Рішення

від 04.07.2006 по справі 14/158/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/158/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.06                                                                                        Справа №  14/158/06

Суддя   Хоролець Т.Г.

За позовом             Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №8”, м. Запоріжжя  

До відповідача      Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” ,

                                м. Запоріжжя  

Про стягнення 4 572,42 грн.

Суддя Хоролець Т.Г.

Представники:

Позивача         Пасова Т.Ф., дов. №03/06 від 13.03.2006

Відповідача     Король С.Ю., дов. №179 від 10.10.2005

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 4 572,42 грн.

15.05.2006 порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 14.06.2006.  Розгляд справи відкладався до 04.07.2006.

У судовому засіданні 04.07.2006 за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач обґрунтував свої вимоги наступним. Квартира № 72 в будинку  № 18 по вул. Калнишевського  в м. Запоріжжі належить ВАТ “Запоріжжяобленерго”. Зазначений  будинок  знаходиться на балансі та обслуговується  КП “ВРЕЖО № 8”, в зв'язку з чим між позивачем та відповідачем укладаються договори на  про участь  в затратах на сумісне використання  житлового приміщення та прибудинкової території. Відповідач не вносить передбачену договором  плату, заборгованість за період з  01.08.2000 по 01.01.2004 років  становить 4572,42 грн. На підставі  ст.ст. 264,509,526,527 ЦК України просить  стягнути з відповідач 4572,42 грн. заборгованості.

Відповідач  позовні вимоги не визнає, просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення коштів станом на 15.05.2003, зазначив, що договором  №  4 від 22.10.2002  не визначено вартість,  в зв'язку з чим в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно рішення виконавчого комітету  Хортицької  районної ради  від 30.06.1998 № 355/1  квартира  № 72 по вул. Калнишевського,8, житловою площею 53,83 кв.м  за заявою адміністрації ЗЦМ ДАЕК “Запоріжжяобленерго”  введена  в число  службової житлової площі останнього і закріплена за ним.

24.07.1998  між Виробничим ремонтно-експлуатаційним  житловим об'єднанням № 8 –Володар та Запорізькими центральними  електромережами  державної акціонерної енергетичної компанії “Запоріжжяобленерго” –Наймач, було укладено договір, за умовами якого Володар зобов'язався  виконувати технічне обслуговування  квартири та надавати комунальні послуги, Наймач  оплачувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги.    Відповідно до п.5.1 договору  дія його визначена з 16.07.1998  до заяви  однієї із сторін про його розірвання.

28.05.2002  Відкрите акціонерне товариство  “Запоріжжяобленерго”  звернулося до  позивача заявою  про  розірвання договору від 24.07.1998 та переукладення договору  з управлінням ВАТ “Запоріжжяобленерго”.

22.10.2002  між Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне  житлове об'єднання № 8” –Виконавець  (позивач у справі) та  Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” –Замовник (відповідач у справі) було укладено договір № 4  про участь в затратах, пов'язаних з сумісним використанням  житлового будинку та прибудинкової території.

Зазначений договір діяв до 25.02.2004, дати укладення нового договору.

Позивач просить стягнути заборгованість за договорами  від 24.07.1998 та № 4 від 22.10.2002  в сумі  4572,42 грн. за період з 01.08.2000 по 01.01.2004 років посилаючись на умови цих договорів.

Так, п.2.2.4 договору від 24.07.1998 визначено, що Наймач зобов'язався сплачувати експлуатаційні витрати  згідно рішення  Запорізького виконкому № 250 від 29.05.1997 49,06 грн. в місяць з урахуванням ПДВ, а також комунальні послуги  із розрахунку  кількості проживаючих в квартирі осіб згідно  довідки  Наймача.

Порядок розрахунків передбачений п.3.1 договору: Володар щомісячно виставляє рахунки, які Наймач оплачує протягом 10 днів  з моменту отримання рахунку.

Позивач надав суду докази про направлення рахунків відповідачеві (копії залучені до матеріалів справи).

