Рішення

від 25.12.2014 по справі 923/1751/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2014 р. Справа № 923/1751/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Довгань О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Аграрій 3000", місцезнаходження: 75300, Херсонська область, смт. Новотроїцьке, вул. Залізнична, 8, ідентифікаційний код 34638724

до: відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг", місцезнаходження: 08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34, ідентифікаційний код 32754128;

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Астарта-Агро", місцезнаходження: 74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Пушкіна, 103, ідентифікаційний код 31097346

про стягнення 285242,01 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача - Горбунова К.О. дов. № 24-10/14 від 24.10.2014 року

від відповідачів - не прибули

Приватне підприємство "Аграрій 3000", Херсонська область, смт. Новотроїцьке (далі позивач) звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" Київська область, смт. Гостомель (далі відповідач-1) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Астарта-Агро" Херсонська область, м. Каховка (далі відповідач-2) про стягнення солідарно 285242,01 грн. заборгованості за поставку продукції та з ТОВ "Астарта-Агро" 1000 грн. за договором поруки. Судом відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з мотивів необґрунтованості.

Заявою про зміну предмету позову позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 254261,21 грн. заборгованості з урахуванням інфляції, 24984,30 грн. пені, 5996,50 грн. 3% річних, також позивач просить стягнути 1000 грн. з відповідача-2 за договором поруки. (а.с.138). Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи їх порушенням відповідачами ст.ст. 526, 543, 553, 554, 549, 536, 610, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 224, 225 ГК, договірних зобов'язань.

Відповідачі, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися. Відповідач-2 надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на скрутний фінансовий стан, заборгованість просить стягнути з відповідача-1 (а.с. 113-114). Відповідач-1 не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання доказів, які б підтвердили його доводи та заперечення проти заявлених позовних вимог.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представників відповідачів, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Справу розглянуто в судових засіданнях 11 та 25 грудня 2014 року.

Статтями 4 2 , 4 3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Враховуючи викладене суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

18 вересня 2013 року між Приватним підприємством "Аграрій 3000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" був укладений договір поставки, згідно з яким ПП "Аграрій 3000" (позивач/постачальник) зобов'язується протягом усього терміну дії даного договору поставляти та передавати у власність покупця визначений у розділі 2 договору товар, а ТОВ "Агрохолдинг" (відповідач/покупець) зобов'язується приймати та оплачувати його.

Відповідно до п. 2.1. за даним договором товаром є продукти харчування, а саме цибуля ріпчаста, в асортименті, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається видатковою накладною на кожну окрему партію товару, яка погоджена сторонами.

Пунктом 3.5. зазначеного договору встановлено, що право власності на товар набувається в момент його передачі, що оформлюється видатковою накладною, яка завіряється підписом представника покупця та закріплюється відповідним штампом (печаткою) (а.с 29-46).

Відповідно до вимог п. 4.1 договору покупець сплачує за поставлений постачальником товар ціну, що передбачена п. 2.1. договору та відображена у видатковій накладній за кожну окрему партію товару шляхом здійснення передоплати коштів на поточний рахунок постачальника. Підставою платежу є виставлені рахунки фактури.

Пункт 4.3. встановлює, що оплата є такою, що відбулася, з моменту надходження коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі.

Згідно п.п. 6.1.-6.2. сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства та умов цього договору. За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у повному розмірі понад штрафні санкції.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що за порушення зобов'язання щодо розрахунку за товар покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання (а.с. 27).

Цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013 року, однак в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п. 9.1.) Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 9.3).

Відповідно до умов договору поставки від 18 вересня 2013 року, позивач свої зобов'язання виконав належним чином (п. 1.1 договору), передавши по видатковим накладним зазначений у договорі товар, а саме - цибулю ріпчасту на суму 3099722,68 грн. (а.с. 29-46). Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується підписом представника покупця на видаткових накладних та, відповідно, зобов'язаний був розрахуватись в повному обсязі.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 2881958,71 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 47-56).

Отже, відповідачем умови п.п. 4.1.,4.3. договору поставки частково не виконані, що зумовило виникнення заборгованості за договором від 18 вересня 2013 року за поставлений товар в сумі 217763,97 грн., що підтверджується актом звірки за вересень 2013 р. - січень 2014 р. (а.с. 57).

01 травня 2014 року позивачем на адресу відповідача-1 направлено претензію №14-05 з вимогою про термінову оплату заборгованості, яка залишена без відповіді (а.с. 60-64).

20 вересня 2013 року між позивачем (кредитором) та відповідачем 2 - ТОВ "Астарта-Агро" (поручитель) було укладено договір поруки №20-09/13, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язань відповідача-1 (ТОВ "Агрохолдинг") щодо сплати грошових коштів за наданий кредитором товар за договором поставки товару від 18 вересня 2013 року. (а.с. 68-70).

