Рішення

від 22.12.2014 по справі 924/1649/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" грудня 2014 р.Справа № 924/1649/14

Господарський суд Хмельницької області у складі судді:

Заярнюк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного підприємства "Адоніс-Стар" Хмельницька обл. м. Старокостянтинів

до фермерського господарства "Золота Роса" Хмельницька обл., с. Бражинці

про стягнення 214240,21 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 22.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Суть спору: позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 214240,21 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №018/14, згідно якого ПП "Адоніс-Стар" надавало для ФГ "ЗОЛОТА РОСА" засоби захисту рослин. В порушення умов договору відповідач не сплатив завдатку 30% і не провів розрахунку за отриманий товар. Станом на день подання позову до суду заборгованість не сплачена і з врахуванням штрафних санкцій складає 214240,21 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився. Проте 02.12.2014р. від позивача на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову. У згаданій заяві позивач просить суд винести ухвалу про забезпечення позову по даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти які належать відповідачу в межах суми 214240,21 грн. Однак, представник позивача, в наступному судовому засіданні вказав усно та письмово на тексті заяви про забезпечення позову що на задоволенні заяви не наполягає.

З огляду на викладене суд вважає за необхідно заяву позивача про забезпечення позову залишити без розгляду.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. У направленому на адресу суду 03.12.2014р. запереченні вказав, що посилання позивача, що зазначений в накладних товар поставлявся на виконання договору купівлі-продажу №018/14 від 16.04.2014р. не відповідає дійсності. Поставка товару здійснюється на підставі рахунків, копії яких позивачем до позовних матеріалів не додано. Окрім того, в накладних на поставку товару не вказано строк його оплати. Позивач не надсилав не адресу відповідача будь-якої вимоги про оплату товару, як це передбачено ст.530 ЦК України, а отже відсутній факт прострочення виконання грошового зобов'язання боржником, як правової підстави звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованих коштів у зв'язку із простроченням їх оплати, оскільки строк виконання грошового зобов'язання, в розумінні закону, ще не наступив.

Крім того, вказує на те, що мотивувальна частина позовної заяви суперечить її резолютивній частині, тобто позивачем невірно сформульовано позовні вимоги, а отже позов не підлягає задоволенню у зв'язку із його необґрунтованістю. Так, в мотивувальній частині позовної заяви ціна позову позивачем визначена із суми заборгованості, а також нарахованих штрафних санкцій: пені, трьох процентів річних, інфляційних, штрафу. В той же час в резолютивній частині позивач просить 214240,21грн. заборгованості, що не відповідає фактичним обставинам справи, розрахунку ціни позову та не ґрунтується на законі.

На думку відповідача одночасне нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу суперечить закону. За прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ. Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач просить відмовити в задоволені позовні вимог.

Судом враховується, що неявка в судове засідання господарського суду відповідача чи його представника не перешкоджає розгляду справи по суті. Тому, для уникнення зловживання відповідачем процесуальними правами, суд вважає за необхідне розглянути дану справу по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, на підставі наявних у ній документів.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

16.04.2014р. між приватним підприємством "Адоніс-Стар" м. Старокостянтинів (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 018/14.

За умовами п.1.1 договору Продавець зобов'язався передати, а Покупець зобов'язався прийняти і сплатити вартість Засобів захисту рослин, іменованих в подальшому товар, відповідно до умов даного договору.

Конкретний асортимент, кількість, ціна товару наведені в Специфікаціях до даного договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного договору (п.3.1 договору).

Відповідно до п.3.2 договору загальна сума договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п.п.4.1, 4.2 договору товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється Покупцем наступним чином: 30% від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації; 70% - до 1 серпня 2014р. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по Специфікації до договору.

За змістом п 4.3 договору сплата процентів відбувається при проведенні остаточного розрахунку за товар.

Сторони домовились, що в Специфікаціях вказується вартість товару в гривнях і доларах США. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати (п.4.4 договору).

У п.4.6 договору визначено, що Продавець на вимогу Покупця надає наступні документи: рахунок, податкову накладну; накладну на передачу товару (видаткову накладну); сертифікат якості товару.

Згідно п.5.1 договору право власності на товар переходить до Покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних.

Відповідно до п.п.6.1-6.3 договору у випадку порушення Покупцем термінів оплати, він сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та штраф у розмірі 15% від суми боргу. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати. Якщо покупець, своєчасно не перерахував на поточний рахунок продавця суму, обумовленого завдатку, то на суму несплаченого завдатку нараховується 25%річних за користування чужими грошовими коштами, при умові фактичної поставки товару для покупця.

