Постанова

від 21.07.2009 по справі 25/492

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/492

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 липня 2009 р.                                                                                    № 25/492  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ЗАТ "Страхова компанія "Основа"

на постанову від 08.04.09 Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 25/492 господарського суду м.Києва

за позовомЗАТ "Страхова компанія "Ренесанс"

доЗАТ "Страхова компанія "Основа"

простягнення 84267,05 грн.

у справі взяли участь представники

позивача: не з'явились

відповідача:          не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2009р. (суддя Чеберяк П.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.09 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л., Пантелієнка В.О.),  позовні вимоги задоволено. На користь позивача з відповідача стягнуто 74 548, 54 грн. основного боргу, зменшений розмір пені, згідно уточненого розрахунку в розмірі 4 763, 87 грн., 4 038, 71 грн. інфляційних витрат, 801, 85 грн. –3% річних, 841, 53 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ЗАТ "Страхова компанія "Основа" не погоджуючись з прийнятими судовими актами, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача лише  32 997, 05 грн., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставини справи .

Скаржник посилається на те, що судами не враховано той факт, що позивач не повідомив відповідача про настання страхових випадків та не надав повного пакету документів.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено наступне.

01.12.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено генеральний договір № 009.05-F про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії (далі - генеральний договір), відповідно до п. 1.5. якого в факультативне перестрахування (ретроцесію) передаються ризики, прийняті на відповідальність страховиком і визначені в кожному випадку конкретним договором факультативного перестрахування (ретроцесії), який містить основні умови необхідні для акцептування даного ризику.

Згідно з п. 1.4. генерального договору страховиком є сторона договору перестрахування, яка страхує в іншої страхової компанії ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником при настанні страхового випадку у перестраховика. Перестраховиком є сторона договору перестрахування, яка страхує ризик виконання частини обов'язків страховика перед страхувальником при настанні страхового випадку.

В порядку п. п. 2.1. - 2.2. генерального договору передача ризиків у перестрахуванні здійснюється шляхом укладення Ковер - Ноти.

Згідно з п. 1.4. генерального договору Ковер - Нотою є форма кокретного договору факультативного перестрахування (ретроцесії) у вигляді документа - підтвердження факту прийняття запропонованого в перестрахування (ретроцесію) ризику, в якому міститься основний перелік умов страхування і умов передачі ризику в перестрахування (ретроцесію).

Відповідно до п. 3.2.3. генерального договору перестрахувальник має право вимагати від перестраховика у випадку настання перестрахованого ризику сплати належного Страховику страхового відшкодування відповідно до умов Ковер-Ноту та генерального договору.

Згідно з п. 3.3.3. генерального договору перестраховик зобов'язується перераховувати перестрахувальнику відповідну частину страхового відшкодування в межах прийнятого на себе ліміту відповідальності, обумовленого конкретними договорами перестрахування, протягом 15 банківських днів з дня отримання від перестрахувальника передбачених генеральним договором документів.

На виконання умов генерального договору було укладено наступні Ковер-Ноти:

1. № 01799.30-01.15 від 30.08.2006 року, страхувальник Васьків Л.С.;

2. № 01013.30-05.00/1 від 11.08.2006 року, страхувальник Невіднича В.П.;

3. № 02177.30-01.00/1 від 21.05.2007 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Західно - Українська Компанія”;

4. № 01024.30-05.00/2 від 11.10.2006 року, страхувальник Козелло Н.В.;

5. № 01884.30-01.00/1 від 06.11.2006 року, страхувальник товариство з додатковою відповідальністю “Київське Страхове Товариство”;

6. № 01088.30-05.00/3 від 14.02.2007 року, страхувальник Лисенко Д.Ю.;

7. № 01834.30-01.00/2 від 28.09.2006 року., страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Укрпол”;

8. № 01040.30-01.00/1 від 05.12.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Крам –авто”;

9. № 01023.30-03.00/1 від 11.12.2006 року, страхувальник Дочірнє підприємство “Видавничий дім УКРПОЛ” товариства з обмеженою відповідальністю “Укпол”;

10. № 02009.30-01.02/4 від 26.01.2007 року, страхувальник Кук М.М.;

11. № 01049.30-05.00/7 від 25.12.2006 року, страхувальник Лебєдєва О.А.;

