Рішення

від 23.12.2014 по справі 910/25254/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25254/14 23.12.14

За позовом прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

До Приватного підприємства «Наталка»

Про внесення змін до договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Скакун О.М. посвідчення № 02912 від 29.04.14.

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Прокурор Солом'янського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про Приватного підприємства «Наталка» про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки № 72-6-00201 від 21.08.04., укладеного між позивачем та відповідачем, виклавши п. 4.2 в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки».

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура посилається на те, що хоча рішенням Київської міської ради від 28.02.13. № 89/9146 було внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, проте, станом на 23.10.14. відповідач продовжує сплачувати орендну плату за землю без врахування вимог вказаного рішення Київської міської ради, що і зумовило звернення прокуратури з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.14. порушено провадження у справі № 910/25254/14, розгляд справи було призначено на 02.12.14.

02.12.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, в яких Київська міська рада підтримує позовні вимоги прокуратури.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.14. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 23.12.14.

В судовому засіданні 23.12.14. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 23.12.14. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 23.12.14. не з'явився, письмового відзиву на позов не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, та Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, що зроблений судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/25254/14.

В судовому засіданні 23.12.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Приписами ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

На підставі п. 6 рішення Київської міської ради від 25.09.03. № 31/905 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки від 21.08.04., посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. та зареєстрованому в реєстрі за № 2-2196 та зареєстрованому Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 20.09.04. за № 72-6-00201 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди, або Земельна ділянка), визначену Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування: м. Київ, вул. Ползунова, 2-б у Солом'янському районі;

- розмір 368 кв.м;

- цільове призначення: для експлуатації та обслуговування кафе - магазину з продажу товарів народного вжитку;

- кадастровий номер - 8000000000:72:031:0118.

Згідно з витягом з технічної документації № Ю-28648/2004 про нормативну грошову оцінку Земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 06.07.04. № 491 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 684361,22 грн. (п. 2.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 3.1 і діє 15 (п'ятнадцять) років.

Спір у справі виник в зв'язку з тим, що рішенням Київської міської ради від 28.02.13. № 89/9146 було внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, та встановлено річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, проте, станом на день звернення прокуратури з позовом до суду відповідач продовжував сплачувати орендну плату за землю без врахування вимог вказаного рішення Київської міської ради.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доводів на обґрунтування своєї правової позиції у справі на надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки (приписи частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.08. № 309-VІ внесено зміни до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у ній частині.

У зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2011 року Податкового кодексу України Закон України "Про плату за землю" втратив чинність (ч. 2 прикінцевих положень 1 Податкового кодексу України).

Приписами п. 274.1 Податкового кодексу України встановлюється, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Статтею 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

- не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 6).

З системного аналізу зазначених норм слідує, що в Законі України «Про плату за землю» і в Податковому кодексі України ставка земельного податку визначена в розмірі 1% відсотка від грошової оцінки, тобто не змінювалась, як і не змінювався граничний розмір такої плати.

Крім того, оскільки ставка земельного податку дорівнює 1%, то встановлений законом мінімальний трикратний розмір дорівнює 3%.

Відповідно до п. 4.2 Договору, річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється в розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 4.3 Договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до Договору.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 59 Закону країни «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Рішенням Київської міської ради від 28.02.13. № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст. 288 Податкового кодексу України» було внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до вказаного рішення (в тому числі і до Договору з відповідачем), встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Листом № 05704-10073 від 22.05.13. відповідача було повідомлено про зміну розміру річної орендної плати.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

При цьому, недотримання стороною вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору (постанова Верховного суду України від 20.11.12. № 28/5005/640/2012, постанова Вищого господарського суду України від 12.06.12. у справі № 17/5005/8502/2011).

Оскільки сторонами в Договорі передбачена можливість зміни розміру орендної плати, тому законодавча зміна розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Наявність підстав для внесення змін до Договору оренди щодо розміру орендної плати ґрунтується на вимогах закону.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокуратурою та позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню повністю.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Внести зміни до Договору оренди земельної ділянки від 21.08.04., посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. і зареєстрованому в реєстрі за № 2-2196 та зареєстрованому Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 20.09.04. за № 72-6-00201 у книзі записів державної реєстрації договорів, укладеного між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) та Приватним підприємством «Наталка» (07354, Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Новопрорізна; ідентифікаційний код 13717202), виклавши п. 4.2 в наступній редакції: « 4.2. Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

3. Стягнути з Приватного підприємства «Наталка» (07354, Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Новопрорізна; ідентифікаційний код 13717202) в доход Державного бюджету України 1 218 одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.12.14.

Суддя Т.М. Ващенко