Відповідно до п.9.1 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до повного виконання Покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

Договір з боку Продавця підписано директором О.Рябчуном, з боку Покупця - директором В.В. Кравець та скріплено відтисками печаток сторін.

До договору наявні специфікації №1-№7, в яких визначено асортимент, кількість та ціна товару. Ціна товару визначена у гривні на загальну суму 133261,99грн. з грошовим еквівалентом в іноземній валюті - долар США в розмірі 11588,01.

На підставі накладних №0026 від 16.04.2014р., №0030 від 18.04.2014р., №0052 від 30.04.2014р., №0043 від 25.04.2014р., №0056 від 05.05.2014р., №0063 від 10.05.2014р., №0072 від 14.05.2014р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 133261,99грн. або 11588,01 доларів США.

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості за поставлений товар в добровільному порядку у визначені договором строки, позивач просить суд стягнути з відповідача 150069,83грн. - заборгованості, відповідно до п.4.4 договору по курсу НБУ 12,95044грн. за долар США станом на день звернення до суду з позовом.

За порушення термінів виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідачу:

- штраф: 5996,79грн. за несплату завдатку та 19985,30грн. за несплату вартості отриманого кредиту;

- пеня: 4371,41грн за несплату завдатку та 5622,56грн. за несплату вартості отриманого кредиту;

- проценти за користування товарним кредитом - 17232,63грн.;

- 25% за користування чужими грошовими коштами - 5471,30грн.;

- інфляційні втрати (ст.625 Цивільного кодексу України) - 5490,39грн.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору купівлі-продажу та поставки.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором №018/14 від 16.04.2014р. виконав, проте відповідач за отриманий товар у визначені договором строки не розрахувався.

За умовами п.4.4 укладеного між сторонами договору в Специфікаціях вказується вартість товару в гривнях і доларах США, оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати.

Зазначена умова договору узгоджується з приписами ст.627 Цивільного кодексу України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно, позивачем проведено перерахунок вартості поставленого, але не оплаченого товару, у гривневому еквіваленті станом на 27.10.2014р. (день звернення до суду з позовом) по курсу НБУ долара США 12,95044 та заявлено до стягнення 150069,83грн. вартості поставленого товару.

Факт прострочення виконання зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідачем не подано доказів оплати заборгованості в сумі 150069,83грн., а також не спростовано факту отримання товару на зазначену суму.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи умови оплати товару, визначені п.4.4 договору купівлі продажу №018/14 від 16.04.2014р. наявні в матеріалах справи накладні, специфікації, перевіривши проведені позивачем розрахунки, враховуючи міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США станом на 27.10.2014р., суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 150069,83грн. заборгованості за поставлений товар, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому доводи відповідача, що поставка товару по накладних №0026 від 16.04.2014р., №0030 від 18.04.2014р., №0052 від 30.04.2014р., №0043 від 25.04.2014р., №0056 від 05.05.2014р., №0063 від 10.05.2014р., №0072 від 14.05.2014р. відбувалась не в межах договору №018/14 від 16.04.2014р., суд до уваги не приймає, оскільки останні спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 17232,63грн. - заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом та 25% за користування чужими грошовими коштами в сумі 5471,30грн. судом враховується наступне.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 694 Цивільного кодексу України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Відповідно до п.14.1.245. ст.14 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умовами п.4.1 укладеного між сторонами договору визначено, що товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється Покупцем наступним чином: 30% від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації; 70% - до 1 серпня 2014р. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по Специфікації до договору.

При цьому, відповідно до п.п.6.2, 6.3 договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати. Якщо покупець, своєчасно не перерахував на поточний рахунок продавця суму, обумовленого завдатку, то на суму несплаченого завдатку нараховується 25% річних за користування чужими грошовими коштами, при умові фактичної поставки товару для покупця.

Зважаючи на наведені вище правові приписи, пункти договору щодо визначення поставки товару на умовах товарного кредиту, умови договору щодо строків сплати коштів в рахунок оплати поставленого товару, суд приходить до висновку, що Товар постачався на умовах товарного кредиту.

При цьому встановлення сторонами у п.4.1, п.6.1 договору відсотків за користування товарним кредитом є правомірним, таким, що не суперечить нормам чинного законодавства.

