який підпадає під правове регулювання норм глави 75 Цивільного кодексу України та глави 16 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Згідно приписів ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав згідно ч. 1 ст. 449 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 422 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Одним з майнових прав інтелектуальної власності є виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України).

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 452 Цивільного кодексу України до майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Згідно ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права"за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Пунктом 1 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Відповідно до п. 2 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права") уповноваженими організаціями колективного управління.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом п. "в" ч. 7 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами 5 та 6 статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що:

на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що організація колективного управління може управляти майновими правами як осіб, які передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", так і осіб, які не передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Згідно з приписами п. "в" ч.1 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 3 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 вказаного Закону, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п. 4,5 розділу II додатку про Порядок та умови виплати винагороди (роялті) постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" суб'єкти комерційного використання зобов'язані до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку Державною службою інтелектуальної власності, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (далі - договір про виплату винагороди (роялті), у якому сторонами згідно із законодавством визначаються: спосіб комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань; розмір винагороди (роялті) та строк її виплати; відповідальність суб'єктів за: а) прострочення строку виплати винагороди (роялті); б) несвоєчасне подання або подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), зокрема щодо правильності зазначення найменування використаних фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, виконавців, виробників фонограм чи відеограм, тривалості кожного використання зазначених об'єктів суміжних прав, розміру доходів, одержаних у результаті провадження діяльності, пов'язаної з їх використанням, або розміру витрат на використання таких об'єктів; в) неправильне нарахування належної до виплати суми винагороди (роялті); строк дії договору; інші умови договору.

Суб'єкти комерційного використання самостійно нараховують згідно з договором про виплату винагороди (роялті), що укладений з відповідною уповноваженою організацією колективного управління, суму належної до сплати винагороди (роялті), перераховують її в установлений договором строк на рахунок зазначеної організації та подають їй у письмовій формі відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди (роялті).

Винагорода (роялті) згідно з розділом I цього додатка нараховується і виплачується суб'єктами комерційного використання з доходів, що одержані ними з того виду діяльності, у процесі якої здійснювалося пряме чи опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань.

Згідно п.п. 1.1, 1.2 Додатку № 2 до Договору розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 1200,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до Договору. Загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором (тобто з 14.07.2011 р.) складає 1200,00 грн..

Судом згідно матеріалів справи встановлено та підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву, що на виконання умов Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р. відповідач здійснював публічне використання фонограм в своєму закладі протягом всього строку дії вказаного Договору.

Факт використання відповідачем у своїй комерційній діяльності фонограм музичних товарів згідно умов Договору сторонами не заперечувався.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.2.3 Договору Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до цього договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж. Платіж за дні, з яких складається залишок місяця, в якому укладено Договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору.

Судом за матеріалами справи встановлено, що на виконання умов п.2.3 Договору відповідачем здійснена сплата роялті за Договором тільки за період з 14 липня 2011 року по травень місяць 2012 року включно в сумі 12696,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру платіжних документів та квитанціями, а також копіями підписаних обома сторонами актів про виплату роялті за Договором за вересень 2011 р. від 11.10.11 р. та за 4 квартал 2011 р. від 31.12.11 р..

Суд зазначає, що згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За умовами п.4.2 Договору у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п.4.1. дати припинення дії Договору (тобто до 14 липня 2012 р.), він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів Сторони, на адресу якої направлено листа.

Відповідач направив позивачу письмове повідомлення від 02 липня 2012 року за вих. № 7/07, в якому з посиланням на п.4.2 Договору зазначалося про одностороннє його розірвання з 14.07.2012 року. Факт отримання 09.07.12 р. вказаного повідомлення позивачем підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення, копія кого наявна в матеріалах справи.

Вказаний лист залишений позивачем без відповіді.

Таким чином, оскільки позивач був належним чином повідомлений про небажання відповідача пролонгації дії Договору з 14.07.2012 року, у строк та спосіб, визначений умовами пункту 4.2 Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р., тобто протягом місяця до дати закінчення строку його дії (до 14.07.2012 року), зважаючи на відсутність заперечень позивача щодо припинення дії вказаного Договору та приймаючи до уваги зміст поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд доходить висновку, що зобов'язання сторін (їх права та обов'язки) за цим Договором були фактично припинені з 14 липня 2012 року, тобто у зв'язку із закінченням строку його дії.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог та відповідачем у відзиві на позовну заяву, свої зобов'язання щодо сплати позивачу роялті за здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань в сумі 1703,22 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р. на час існування правовідносин між сторонами суду не надано.

Стосовно посилання позивача в позові на пункт 3.3 Договору, згідно якого Користувач зобов'язується протягом п'яти днів повідомляти УЛАСП про відкриття нових закладів, в яких буде здійснюватись публічне виконання фонограм, а також підписати відповідні додатки до цього Договору суд зазначає, що за твердженнями відповідача, які матеріалами справи не спростовані, протягом всього строку дії Договору № КБР-39/07/11 від 14.07.11 р. ним не відкривались нові заклади, а також здійснювалось використання у своїй господарській діяльності в закладі громадського харчування за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 40, фонограм музичних творів, що були популярними на той час та які постійно сповіщалися в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій і сплачено за це відповідні платежі позивачу, отже підстави для повідомлення позивача відповідно до п. 3.3 Договору № КБР-39/07-11 від 14.07.11 р. відсутні.

Крім того, пунктом 3.4 Договору передбачений обов'язок Користувача протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період.

Зважаючи на той факт, що з 14 липня 2012 року у зв'язку з припиненням дії Договору всі обов'язки сторін, визначені вказаним Договором, були припинені, в тому числі й обов'язок відповідача щодо повідомлення про припинення публічного виконання фонограм, визначений пунктом 3.4 вказаного Договору, після 14 липня 2012 року відповідач не зобов'язаний був повідомляти позивача про припинення публічного виконання фонограм у своєму закладі, оскільки такий обов'язок був передбачений Договором, який припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з ПП «Парк» 1703,22 грн. роялті за здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань згідно вказаного Договору, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши подану позивачем заяву б/н від 04.12.14 р. про зменшення розміру позовних вимог в частині відмови від пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 приписи частини четвертої статті 22 ГПК, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст поданої позивачем заяви та матеріали справи, суд розцінює вказану заяву позивача б/н від 04.12.14 р. як заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, господарським судом у відповідності з вимогами ст.78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтвердив в судовому засіданні 04.12.14 р., що відповідні наслідки припинення провадження йому відомі та зрозумілі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення 1842,01 грн. інфляційних нарахувань, 1234,04 грн. процентів річних, 2375,45 грн. пені, оскільки подана позивачем заява не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про авторське право і суміжні права", ст.ст. 11, 202, 254, 418, 420-426, 433, 525, 526, 530, 599, 610, 440, 449, 452, 612, 625, 626, 629, 1109 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 43, 44, 49, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства «Парк» 1842,01 грн. інфляційних нарахувань, 1234,04 грн. процентів річних та 2375,45 грн. пені припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Парк» (пр-т Перемоги, 40, м. Київ, 03057, код 23388107) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вул. Бажова, 15/20, м. Київ, 02100, код 37396233) 1703,22 грн. боргу та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 грудня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон