Рішення

від 01.12.2014 по справі 553/2932/14-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2932/14-ц

Провадження № 2/553/1053/2014

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.12.2014м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Крючко Н.І.

при секретарі - Моторній М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку суми заборгованості в загальному розмірі 18 738 грн. 66 коп., судових витрат в сумі 243,60 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 800 грн..

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 243,60грн, витрати на правову допомогу у сумі 800 грн. та витрати пов'язані з опублікуванням оголошення в пресі в сумі 120 грн. 00 коп.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 не з'явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила, хоча завчасно та належним чином була повідомлена про день та час слухання справи, про що в матеріалах справи мається судова розписка про отримання судової повістки. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надав заяву, в якій вказав, що не заперечує проти слухання справи у відсутність представника його інтересів за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили,хоча завчасно та належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, про що в матеріалах справи мається оголошення в пресі надруковане у газеті «Зоря Полтавщини» у випуску № 188-190 (22497-22499) від 14.11.2014 року.

Статтею 224 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справ.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість заочного розгляду даної справи.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою таким, що підлягає до задоволення за наступних обставин.

Статтею 11 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що в листопаді 2012 року позивач ОСОБА_1 передав відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 16 480 грн., що підтверджується розпискою боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3. З даної боргової розписки вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 отримала в борг у позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 16 480 грн.. Поряд з цим, згідно даної розписки остання зобов'язувалась повернути ОСОБА_1 грошові кошти в строк до 15.10.2013 року. У випадку неповернення коштів отриманих в борг, іона зобов'язувалась відшкодувати завдані збитки за рахунок всього свого майна (а.с.5).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Частина друга ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 16 480 грн.. В листопаді 2012 року відповідачка ОСОБА_2 написала власноруч розписку, в якій зобов'язувалась повернути суму боргу до 15.10.2013 року. В зазначений термін відповідачка боргу не повернула.

Статтею 11 Цивільного Кодексу України чітко вказано підставу виникнення цивільних прав та обов'язків у сторін, які виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 202 Цивільного Кодексу України визначено поняття правочину, що це є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України визначено поняття презумпції правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1,2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Законодавцем визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов,у тому числі й договору позики між громадянами на суму, що не менше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Так, з наведений вище обставин та норм закону, які регулюють дані правовідносини вбачається, що договір позики, а саме боргова розписка укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 укладена у відповідності до вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на вище викладене вбачається правомірність даного правочину, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язана повернути кошти, які отримала в борг від ОСОБА_1, та відповідно останній має право вимагати повернення даних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2014 року позивач звертався до відповідачки в письмову порядку з метою вирішення даного питання мирним шляхом та повернення відповідачкою коштів в добровільному порядку. ( а.с.7-8).

В судовому засіданні встановлено, що у ході судового розгляду справи відповідачкою ОСОБА_2, яка виступає боржником за даною борговою розпискою, повернуто позивачу кошти на загальну суму 1200 грн., що в свою чергу вказує на фактичне визнання відповідачкою ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_1 та не заперечення останньою факту отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в борг.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Так, судом встановлено, що відповідно до розписок наданих ОСОБА_1 від 21 травня 2014 та 28 листопада 2014 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 кошти в сумі 700 грн. та 500 грн. на загальну суму 1200 грн. в рахунок повернення боргу ( а.с.78,79).

У відповідності до частини1 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положення частини 2 статті 625 ЦК України три відсотки річних становить 306, 44 грн., з розрахунку за період з 16 жовтня 2013 року по 16 червня 2014 року 15 280 ( загальна сума заборгованості) х 3 % = 458,40 грн., 458,40 х 244/365 = 306,44 грн.

Індекс інфляції становить 17 067,76 грн., ( з розрахунку ІІс = (100,4:100) х (100,2:100) х (100,5:100) х (100,2:100) х (100,6:100) х ( 102,2:100) х (103,3 :100) х (103,8:100)

ІІ с=1,004х1,002х1,005х1,002х1,006х1,022х1,033х1,038 = 1,117

15280 х1,117=17 067,76 грн.

Так, судом встановлено та не заперечувалось позивачем в судовому засіданні відповідно до боргової розписки поручителем в даних правовідносинах виступає ОСОБА_3, який несе солідарну відповідальність з боржником ОСОБА_2.

Частиною 1 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну) відповідальність поручителя.

У відповідності до встановлених судом обставин та фактів та зважаючи на норми закону, які регулюють дані правовідносини, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за борговою розпискою в солідарному порядку з основного боржника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 17 067, 76 грн..

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до положення ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справа» визначено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив стягнути судові витрати в розмірі 363,60 грн. з відповідачів, посилаючись на те, що ним при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 243,60 та в ході судового розгляду справи понесені витрати на опублікування оголошення в пресі для виклику відповідачів в судове засідання через засоби масової інформації з метою оперативності судового розгляду справи.

Пунктом 46 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справа» визначено, що перелік витрат сторін (склад витрат), наведений у статті 87 ЦПК, не є вичерпним.

Витрати, пов'язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, у разі визнання їх судом необхідними ( наприклад , зберігання речових доказів, витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного папера ( стаття 262 ЦПК) несе сторона, яка заявила про їх вчинення, а якщо клопотання заявлено обома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну.

Таким чином, судові витрати понесені позивачем в сумі 363,60 грн. підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідності до положення статті 88 ЦПК України в рівних частинах.

Поряд з цим, в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 ставилось питання про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 800 грн., які згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 29/05 від 29 травня 2014 року складаються з 100 грн. витрат на надання юридичної консультації; 500 грн. на написання позовної заяви та 200 грн. на представництво у суді.

Так, статтею 79 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові витрати є складовою судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат , пов'язаних з розглядом судової справи належить:

1) витрати на судовий збір;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

4) витрати, пов'язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведеннях судових експертиз;

5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витати пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Згідно п.3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30 вересня 2009 року визначено, що право на правову допомогу є гарантією реалізації, захисту та охорони інтересів інших прав і свобод людини.

Правова допомога є одним з елементів доступності правосуддя. Право на правову допомогу у цивільному судочинстві закріплене у ст. 12 ЦПК України.

Так, частиною 1 статті 84 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи вбачається, що з метою реалізації свого конституційного права на захист позивачем було отримано правову допомогу ТОВ «ЕКГ «Юридичний Радник» (ідентифікаційний код 38324442) у вигляді надання юридичної консультації у розмірі 100 грн. та написання позовної заяви у розмірі 500 грн. та на представництво у суді у розмірі 200 грн., заявлений розмір яких відповідає граничному розміру компенсації та не перевищує граничний розмір компенсації встановлений законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах.» Зважаючи на викладені вище обставини та норми чинного законодавства, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 60, 61, 83, 84, 88, 213-215,224 ЦПК України, ст.ст.1046,1047,1049 ЦК України, Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справа», суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 17 067 грн. 76 коп..

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 181 грн. 80 коп. з кожного.

Стягнути ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 400 грн. з кожного.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Ленінського районного суду м. Полтави протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції може бути подано до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави Н. І. Крючко