Згідно ст. 161 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) чинного на час дії договору від 24.07.21998, зобов'язання  повинні  виконуватися  належним  чином   і    в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до  вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова від договору за приписами ст. 162 цього Кодексу, не допускається.

Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог заявлених станом на 15.05.2003.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР, який діяв на час укладення спірного договору,  сплив строку позовної давності щодо пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

За приписами ст. 71 ЦК УРСР,  що діяв на час  укладання договорів  від 24.07.1998 та  № 4 22.10.2002 загальний строк  позовної давності  для захисту порушеного права визначався  в три роки, при цьому суд зобов'язаний був за своєю ініціативою, незалежно  від заяви  сторін, застосовувати  позовну давність (ст..75 ЦК УРСР).

           Як зазначено в ч.3 ст. 267 ЦК України, чинного: позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 4 зазначеної вище статті встановлено:  сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд  дійшов  висновку, що  в задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості за договором від 24.07.1998 слід відмовити у зв'язку зі  сплином позовної давності.

В договорі № 4 від 22.10.2002 року  сторони визначили, що  Виконавець  забезпечує обслуговування  та ремонт житлового будинку, а також прибудинкової території, а Замовник, що має в цьому будинку службову квартиру  приймає участь  в затратах на виконання  зазначених робіт.

Пунктом .2.1 договору, яким сторони передбачали зазначити  вартість робіт, остання не визначена.

За загальним правилом  суттєвою умовою  господарського договору , як і зазначено  у статтях 180,189 ГК України, є ціна. За умовами недосягнення згоди сторін щодо ціни в господарському договорові він стає неукладеним не лише з суто формально-вольвого погляду, тобто не породжує права  та обов'язки  сторін (за винятком випадків  неможливості визначити  ціну в договорі), але й з огляду  на порушення призначальних засад господарювання, тому що не досягається  головна мета та спрямованість  господарської діяльності –виготовлення чи реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру (що  є предметом  договору № 4), що мають  цінову визначеність.

Позивач зазначає, що відповідач повинен був сплачувати розмір  витрат, які затвердженні рішенням  виконавчого комітету  Запорізької міської ради  від 24.02.2000  № 81, зазначене рішення направлялося відповідачеві. В попередньому договорі від 24.07.1998 та послідуючому  від 25.02.2004  за № 25/02-2004  розмір витрат визначався у відповідності до рішень  виконавчого комітету.

Умова договору може вважатися узгодженою тоді, коли договір містить  вказівки  на інший документ або визначає механізм визначення змісту певної умови договору.

Зі змісту договору № 4 від 22.10.2002 не вбачається будь-яких посилань на  те, що розмір витрат  визначається   рішенням виконкому, та саме від 24.02.2000 за № 81, як це зазначено в договорі № 25/02-2004 від 25.02.2004.

Позивач, як доказ визначення вартості послуг,  зазначає  рахунки що належним чином направлялися відповідачеві.  

Здійснення  певних дій сторонами ще не призводить до визначеності умов  договору –він може залишатися угодою про наміри. Лише таке виконання, яке дає змогу  визначити волевиявлення  сторін на встановлення  ціни договору (платіж за рахунок, тощо), може призвести до визнання  “дефектного” господарського договору   укладеним.

Відповідачем  жоден рахунок, виставлений по договору  № 4 від 22.10.2002 позивачем,  не оплачений.

Отже, ціна є і була (ст.153 ЦК УРСР, який діяв на час укладення договору) істотною умовою договору.

В  договорі № 4 від 22.10.2002  сторонами (позивачем та відповідачем у справі) не досягнуто згоди щодо вартості  наданих послуг (робіт), внаслідок чого договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Вимоги про стягнення заборгованості по договору № 4 від 22.10.2002 року задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладеного, в задоволенні позовних вимог відмовляється з зазначених підстав.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49,  82- 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог  відмовити.

Суддя                                                                                    Т.Г Хоролець

Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст.84 ГПК України 09.07.2006.