У п.6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Перевіривши правильність нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, зважаючи на курс НБУ долара США відносно гривні на дату проведених нарахувань суд вважає позовні вимоги про стягнення 17232,63 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 25% за користування чужими грошовими коштами в сумі 5471,30 грн. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача, нарахованих відповідно до п.6.1 договору 25982,09 грн. штрафу та 9993,97 грн. пені суд судом враховується наступне.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею) (ст.546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення Покупцем термінів оплати, він сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та штраф у розмірі 15% від суми боргу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України. У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У договорі між сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.12 у справі №3-121гс11 та у справі №3-24гс12, а також у п. 2.1 та п.2.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.13 №14.

Перевіривши правильність розрахунків заявлених до стягнення сум пені та штрафних санкцій суд вважає правомірними позовні вимоги в частині стягнення 25982,09 грн. штрафу та 9993,97 грн. пені. Однак при стягненні 25982,09 грн. штрафу та 9993,97 грн. пені судом враховується, що згідно ч.3 ст. 551 ЦК України за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, зменшується, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічна за змістом і норма ст.233 ГК України, згідно якої у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом п.3 ч.1 ст.83 ГК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені правові приписи, забезпечення виконання зобов'язання двома видати неустойки, неспіврозмірність розмірів нарахованих позивачем штрафу і пені, завданих йому збитків, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення скоригованої вартості товару у зв'язку із збільшенням курсу дол. США, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу на 50%, тобто, до 12991,05 грн. штрафу та 4996,99 грн. пені та задовольнити позовні вимоги в цій частині. У решті заявлених до стягнення пені та штрафу у позові необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 5490,39 грн. інфляційних втрат суд зважає на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (п.10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013р. №01-06/767/2013).

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81.

Відповідно до п.8.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями) якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Як вбачається з аналізу умов договору, укладеного сторонами спору, оплаті підлягає вартість товару, визначена за правилами ч.2 ст.533 ЦК України та пунктом 4.4 договору, тобто вартість, визначена у сумі, яка обчислюється з урахуванням курсу торгів іноземної валюти до гривні на міжбанківській валютній біржі на час проведення розрахунків, і відрізняється від вартості товару на час укладення договору на суму його дооцінки.

На підставі наведеного та зважаючи на те, що позивачем проведено перерахунок вартості поставленого, але не оплаченого товару, у гривневому еквіваленті станом на 27.10.2014р. (день звернення до суду з позовом) по курсу НБУ долара США 12,95044 та заявлено до стягнення 150069,83грн. вартості поставленого товару суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних відносин положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Положення ч.2 ст.625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише щодо прострочених грошових зобов'язань, визначених у гривні і не можуть бути застосовані до вартості неоплаченого товару у гривні з урахуванням зміни курсу гривні в залежності від її ринкової вартості на день проведення розрахунків.

Виходячи із наведеного, у позовних вимогах в частині стягнення 5490,39грн. інфляційних втрат необхідно відмовити.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому судовий збір при зменшенні судом неустойки покладається на відповідача повністю, без врахування зменшення такого розміру (п.2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р.).

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 33, 34, 44, 49, 74-1, 75, 82-84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов приватного підприємства "Адоніс-Стар" м. Старокостянтинів до фермерського господарства "Золота Роса" Хмельницька обл., Полонський р-н, с. Бражинці про стягнення 214240,21 грн. задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Золота Роса" (с. Бражинці, Полонського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 34826157) на користь приватного підприємства "Адоніс-Стар" (м. Старокостянтинів, вул. Попова, 30, кв.11, код ЄДРПОУ 36397215) 150 069,83 грн. (сто п'ятдесят тисяч шістдесят дев'ять гривень 83 коп.) боргу, 4 996,99 грн. (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість гривень 99 коп.) пені, 12 991,05 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна гривня 05 коп.) штрафу, 17 232,63 грн. (сімнадцять тисяч двісті тридцять дві гривні 63 коп.) відсотків за користування товарним кредитом, 5 471,30 грн. (п'ять тисяч чотириста сімдесят одна гривня 30 коп.) відсотків за користування чужими грошовими коштами, 4 174,99грн. (чотири тисячі сто сімдесят чотири гривні 99 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 26.12.2014 року.

Суддя І.В. Заярнюк

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2,3 - позивачу (31100, Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н., вул. Попова, 30, к.11 ),

(31100, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 43 ),

4 - відповідачу (30536, Хмельницька обл., Полонський р-н., с. Бражинці) всім. рек. з повід.