Постанова

від 19.07.2006 по справі 23/295/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

23/295/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              19.07.06                                                                             №   23/295/06-АП

суддя     Садовий І.В.

За позовом Мелітопольської ОДПІ Запорізької області, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд.31

До   1- Приватного підприємства “Банзай”, м. Мелітополь, вул.Дзержинського, буд.50 кв.19

       2- ТОВ “Анполіс”, м. Мелітополь, вул. Гризодубової, буд.42-а

про визнання недійсним договору

Суддя  Садовий І.В.

Секретар Щока Н.В.

За участю представників:

Від позивача –        Капінос С.Б. –предст., дов. № 13791 від 05.07.05.

Від відповідача  1 –Не зявився.

Від відповідача 2 -  Не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

05 травня 2006р. до господарського суду надійшла позовна заява Мелітопольської ОДПІ Запорізької області про визнання недійсним господарського договору купівлі –продажу запчастин та обладнання для харчової та переробної промисловості на суму 55934,80 грн., укладеного між відповідачами в усній формі та виконаний у червні –липні 2003 року та січні –березні 2004р. та стягнення з відповідача 2 в доход Держбюджету 55934,80 грн., з відповідача 1 на користь відповідача 2 предмету договору.

Ухвалою суду від 06.05.06 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.108 КАС України для приведення її у відповідність до ст.106 КАС України.

25.05.06 відкрито провадження у адміністративній справі №23/295/06-АП, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 26.06.06.  

Ухвалою суду від 26.06.2006р. розгляд справи відкладався у звязку з неявкою відповідачів.

Позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові. Надав уточнення позовних вимог та просить визнати недійсним господарський договір купівлі –продажу запчастин та обладнання для харчової та переробної промисловості на суму 55934,80 грн., укладеного між відповідачами в усній формі та виконаний у червні –липні 2003 року та січні –березні 2004р. та стягнути з відповідача 2 запчастини та обладнання в доход Держбюджету на суму 55934,80 грн., з відповідача 1 на користь відповідача -2  55934,80 грн., що становлять вартість запчастин для харчової та переробної промисловості.  Зазначає, що спірний договір  укладено з метою, яка за відомо суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки, укладаючи його ПП “Банзай” мало намір приховувати отримані за угодою грошові кошти від оподаткування. Про це свідчить сукупність фактичних обставин, а саме те, що реєстрація ПП “Банзай” здійснювалася протиправно, а також те, що підприємство організувало свою діяльність таким чином, щоб уникнути відповідальності за несплату належних податків з коштів, отриманих за спірною угодою, та мало за мету таким чином отримати чистий прибуток. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.06.05 по справі №2-4084 визнано недійсними з моменту реєстрації статут ПП “Банзай”, зареєстрований виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради за №02140811Ю0010831, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12134259 від 21.04.03 та свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ПП “Банзай” від 07.04.03.

Відповідачі  у засідання суду не з'явились, витребувані ухвалою суду від 25.05.06 та від 26.06.06 документи не направили, про причини неявки суду не повідомили, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.  

Відповідно до ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства в разі неприбуття у судове засідання представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.  

Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, місце та час судового розгляду. В матеріалах справи є відомості про відсутність їх за юридичною адресою, у зв'язку з чим суд вважає наступні виклики відповідачів недоцільними.  

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

При перевірці виконання вимог  Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97 податковим органом встановлено, що згідно бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Банзай», код ЄДРПОУ 32433474, надалі -Відповідач-1 мав фінансово-господарські взаємостосунки в червні-липні 2003 року та січні-березні 2004 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю  «Анполіс», код ЄДРПОУ 31487094, надалі - Відповідач 2.

ПП «Банзай»(Відповідач-1) задекларувало в червні-липні 2003 року та січні-березні 2004р. (період взаємовідносин з ТОВ "Анполіс" ) наступні обсяги продажу та податкові зобов'язання:

-Червень 2003 р. - обсяг продажу -125 600,00 грн., податкові зобов'язання -25 120,00 грн.;

-Липень 2003 р. - обсяг продажу -125 600,00 грн., податкові зобов'язання - 25 120,00грн.

-Січень 2004р. - обсяг продажу -12 430,00 грн., податкові зобов'язання -2 486,00 грн.

-Лютий 2004 р; - обсяг продажу -12 430,00 грн., податкові зобов'язання -2 486,00 грн.

-Березень 2004 р. - обсяг продажу - 7 320,00 грн., податкові зобов'язання -2 105,00 грн.

З метою підтвердження сум ПДВ включених Відповідачем-2 в червні-липні 2003 року та січні-березні 2004 р. до податкового кредиту 9 322,47 грн. було направлено лист № 26138/23-220 від 22.09.05р. до ТОВ «Анполіс»про надання копій первинних бухгалтерських та податкових документів, що підтверджують взаємовідносини підприємства з ПП «Банзай».

На підтвердження здійснення фінансово-господарських взаємостосунків в червні-липні 2003 року та січні-березні 2004 р.  Відповідач-2 надав:

1.податкові накладні за червень-липень 2003 року та січень-березень 2004 р. на поставку запчастин та обладнання для харчової та переробної промисловості на загальну суму 55 934.80 гри., в т.ч. ПДВ - 9 322,47 грн, а саме:

-№43 від 27.0612003 року на суму          22 240,00 грн., в т.ч. ПДВ -   3 706,67 грн.;

-№ 44 від 27.06І2003 року на суму 27 504,00 грн., в т.ч. ПДВ -   4 584,00 грн.;

-№03 від 30.0112004 року на суму 4 536,00 грн., в т.ч. ПДВ -      756,00 грн.;

-№ 10 від 27.02&004 року на суму 1 654,80 грн., в т.ч. ПДВ -    275,80 грн.;

2.Накладні за червень-липень 2003 року та січень-березень 2004 р. на поставку запчастин та обладнання для харчової та переробної промисловості на загальну суму 55 934.80 грн. в т.ч. ПДВ - 9 322,47 грн.

3.Довіреності, видані Відповідачем-2 на отримання ТМЦ від Відповідача-1: серія ЯГЯ №  1166931 від 01 березня 2004 року; серія ЯГЯ №  66930 від 01 березня 2004 року.

Розрахунки за товар проводились на підставі рахунків на оплату, виданих відповідачем-1 всього на суму 55934,80 грн. за безготівковою формою шляхом перерахування Відповідачем-2 на розрахункові рахунки Відповідача-1 грошових коштів у сумі 55 934,80 грн., в т.ч.:

-Платіжне доручення №64 від 19 червня 2003 р. на суму 10 000,00 грн.

-Платіжне доручення № 66 від 25 червня 2003 р.   на суму 12 240,00 грн.

-Платіжне доручення №62 від 19 червня 2003 р. на суму 10 000,00 грн.

-Платіжне доручення №63 від 19 червня 2003 р. на суму 10 000,00 грн.

-Платіжне доручення №65 від 19 червня 2003 р.   на суму   7 504,00 грн.

-Платіжне доручення №12 від 22 січня 2004 р.    на суму   4 536,00 грн.

-Платіжне доручення № 24 від 26 лютого 2004 р. на суму   1 654,80 грн.

Зазначені операції відображені в Книзі придбання товарів Відповідача-2 в червні 2003 року та січні 2004 року. Згідно листа Відповідача-2 станом на 01.01.2003р., 01.01.2004р.,01.01.2005р. кредиторська заборгованість по спірним господарським зобов'язанням відсутня.          

Всього Відповідач-1 поставив Відповідачеві-2 запчастин та обладнання для

харчової та переробної промисловості на загальну суму 55 934.80 грн. в т.ч. ПДВ - 9 322,47грн.

Таким чином, в ході перевірки Відповідача-1   було встановлено:

Відповідачем -1 було відвантажено товарів Відповідачеві-2 на суму 55 934.80 грн. в т.ч. ПДВ - 9 322,47 грн. Відповідач-2 розрахувався з Відповідачем-1 через розрахунковий рахунок грошовими коштами  на суму 55 934.80 грн.

Приватне підприємство “Банзай” зареєстровано рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради №02140811Ю0010831 від 07.04.03 за юридичною адресою: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, буд.50, кв.19, про що видано довідку про включення дот Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №24/1595 від 09.04.03.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.06.05 по справі №2-4084 визнано недійсними з моменту реєстрації статут ПП “Банзай”, зареєстрований виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради за №02140811Ю0010831, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12134259 від 21.04.03 та свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ПП “Банзай” від 07.04.03.

Згідно акта Мелітопольської ОДПІ Запорізької області №2718/16-010 від 10.02.06 свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12134259, індивідуальний податковий номер 324334408324, видане 21.04.03 на бланку ф.№2-р серії НБ №208177 платнику ПП “Банзай” , код 32433474, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 50/19 анульовано.

Як вбачається з матеріалів справи на час розгляду справи ТОВ “Анполіс” юридично діюче, документи на ліквідацію підприємства не надавались.

