Постанова

від 26.06.2006 по справі 18/239/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/239/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              26.06.06                                                                             №   18/239/06-АП

суддя     Туркіна Л.П.

За позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя, м. Запоріжжя, вул. Бородинська ,1А

До  відповідачів : 1 –ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 26/12

                                           2 -  ПП “Будпромсервіс”,  м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1

про визнання недійсним договору  № 29/05 від 29.05.2003р.

                                                                                                            Суддя  Туркіна Л.П.

                 Секретар  Младенов О.П.

У засіданні приймали участь представники:

      Від позивача –          Григор І.А. (дов.  № 7227/10/10 від 16.06.2006р.),

      Від відповідача -1 – Захаревська Н.П. (дов. № 01/06-д від 23.01.2006р.)

      Від відповідача -2 - не прибув.

Судом, відповідно до ст. 160 КАС України,  оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

            Подано позов про визнання  недійсним договору на придбання продукції  виробничо-технічного призначення від 29.05.2003р. № 29/05,  укладеного  між  ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя і ПП “Будпромсервіс”,  м. Київ на підставі його укладення відповідачем –ІІ з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідно до вимог ч. 1 ст.207 , ч. 1  ст. 208 ГК України, а також про стягнення з  ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя на користь держави товарно-матеріальних  цінностей, а випадку їх відсутності - еквіваленту грошовій  сумі  у розмірі 132 679,70 грн.

У судовому засіданні 26.06.2006р. позивач подав заяву  про уточнення позовних  вимог, згідно  якої  просить визнати недійсним договір 29.05.2003р. № 29/05 та стягнути з ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя у доход держави 132 6769,70 грн. вартості  товарно-матеріальних  цінностей,  отриманих  за договором 29.05.2003р. № 29/05.

Уточнення прийнято судом.

Відповідач-І проти позову заперечує, вказуючи на таке :

Договір 29.05.2003р. № 29/05 укладений з урахуванням істотних умов, які  відповідали правовим нормам. ТОВ “Технооптторг”, як добросовісний набувач, виконав свої зобов'язання за зазначеним договором.

На думку позивача, умисел на ухилення від  оподаткування мало саме ПП “Будпромсервіс”. Такий  умисел з  боку ТОВ “Технооптторг” відсутній, що не  оспорюється позивачем.

Таким чином, відповідач - І є  добросовісним набувачем товару, отриманого за спірною угодою, оскільки  сплатив  відповідачу –ІІ вартість  цього  товару.

Згідно довідки Головного  міжрегіонального  управління статистики  у м. Києві №21-10/1859 від 22.04.2005р., одержаної ТОВ “Технооптторг”, станом  на 01.04.2005р. ПП “Будпромсервіс”,  перебувало  у  державному реєстрі за № 32245863.

Отже,  на момент укладення  спірного  договору, 29.05.2003р. та  його  дії,  відповідач - ІІ  був  зареєстрований   у якості  платника податків та  знаходився у  державному  реєстрі.

Застосування правових  наслідків, відповідно  до ст. 208ГПК України, при визнанні  угоди недійсною  передбачає  проведення реституції. Оскільки Відповідач-ІІ відсутній, то застосувати дані  правові  наслідки неможливо. Само  по собі  визнання  спірного договору недійсним не захищає  і не відновлює  право позивача.

Ч.4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно адміністративного позову, на думку позивача, умисел на ухилення від оподаткування мало саме ПП “Будпромсервіс”. Такий умисел з боку  ТОВ “Техноопторг”  відсутній, що не оспорюється самим позивачем. Таким чином, відповідач –І є добросовісним набувачем товару, отриманого  за  спірною  угодою, оскільки сплатив  відповідачу-ІІ вартість  цього товару.

Визнання угоди недійсною  позбавляє відповідача-І права власності  на придбані  товари, що є порушенням ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному  право  володіти,  користуватися  і  розпоряджатися своєю власністю; та  встановлює , що ніхто не може  бути протиправно  позбавлений  права  власності.

Відповідач-ІІ двічі належним чином сповіщений про день і час розгляду справи в порядку, передбаченому КАС України,  у засідання суду не прибув, відзиву та витребуваних  судом документів не надав.  Як свідчать довідки підприємства   зв'язку  за місцем реєстрації  відповідач-ІІ не перебуває.

           Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суддя

                                                  ВСТАНОВИВ :

Працівниками ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя встановлено факт взаємовідносин ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя (Відповідач –І) з ПП “Будпромсервіс” м. Київ (далі –Відповідач - ІІ), а саме укладення  та виконання угоди, оформленої договором 29.05.2003р. № 29/05, податковими  та видатковими накладними, записами у книзі обліку придбаних товарів.

Згідно  укладеного договору 29.05.2003р. № 29/05 ПП “Будпромсервіс” (Продавець за договором) зобов'язується продати Покупцю за договором (ТОВ “Технооптторг”) продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець  прийняти товар та оплатити його  вартість Продавцю.