12. № 01631.30-01.00/1 від 28.04.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Львів –Шкіра”;

13. № 01824.30-01.02/2 від 27.09.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Дельта –Інвест”;

14 .№ 01046.30-05.00/1 від 12.12.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “МБІ Транс”;

15. № 01895.30-01.00/4 від 21.11.2006 року, страхувальник товариство з обмеженою відповідальністю “Форпост –2002” ;

16. № 01083.30-04.00/3 від 04.06.2007 року, страхувальник Греченюк П.Д.;

17. № 01998.30-01.15/1 від 22.01.2007 року, страхувальник Романишин М.Р.;

18. № 02223.30-01.0/3 від 12.06.2007 року, страхувальник Лавренюк С.В.;

19. № 02199а.30-01.0/2 від 06.06.2007 року, страхувальник Лавренюк С.В.;

20 № 02467.30-01.00/4 від 28.09.2007 року, страхувальник Урумова Ж.М.;

21. № 01124.30-05.00/1 від 24.05.2007 року, страхувальник Федяєва О.А.;

22. № 02188.30-01.00/2 від 29.05.2007 року, страхувальник Андрусів С.І.

Судами встановлено, що оскільки по вищезазначеним Ковер - Нотам сталися страхові випадки, то позивач (на виконання вимог генерального договору) належним чином повідомив відповідача про це та надіслав відповідачу  необхідні документи для сплати свого страхового утримання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями № 2650629, № 2910620, №3054191, № 3241072, № 3241099, № 3755734, № 3845644, № 3926504, № 2455141, № 4623130, № 2910620, № 2995110.

Частка відповідача у виплаті страхового відшкодування по вищезазначеним Ковер -Нотам, за якими сталися страхові випадки, згідно з страховими актами становить 74 548, 54 грн., що підтверджується листами позивача вих. № 02606-Р/2 від 02.09.2008 року, вих. № 026119-Р/1 від 02.09.2008 року, вих. № 02610-Р/2 від 02.09.2008 року, вих. № 02616-Р/2 від ; № 02.09.2008 року, вих. № 01719-К/1 від 25.10.2007 року, № 01799-ГС/1 від 15.11.2007 року, № 02059-К/1 від 02.02.2008 року, № 02061-Р/2 від 02.02.2008 року, № 01949-К/1 від 19.12.2007 року, № 01865-К/1 від 03.12.2007 року, № 02058-К/1 від 07.02.2008 року, № 02096-К/1 від 15.02.2008 року, № 02103-Р/4 від 15.02.2008 року, № 02114-К/7 від 15.02.2008 року, № 02114-К/7 від 20.02.2008 року, № 02147-К/2 від 29.02.2008 року, № 02132-Р/1 від 25.02.2008 року, № 02425-Р/З від 23.06.2008 року, № 02434-Р/1 від 23.06.2008 року, № 02431-ГС/З від 23.06.2008 року, № 02419-К/4 від 23.06.2008 року, № 02435-К/1 від 23.06.2008 року, № 01934-К/З від 19.12.2007 року, № 01861-К/2 від 03.12.2007 року, № 01864-К/2 від 03.12.2007 року.

Відповідач в порушення умов генерального договору по вказаним Ковер - Нотам не оплатив свою частку у виплаті страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ “Про страхування” перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

З урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” пеня обчислюється, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.8. генерального договору у випадку порушення однією із сторін умов розрахунків, визначених умовами цього договору та конкретними договорами факультативного перестрахування, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі 0,05 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної річної облікової ставки НБУ, яка діятиме в період, коли вступить в силу умова оплати пені, за умови, що чинним законодавством на цей час не буде передбачено інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі щодо відсутності належних письмових доказів про надсилання повідомлень про страховий випадок, колегією суддів не можуть бути взяті до уваги. Судами встановлено, що в матеріалах справи містяться копії поштових повідомлень. Відповідач не надав доказів,що ці поштові повідомлення йому не надходили.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи вимоги ст. 1117 ГПК України,   колегія суддів вважає, що прийняті судові акти відповідають нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ "Страхова компанія "Основа" залишити без задоволення, рішення  Господарського суду міста Києва від 12.02.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.09 у справі № 25/492  –без змін.

Головуючий, суддя                                                                                 В. Овечкін

Судді:                                                                                                    Є. Чернов

                                                                                                               В. Цвігун