Оцінивши представлені докази, вважаю що позовні вимоги підлягають задоволенню частково , виходячи з наступного:

У відповідності до ч.2 ст.208 ГК України у письмовій формі належить здійснювати угоди між фізичною та юридичною особою, крім угод, встановлених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.206 зазначеного Кодексу усно можуть здійснюватися угоди, які повністю виконуються сторонами в момент їх здійснення, за виключенням угод, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також угод, недодержання письмової форми яких тягне їх недійсність.

Згідно положень Закону України “Про державну податкову службу в Україні” завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань, однією із функцій державних податкових інспекцій, передбачена функція з подання до суду позовів до підприємств про визнання угод недійсними.

Відповідно ст. 49 Цивільного кодексу УРСР в редакції від 18.07.1963 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Як випливає з приписів ст.49 ЦК УРСР, характерним для угод, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства є те, що вчинення такої угоди об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. Вона укладається з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

Розглядаючи спір щодо визнання недійсною угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, господарський суд на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановлює обставини щодо наявності чи відсутності порушення норм права сторонами, які уклали таку угоду.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків, оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди недійсною кожна із сторін, повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх доводи та заперечення.

Угоди визнаються недійсними на підставі ст.49 ЦК УРСР за наявності мети не сплачувати податки, оскільки такі дії суперечать ст.67 Конституції України, якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Необхідною умовою для визнання угоди недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР і настання відповідних наслідків є наявність умислу на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

У відповідності до ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства...може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

У відповідності ж до п.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобовязання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на  відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином необхідною умовою для визнання угоди недійсною на підставі ст.207 ГК України і настання відповідних наслідків є наявність умислу на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави і суспільства.

Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Створення і реєстрація підприємства на підставну особу є підставою вважати, що стороння особа умисно вчиняла вказані дії, спрямовані на приховання прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.

Тому угоди, укладені від імені цих підприємств, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Інтерес держави та суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та Законах України про оподаткування та відповідних повноважень державних органів.

Умисел юридичної особи визнається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. З огляду на наведене, посадові особи, що підписували спірний договір та інші документи на виконання договору усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства , свідомо допускали настання протиправних наслідків у зв'язку з несплатою податків в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п.7.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 Цивільного кодексу України поширюється на угоди, укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови від 28.04.1978р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” розяснив, що до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і настання юридичних наслідків.

Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Ведення підприємством господарської діяльності без сплати встановлених податковим законодавством України податків та зборів є підставою вважати, що посадова особа/засновник  вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб, здійснюючи господарську діяльність, приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими субєктами підприємництва.

Тому угоди, укладені від імені цих підприємств, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Інтерес держави та суспільства у сплаті субєктами оподаткування податків випливає з обовязку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та Законах України про оподаткування та відповідних повноважень державних органів.

Відповідно до п.19 роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.99 (зі змінами та доповненнями) у разу визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу –засновника суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними згідно зі статтею 49 ЦК України незалежно від часу їх укладення.

Тому угоди, укладені від імені цих підприємств невідомими особами, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.06.05 по справі №2-4084 визнано недійсними з моменту реєстрації статут ПП “Банзай”, зареєстрований виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради за №02140811Ю0010831, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12134259 від 21.04.03 та свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ПП “Банзай” від 07.04.03.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.06.05, зокрема, встановлено, що засновник підприємства Сердюк Олена Миколаївна, яка звернулась з позовом до суду про визнання недійсними статутних документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП “Банзай”, за грошову винагороду віддала паспорт невстановленій особі з метою реєстрації фіктивного підприємства, підписала документи, в подальшому завірені нотаріусом, у тому числі статут “Банзай” та довіреність на представництво інтересів в державних установах з питань реєстрації ПП “Банзай”. Дій, безпосередньо пов'язаних з державною реєстрацією підприємства не вчиняла, кошти, майно та майнові права до статутного фонду ПП “Банзай” не вносила. Відомостей про посадових осіб підприємства та місцезнаходження документів ПП “Банзай” не має, фінансового - господарської діяльності від імені підприємства не здійснювала.

Таким чином, ПП “Банзай” було зареєстровано в органах державної влади невстановленими особами, що являється порушенням ст.ст.1, 8 Закону України “Про підриємства”. Такі дії невстановлених осіб, які здійснювали діяльність від імені ПП “Банзай”, використовували установчі документи підприємства з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, ведуть до порушення встановленого державою порядку дотримання законності в сфері оподаткування з моменту реєстрації ПП “Банзай”.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Сукупність вищезазначених фактичних обставин, а саме штучне створення умов, які дають можливість уникати відповідальності та не сплачувати податки, дають підстави вважати, що укладаючи договір підприємство ПП “Банзай” діяло з конкретною метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування. Оскільки така мета суперечить одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, вона не відповідала інтересам держави та суспільства.