На виконання договору ТОВ “Технооптторг” отримано  від ПП “Будпромсервіс” товари виробничо-технічного призначення (вентиль, задвіжка чугун., отводи, та  ін.) за період червень-жовтень 2003р.  на  загальну суму 1326769,70 грн.

Згідно  журналів-ордерів по рах. 361, 631 та первинних бухгалтерських  документів, розрахунки здійснювались у 2004р. шляхом  взаємозаліку на  загальну  суму 1105641,40 грн.

Матеріали справи свідчать про наступне : ПП “Будпромсервіс” (32245863) зареєстроване Голосіївською у м. Києві державною адміністрацією 09.01.2003р., за юридичною адресою : м. Київ,  пр. 40-річчя  Жовтня, 120/1.

Рішенням Голосіївського  районного суду м. Києва від 13.02.2004р.  визнано недійсними статут ПП “Будпромсервіс” з моменту його реєстрації та  свідоцтво  про державну  реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість,  з моменту його  видачі.

Згідно вказаного рішення суду від 13.02.2004р., встановлено, що “Установчі  документи ПП “Будпромсервіс” позивачка  Дудка Т.М.  не підписувала,  статутний  фонд ПП “Будпромсервіс” не формувала і фактично до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення  не  мала,  печатку  вона  не отримувала , ніяких договорів,  накладних,  довіреностей  не виписувала, договір про оренду  приміщення під офіс не підписувала і ні  з  ким  про це  не домовлялась, наміру  здійснювати  підприємницьку  діяльність  не мала.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діяльність підприємства з моменту його  реєстрації здійснювалась протиправно, позивач Будка Т.М.  не була власником підприємства, її  волевиявлення не було спрямовано на  створення  підприємства,  затвердження  його  статуту  та зайняття  підприємницькою  діяльністю. ПП “Будпромсервіс”  було зареєстровано в органах  державної  влади невстановленими особами.”

Отже, фінансово-господарська діяльність здійснювалась невстановленими  особами.

Як свідчать відомості, надані ДПІ у Голосіївському районів м. Києва, ПП “Будпромсервіс” з серпня 2003р. не подавало  податкової звітності та не сплачувало будь-які  податки та збори за містом реєстрації у якості платника податків. Остання звітність подана за липень2003р. без показників фінансово-господарської діяльності.

Доказів щодо підтвердження наявності ПП “Будкомплект” за юридичною адресою, подання відповідної податкової звітності та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) відповідачі не надали.

За таких обставин суд дійшов висновку,  що підприємницька діяльність ПП “Будпромсервіс”  здійснювалась з  метою отримання прибутку, у т.ч. за рахунок несплати податків, а отже, усі складові частини такої діяльності, у т.ч. укладення угод, зокрема спірної, направлені на досягнення такої  мети.

Отримання прибутку шляхом ухилення від сплати податків є діями, що суперечать як інтересам держави, так і інтересам суспільства.

Матеріали справи свідчать,  що угоду, яка оспорюється податковою,  було укладено  та виконано у 2003, 2004р., під час дії ЦК УРСР та ГК України, згідно  яких і слід оцінювати спірну угоду на предмет недійсності та її наслідків.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, ст. 207 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,  на щ о посилається позивач у  якості підстави позову, вона може бути визнана судом недійсною.

Згідно  ст. 49 ЦК УРСР, ст. 208 ГК України, при наявності умислу у обох сторін –в разі виконання угоди обома сторонами –в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Таким чином для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР, ст.207, ст. 208 ГК України і настання відповідних наслідків достатньо наявності умислу однієї сторони на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

На підставі викладеного вище, слід визнати, що позовні  вимоги щодо визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, ст.207, ст. 208 ГК України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Норми ст. 49 ЦК УРСР, ст. ст. 207, 208 ГК України, які визначають умови та наслідки недійсності господарських зобов'язань, укладених з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, передбачають наступні наслідки визнання угод (“господарських зобов'язань”) недійсними : - за наявності  наміру  в обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави.

Отже,  виходячи з норм ст. 49 ЦК УРСР, ч.1 ст. 208 ГК України  на користь держави повинно бути стягнено все, одержане ТОВ “Технооптторг” за спірною угодою. Оскільки  продукція передавалась у 2003р. і доказів її наявності обладнання суду не надано, є неможливим стягнення на користь держави одержаного в натурі. Діюче законодавство безпосередньо не визначає правових  наслідків неможливості стягнення в натурі на користь держави майна, чи послуг, що, на думку суду, тягне за собою необхідність застосувати аналогію права, що належить особі, на користь якої повинно бути передано  одержане безпідставно.

Аналіз ст.ст. 1212, 1213, ч. 1 ст. 216 ЦК України свідчить, що така особа може вимагати відшкодування вартості того, що одержано безпідставно та не може бути повернуто у натурі.

 За таких обставин вимоги податкової  щодо стягнення з відповідача - І вартості товарів, отриманих від  ПП “Будпромсервіс” є обґрунтованими.

