Рішення

від 10.12.2014 по справі 910/23888/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/23888/14 10.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКАР-ТРАНС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОДРИЧ»

про стягнення 31 478,79 грн.

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

Від позивача - Домбровський О.В. - директор згідно рішення №1 від 01.06.2012р.

Від відповідача - не з'явилися

Обставини справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРКАР-ТРАНС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОДРИЧ" про стягнення заборгованості за Договором на надання транспортно-експедиційних послуг №15 від 29.10.2013 у розмірі 31 478,79 грн., з яких 26 500,00 грн. - основного боргу, 2 506,84 грн. - пені, 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат, крім того просили судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.2013 між сторонами було укладено Договір №15 на надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого позивач зобов'язувався здійснювати послуги з організації і забезпечення перевезення вантажів відповідача автомобільним транспортом. Як указує позивач, у результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно оплати за надані послуги в останнього виникла заборгованість у розмірі 26 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 порушено провадження у справі №910/23888/14 та призначено розгляд справи на 19.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 розгляд справи №910/23888/14 відкладався на 10.12.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

10.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/23888/14 від 03.11.2014.

Представник позивача у судове засідання 10.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача у судове засідання 10.12.2014 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/23888/14 від 03.11.2014 не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/23888/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.12.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКАР-ТРАНС» (далі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОДРИЧ» (далі - Відповідач, Замовник) укладено Договір №15 на надання транспортно-експедиційних послуг (далі - Договір).

Відповідно до п.п 1, 2 Договору Виконавець зобов'язується виконувати доручення Замовника по організації та забезпеченню перевезень вантажів Замовника на підставі погоджених сторонами заявок Замовника, які згідно з п.п. 3.1.3. Договору є невід'ємною частиною Договору.

Сторони погодили, що оплата послуг Виконавця здійснюється шляхом перерахування грошових коштів Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі виставлених Виконавцем рахунків-фактур, в які включено відшкодування понаднормових простоїв у фіксованому розмірі (п. 6.1. Договору).

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що здача-приймання транспортно-експедиційних послуг підтверджується Актом, підписаним сторонами, із зазначенням загальної вартості послуг Виконавця.

Згідно з п. 4.4. Договору у разі прострочки платежів за цим Договором винувата в простроченні сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, від суми простроченої плати.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договром транспортного експедирування, а відтак відносини між сторонами регулюються за допомогою Глав 63, 64, 65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 ГК України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з положень ст. ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Судом встановлено, що відповідно до заявки №8 від 24.12.2013 та заявки №25 від 04.04.2014 Відповідач замовив перевезення товару на загальну суму 58 500,00 грн. Згідно з п. 14 вищенаведених заявок Замовник здійснює розрахунок за надані послуги на протязі 14 банківських днів по факту надання йому оригіналів документів: Міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), Акту виконаних робіт, рахунку-фактури та копії реєстраційних документів Виконавця.

Матеріалами справи (Акт №8 виконаних робіт по наданню транспортних послуг від 30.12.2013 на суму 27 500,00 грн., Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №0610275, рахунок-фактура №8 від 30.12.2013; Акт №3 виконаних робіт по наданню транспортних послуг від 18.04.2013 на суму 31 000,00 грн., Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №0801081, рахунок-фактура №3 від 07.04.2014) підтверджується надання Відповідачу послуг згідно Договору на загальну суму 58500,00 грн.

Відповідно до ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 14 заявок на перевезення вантажу, Відповідач був зобов'язаний розрахуватися за надані послуги протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дати отримання оформлених належним чином Міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), Акту виконаних робіт, рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання стосовно оплати за надані послуги Відповідач виконав частково у розмірі 32 000,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією банківської виписки по рахунку №2600718375, відкритому в АТ «Райффайзенбанк Аваль» для ТОВ «Аркар-Транс» за період з 31.12.2013 до 12.09.2014, у зв'язку з чим Позивач вказує на неоплачену суму заборгованості у розмірі 26 500,00 грн.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Факт невиконання Відповідачем зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Таким чином, позовні вимоги стосовно стягнення суми основної заборгованості у розмірі 26 500,00 грн. є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 2 506,84 грн. - пені, 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вказувалося раніше, відповідно до п. 4.4. Договору у разі прострочки платежів за цим Договором винувата в простроченні сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, від суми простроченої плати.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті послуг не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи положення п. 4.4. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 та копії банківської виписки по рахунку №2600718375, відкритому в АТ «Райффайзенбанк Аваль» для ТОВ «Аркар-Транс», з 31.12.2013 до 12.09.2014 про часткову оплату послуг Виконавця, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 22.01.2014 за заявкою №8 від 24.12.2013 та з 13.05.2014 за заявкою №25 від 04.04.2014.

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за період з 22.01.2014 по 21.07.2014 за заявкою №8 від 24.12.2013 та з 13.05.2014 за заявкою №25 від 04.04.2014, втім не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу (до 30.09.2014), протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені у розмірі 2 506,84 грн., суд прийшов до висновку про правильність її нарахування, відповідно, законність заявленої вимоги, яка підлягає задоволенню судом в цій частині у повному обсязі.

Судом також розглянуто позовні вимоги про стягнення з Відповідача 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням Відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, Угоди що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до висновку про правильність їх нарахування Позивачем.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКАР-ТРАНС» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОДРИЧ» 2 506,84 грн. - пені, 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості за Договором №15 на надання транспортно-експедиційних послуг від 29.10.2013 у розмірі 31 478,79 грн., з яких 26 500,00 грн. - основного боргу, 2 506,84 грн. - пені, 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованим, доведеними належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються Відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОДРИЧ» (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 11, офіс 205; код ЄДРПОУ 38726452) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконанні рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКАР-ТРАНС» (65026, м. Одеса, вул. Польська, буд. 16, кв. 77; код ЄДРПОУ 31506127) заборгованість у розмірі: 26 500,00 грн. - основного боргу, 2 506,84 грн. - пені, 415,61 грн. - 3% річних, 2 056,34 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 22.12.2014.

Суддя А.В.Яковенко