Дії відповідача - 1 (за юридичною та фактичною адресою не знаходиться; до податкових органів не звітує;  рішенням суду статутні документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку визнані недійсними з моменту реєстрації)  свідчать про наявність у нього при укладанні спірного договору мети ухилення від сплати податків, яка свідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, господарське зобовязання, оформлене договором купівлі-продажу обладнання, укладене в усній формі між відповідачами, повинно бути визнано недійсним.

Проте суд не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення з відповідача-2 у доход держави товарно-матеріальних цінностей або еквівалента у грошовій формі у розмірі 55934,80 грн.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Визнання недійсними установчих документів відповідача - 1 з моменту реєстрації та неправомірність його дій, спрямованих на ухилення від оподаткування свідчать про необхідність визнання угоди недійсною.

Позивач у відповідності до наданих законодавством повноважень звернувся до суду за захистом  порушеного права держави і суспільства, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст.49 ЦК УРСР від 18.07.63 у разі наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Згідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України  “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р., при визнання угоди недійсною суд зобов'язаний застосувати наслідки передбачені  ст.49 ЦК УРСР. Таким чином, визнавши угоду недійсною, суд повинен зобов'язати сторін провести  реституцію.

Як свідчать матеріали справи, ПП “Банзай” за юридичною адресою не значиться, місцезнаходження посадових осіб підприємства та його засновника не встановлено. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.06.05 по справі №2-4084 статут ПП “Банзай”, зареєстрований виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради за №02140811Ю0010831, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №12134259 від 21.04.03 та свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ПП “Банзай” від 07.04.03 визнані недійсними з моменту реєстрації.

Таким чином, оскільки відповідач - 1 відсутній, то застосувати правові наслідки, передбачені ст. 49 ЦК УРСР неможливо, а відповідно і поновити порушене право позивача у вигляді сплати до бюджету податків та зборів з боку відповідача –1 (юридичної особи) неможливо. Само по собі визнання недійсною угоди не захищає і не відновлює право позивача.

Основним принципом судочинства є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом. Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усів суб'єктів права власності і господарювання.

Як встановлено матеріалами справи, при укладанні угоди,  умисел на ухилення від оподаткування мало саме ПП “Банзай”. Такого умислу  з боку ТОВ “Анполіс” матеріалами справи не встановлено, що не оспорюється самим позивачем. Таким чином, відповідач -2 є добросовісним набувачем товару, отриманого за спірним договором, оскільки сплатив відповідачу - 1 вартість цього товару.

Визнання угоди недійсною, позбавляє відповідача -2 права власності на придбані товари, що є порушенням ст.41 Конституції України, яка гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; та встановлює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Протиправність у даному випадку полягає в тому, що відповідач -2, як добросовісний набувач, позбавляється права власності (володіти, користуватися і розпоряджатися) отриманими товарами і, відповідно, йому будуть завдані матеріальні збитки у вигляді подвійного (без наявності умислу) стягнення вартості товарно-матеріальних цінностей.

За змістом п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” у тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,… суд на виняток із зазначених загальних правил все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави.

Таким чином, у якості винятку з правил щодо наслідків визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ГК УРСР, передбачено стягнення всього виконаного саме з сторони, яка мала умисел на укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. У справі такою стороною є ПП “Банзай”.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, оскільки Конституція України, як це зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У даних правовідносинах і при таких обставинах, що склалися по даній справі, застосування ст.49 ЦК УСРС та ч.1 ст.208 ГК України (в частині стягнення з відповідача -2  товарно-матеріальних цінностей) суперечить Конституції України, оскільки застосування зазначених норм не тільки не поновлює прав позивача, а порушує гарантовані Конституцією права відповідача - 2.

Таким чином стягнення з відповідача -2 на користь державного бюджету України товарно-матеріальних цінностей є неможливим.

Відповідно до п.4 ст.94 КАС України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача  такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись  ст. ст.  162, 163, 167 КАС України, ст.ст.207,208 ГК України , 49ЦК УРСР суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

1.  Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу запчастин та обладнання для харчової та переробної промисловості на загальну суму 55934,80 грн., укладеного в усній формі між ПП “Банзай”, код ЄДРПОУ 32433474 та ТОВ “Анполіс”, код ЄДРПОУ 31487094, виконаного в червні-липні 2003 року та січні-березні 2004р.

3.  В іншій частині позову відмовити.

Постанова  суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено КАС України,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.          

Постанова оголошена у повному обсязі.

       Суддя                                                                                І.В.Садовий

          Згідно з оригіналом

          Помічник судді