Відповідно до п. 3.1.-3.2. відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1000 грн. Поручитель не відповідає за відшкодування боржником збитків та за сплату процентів, неустойки (штрафу, пені) за основним договором.

Пункт 5.1. встановлює, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Відповідно до п. 5.2.4. встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі.

02 вересня 2014 року за №02-09/14 позивачем на адресу відповідача-2 направлено вимогу про виконання взятих на себе зобов'язань за договором поруки у межах, встановлених п. 3.1., яка залишена без відповіді (а.с. 71-74).

Позовні вимоги у сумі 285242,01 грн. заборгованості за договором поставки від 18.09.2013 р., у тому числі: 254261,21 грн. заборгованості з урахуванням інфляції, 24984,30 грн. пені, 5996,50 грн. 3% річних, стягнення 1000 грн. з відповідача-2 за договором поруки стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Стаття 554 ЦК України встановлює правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, а саме: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем-1 зобов'язання щодо оплати поставленої продукції виконано не в повному обсязі. На момент подання позову, сума простроченої заборгованості за договором поставки від 18.09.2013 р. становить 217763,97 грн.

Враховуючи умови договору поруки, строк виникненні основного зобов'язання відповідача-1, дату виставлення вимоги до поручителя - відповідача-2, суд зазначає про порушення позивачем 6-ти місячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Отже, порука відповідача-2 припинилась, а тому вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості в межах відповідальності поручителя, узгодженої в договорі поруки, є безпідставною.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 боргу за поставлену продукцію в сумі 217763,97 грн. є доведеними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 24984,30 грн. пені та 5996,50 грн. 3% річних.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За частиною 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що за порушення зобов'язання щодо розрахунку за товар покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання (а.с. 27).

Постановою Національного банку України від 09.08.2013 р. № 315 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 13 серпня 2013 року встановлено облікову ставку в розмірі 6,5 % річних.

Постановою Національного банку України від 14.04.2014 р. № 212 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 15 квітня 2014 року встановлено облікову ставку в розмірі 9,5 % річних.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань, суд, перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, передбачених договором, визнає обґрунтованими вимоги щодо стягнення з відповідача-1 пені за порушення строку оплати поставленого товару та задовольняє ці вимоги в сумі - 13193,79 грн. Пеня в сумі 11790,51 грн. заявлена позивачем до стягнення безпідставно.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Невиконання відповідачем-1 грошового зобов'язання на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак, вимоги про стягнення з відповідача-1 заборгованості з урахуванням інфляційного збільшення боргу та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши розрахунок сум заборгованості з урахуванням інфляції та 3% річних, наведений позивачем, враховуючи періоди виникнення та оплати заборгованості, узгоджені сторонами в договорі, суд задовольняє їх в сумі 254261,21 грн. та 5996,50 грн. відповідно.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 суми заборгованості з урахуванням інфляційного збільшення боргу в сумі 254261,21 грн., 13193,79 грн. пені, 5996,50 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В зв'язку із припиненням поруки позовні вимоги до відповідача-2 заявлені безпідставно.

Згідно із ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача-1 пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Квитанціями №0.0.320746183.1 від 26.11.2014 р. позивачем сплачений судовий збір за позовом "Аграрій 3000" в сумі 1827 грн., №0.0.318144533.1 від 19.11.2014 р. позивачем сплачений судовий збір за позовом "Аграрій 3000" в сумі 3877,85 грн., №0.0.318145364.1 від 19.11.2014 р. позивачем сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову "Аграрій 3000" в сумі 1827 грн. (а.с. 11-12).

Законом України "Про судовий збір" (ст. 4) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору визначається у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, заяви про забезпечення позову - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір " у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму ВГСУ від 21 лютого 2013 року м. Київ № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зауважено, що зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

Враховуючи ціну позову, сума судового збору, яка підлягала оплаті складає 5704,85 грн., з яких: 3877,85 грн. за позовну заяву, 1827 грн. за заяву про забезпечення позову.

На підставі положень п.1 ч.1, ч.2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" позивачу повертається 1827 грн. переплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг", (місцезнаходження: 08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34, ідентифікаційний код 32754128) на користь позивача Приватного підприємства "Аграрій 3000", (місцезнаходження: 75300, Херсонська область, смт. Новотроїцьке, вул. Залізнична, 8, ідентифікаційний код 34638724, п/р 26001060385615 ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 352473) 254261,21 грн. заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 13193,79 грн. пені, 5996,50 грн. 3% річних, 3714,97 грн. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 11790,51 грн. пені.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астарта-Агро"

5. Повернути з Державного бюджету України 1827 грн. переплаченого судового збору.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.12.2014 року

Суддя Т.А. Остапенко