Посилання Відповідача - І на ту обставину, що спірну угоду слід  вважати  укладеною,  не можуть бути  прийняті бути прийняті до уваги, оскільки  недійсними, зокрема  з підстав, визначених  ст.49 ЦК УРСР  та  ст. 207 ГК України, можуть бути саме укладені угоди.

Посилання Відповідача - І на ту обставину, що угоду  було  виконано  сторонами,  а відповідач –І не мав  при її укладенні  та  виконанні протиправних  намірів,  не можуть бути прийняті  до уваги, оскільки ст.49 ЦК УРСР, ст. ст. 207, 208 ГК України визначають можливість наявності недійсної  угоди і за таких  умов, зазначаючи, що у такому випадку, особа , яка діяла доброчинно, повинна  передати  до бюджету  все,  отримане нею від  особи, яка мала  протиправну мету, а остання як  негативний  наслідок протиправної поведінки втрачає право на  одержання будь-чого від контрагента  за  угодою.

Посилання Відповідача –І на ту  обставину, що під час  укладення угоди установчі документи та свідоцтво платника ПДВ Відповідача-ІІ не були визнані недійсними, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спірну угоду визнано судом недійсною не внаслідок  визнання недійсними статутних  документів та свідоцтва платника ПДВ Відповідача –ІІ, а у зв'язку з тим, що факти, встановлені щодо обставин  господарсько-фінансової  діяльності Відповідача –ІІ у  сукупності дають підстави вважати, що така діяльність здійснювалась з  метою отримання прибутку, у т.ч. за  рахунок несплати податків, а, отже, усі  складові частини  такої  діяльності у  т.ч. укладення спірної  угоди, були  направлені  на досягнення  такої  мети.

Посилання Відповідача –І на належну сплату податків та визначення податкових  зобов'язань ТОВ “Технооптторг” не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у  даному спорі питання належності розрахування податкових зобов'язань Відповідача-І не розглядається та  про наявність у нього протиправної  мети не йдеться.

Посилання Відповідача –І на ту обставину, що вимоги про стягнення грошового  еквіваленту отриманого за угодою не відповідають законодавству, не можуть бути прийняті  до уваги з підстав, зазначених  у  попередній частині  постанови.

Посилання позивача на неможливість здійснення односторонньої реституції за спірною угодою внаслідок відсутності Відповідача –ІІ не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з  такого :

-          Як на  момент  укладення угоди  так  і  на  момент  розгляду спору Відповідач –ІІ перебуває  у  державному  реєстрі та  не є  ліквідованим. До нього, як  до юридичної  особи , можуть  бути заявлені відповідні  вимоги;

-          Підприємницька  діяльність здійснюється  її учасниками на власний розсуд та  ризик. Як свідчать пояснення  Відповідача –І та  надані  ним документи , угоди між  ним та  відповідачем –ІІ виконувались  і  у  лютому-листопаді 2004р.,  коли рішення  Голосіївського районного суду  м. Києва вже  набрало  чинності. Отже, наявність такого  рішення  не є  перешкодою  для вимог відносно  Відповідача –ІІ;

-          Якщо негативні  фінансові  наслідки для підприємства виникли у  зв'язку  із злочинними діями фізичних  осіб, Відповідач  - І має право  звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою та подати у  встановленому порядку цивільний  позов у межах  кримінальної  справи.

Посилання Відповідача –І на  те, що вимоги про стягнення  у  доход бюджету  майна отриманого від  особи,  що уклала  угоду із  метою, яка суперечить інтересам суспільства та  держави, є  такими, що  не відповідають  ч. 4 ст. 13, ст. 41 Конституції  України, яка гарантує кожному  право  володіти,  користуватися  і  розпоряджатися своєю власністю; та  встановлює, що ніхто не може  бути протиправно  позбавлений  права  власності, не можуть бути прийняті  до уваги, виходячи з  такого  :

Системний аналіз законодавства, що діяло у період укладення та здійснення спірної угоди, зокрема ст.ст. 49-58 ЦК УРСР, ст.ст.207, 208 ГК України та ст. 216 ЦК України, дає підстави вважати, що недійсні  правочини, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані  із  їх недійсністю (ч. 1  ст. 216 ЦК України). Отже, за недійсною угодою  сторона не  може  набути права власності, окрім  випадків прямо передбачених  законом, до яких ситуація, що розглядається у даному спорі, не відноситься.

На підстав  викладеного  вище  позовні  вимоги підлягають  задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України  суд, -

                                                                  ПОСТАНОВИВ:

                     Позов задовольнити.

 Визнати недійсним договір №29/05 від 29.05.2003р., укладений між ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя та ПП “Будпромсервіс”, м. Київ.

     За позовом ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, вул. Бородинська,1-А стягнути з ТОВ “Технооптторг”, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 26/12, ЄДРПОУ 31122398 у доход держави1326769,70 грн.  

    Зарахування грошових  коштів  здійснити на відповідні  бюджетні  рахунки.

              Постанова  суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

           У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

              Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

            Апеляційна скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

                                            Постанову підписано 10.07.2006р.

       Суддя господарського суду                                                            Туркіна Л.П.