Ухвала

від 24.12.2014 по справі 6-29455св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

24 грудня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

Мостової Г.І., Олійник А.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Головне управління Держземаганства у м. Києві, про визнання договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки недійсними та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_8, поданою їх представником - ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду м. Києва від

25 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_8 звернулися до суду з уточненим згодом позовом до ОСОБА_5 (до зміни прізвища, яка відбулась 2 листопада 2013 року - ОСОБА_5.), ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивували тим, що їм на праві спільної власності належать жилий будинок АДРЕСА_1 у м. Києві та земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,1000 га.

Маючи намір продати будинок та земельну ділянку, а натомість придбати дві однокімнатні квартири, вони надали своїй сусідці, ОСОБА_6, довіреність на вчинення вказаних дій.

У березні 2012 року, змінивши свої наміри щодо продажу спірного майна, вони звернулися до відповідача з проханням повернути довіреність та правовстановлюючі документи, однак ОСОБА_6 поставила вимогу про повернення їй 5 000 доларів США, які вона витратила на оформлення документів.

У травні 2012 року позивачі скасували видані на ім'я ОСОБА_6 довіреності та від нотаріуса дізналися, що 26 квітня 2012 року остання відповідно до договорів купівлі-продажу продала належні їм будинок та земельну ділянку своїй доньці - ОСОБА_5

Посилаючись на невідповідність таких договорів вимогам закону, відсутність їхньої волі на відчуження спірної нерухомості й на зловмисну домовленість відповідачів, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 просили визнати такі договори недійсними та стягнути з відповідача ОСОБА_6 на їхню користь 40 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями останньої.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня

2014 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_8 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 у м. Києві, кадастровий номер 8000000000:66:148:0169, укладений 26 квітня 2012 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_8, та покупцем ОСОБА_5

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Києві, укладений 26 квітня 2012 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_8, та покупцем ОСОБА_5

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь позивачів по 1 500 грн на користь кожного на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_8 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_8 - ОСОБА_9, просить рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року скасувати й залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року, що було помилково скасовано, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, ухвалену у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 26 квітня 2012 року ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_3 та

ОСОБА_8, продала ОСОБА_5 належні позивачам на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га та жилий будинок, що розташовані по АДРЕСА_1 у м. Києві.

Вказані договори були укладені ОСОБА_6 на підставі виданих позивачами на її ім'я довіреностей від 26 жовтня 2011 року.

2 листопада 2013 року ОСОБА_5 змінила прізвище на «ОСОБА_5».

7 травня 2012 року за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_8 довіреності на ім'я ОСОБА_6 були припинені.

Згідно із ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ч. 2 ст. 232 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від

6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто, для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Отже, установивши, що відповідач ОСОБА_6 скориставшись довірою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є особою похилого віку, та ОСОБА_3, який є інвалідом, у результаті зловмисної домовленості зі своєю донькою, ОСОБА_5., з якою, як убачається з матеріалів справи, мешкає за однією адресою: АДРЕСА_2, відчужила на користь останньої належні на праві власності позивачам земельну ділянку та жилий будинок, який є їх єдиним житлом, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що оскаржувані договори купівлі-продажу укладено усупереч інтересам позивачів, що суперечить засадам цивільного законодавства.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_3 та ОСОБА_8

При цьому апеляційний суд, не оцінивши в достатній мірі всі встановлені у справі фактичні обставини, помилково послався на те, що сам по собі факт продажу ОСОБА_6 належних позивачам жилого будинку та земельної ділянки своїй дочці - ОСОБА_5, не свідчить про наявність зловмисної домовленості між останніми, вказана обставина не може бути достатньою підстав для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними відповідно до положень ст. 232 ЦК України, укладення таких договорів між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не потягло негативних наслідків для позивачів.

Однак, як убачається з матеріалів справи, ще до скасування довіреностей, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 звертались до ОСОБА_6 з усними заявами про відкликання довіреностей, що засвідчили в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Також поза увагою апеляційного суду залишилось те, що із заяви ОСОБА_8, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 152), про те, що остання отримала гроші від ОСОБА_6 та не має до неї претензій, на яку суд посилався як на доказ, неможливо встановити, чи дійсно ОСОБА_8 отримала кошти від ОСОБА_6, коли, за що саме та в якій сумі такі кошти були отримані, оскільки заява не містить ні дати, ні суми. До того ж заява написана не власноручно ОСОБА_8 а з її слів, як зазначено в тексті самої заяви.

Апеляційним судом у порушення положень ст. ст. 57 - 60 ЦПК України не вирішено питання щодо належності та допустимості вказаного вище доказу.

Отже, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягає скасуванню.

Однак, рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі так як у порушення вимог ст. 10 ЦПК України суд не сприяв повному та всебічному з'ясуванню дійсних обставин справи, не роз'яснив позивачам право на зміну й уточнення підстав заявленого позову.

Крім того, обґрунтовуючи рішення в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції помилково послався на положення ст. 1167 ЦК України, оскільки вказана стаття не регулює відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання договірних правовідносин.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами як першої, так і апеляційної інстанцій фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу

ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_8, подану їх представником - ОСОБА_9, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня

2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Головне управління Держземаганства у м. Києві, про визнання договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки недійсними та відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: В.І. Мартинюк

Г.І. Мостова

М.І. Наумчук

А.С. Олійник