Рішення

від 17.12.2014 по справі 910/21985/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21985/14 17.12.14 За позовом Фермерського господарства «Зоря»

До Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Укрінвест»

Про розірвання договору та стягнення 80697,02 грн.

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники сторін :

від позивача Мінігуллов С.Р. - представник за довіреністю;

від відповідача Назаренко В.В. - представник за довіреністю.

В судовому засіданні 17.12.2014 судом у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання договору купівлі - продажу товару з відстрочкою платежу № 145 від 04.12.2013, укладеного між позивачем та відповідачем, а також стягнення з відповідача 70 400,00 грн. суми основного боргу, 8 800,00 грн. інфляційних втрат, 1 497,02 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/21985/14, розгляд справи призначено на 11.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено до 17.12.2014.

17.12.2014 позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд розглянути та задовольнити наступні вимоги: розірвати договір купівлі - продажу товару з відстрочкою платежу № 145 від 04.12.2013, укладений між позивачем та відповідачем, стягнути з відповідача 70 400,00 грн. суми основного боргу, 15 734,20 грн. інфляційних втрат, 1 965,20 грн. 3% річних.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2012, у випадку подання позивачем зокрема заяви про збільшення позовних вимог позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарського процесуального кодексу України та зазначені в цій постанові.

Розглянувши в судовому засіданні 17.12.2014 заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вказана заява підлягає поверненню позивачу без розгляду на підставі п. 4, п. 6 ч. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем подачі наведеної заяви не було подано доказів сплати судового збору та направлення заяви відповідачу.

Таким чином, розгляд справи здійснюється судом в межах первісно заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 17.12.2014 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані тим, що ним було перераховано відповідачу 70 400,00 грн. у якості передоплати товару за договором поставки, але відповідачем товар поставлений позивачу не був, кошти не повернуті, у зв'язку з чим позивач і заявив вимогу про розірвання укладеного договору та повернення сплаченої суми по договору. Крім того, за прострочення сплати основного боргу в сумі 70 400,00 грн. позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, заявив вимоги про стягнення з відповідача 800,00 грн. інфляційних втрат, а також 1 497,02 грн. 3% річних.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.12.2014 проти заявлених вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач у письмовому відзиві в обґрунтування заперечень посилався на те, що всупереч пункту 3.2 договору, позивачем не було направлено відповідачу замовлення на поставку товару, на підставі якого сторони повинні були узгодити строк поставки товару та інші важливі умови. Крім того, відповідач посилався на те, що позивачем не було сплачено у повному обсязі передоплату за товар, у зв'язку з чим відповідач зупинив свій обов'язок з поставки товару. Також відповідач зазначає, що всупереч ст. 188 Господарського кодексу України позивач не направляв відповідачу повідомлення про розірвання договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2013 між відповідачем - ТОВ «Фінансова група «Укрінвест», як продавцем, та позивачем - ФГ «Зоря», як покупцем, укладено договір купівлі - продажу товару з відстрочкою платежу № 145 (далі - договір № 145 від 04.12.2013), згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти у визначеній сумі.

Умовами договору № 145 від 04.12.2013 сторони узгодили, що загальна вартість товару, що є предметом поставки за цим договором, становить 704 000,00 грн. та еквівалентно 84 819,28 дол. США відповідно до курсу долара США по відношенню до гривні на міжбанківському валютному ринку на дату одержання товару (п. 2.2), товар відвантажується продавцем окремими партіями та підставі замовлень покупця , які покупець направляє продавцю не пізніше, ніж за 14 днів до бажаної дати поставки (п. 3.2), порядок оплати встановлено у наступні терміни: 10% від загальної вартості товару, по відповідній специфікації сплачується на умовах передоплати, а остаточний розрахунок в розмірі 90% вартості товару, по відповідній специфікації сплачується до 10.11.2014 (п. 4.2).

Сторонами договору № 145 від 04.12.2013 було узгоджено відповідну специфікацію, згідно якої вартість товару визначено в сумі 704 000,00 грн., а також бланк замовлення.

Відповідачем було сформовано та виставлено позивачу до оплати рахунок - фактуру № 246 від 04.12.2013 на суму 473 000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 299 від 05.12.2013 на суму 70 400,00 грн., в призначенні платежу якого зазначено: «згідно рахунку № 246 від 04.12.2013», позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 70 400,00 грн. в якості передоплати за товар.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 546 від 18.03.2014, в якій просив поставити товар за договором № 145 від 04.12.2013, у відповідь на яку відповідач листом від 04.04.2014 № 78 повідомив про те, що позивачем не було надіслано замовлення щодо необхідної кількості товару.

Також, в матеріалах справи наявний лист позивача № 582 від 17.04.2014, адресований відповідачу, в якому позивач просив розірвати договір № 145 від 04.12.2013 та повернути перераховані кошти в сумі 70 400,00 грн. Позивач наголошував на тому, що вказаний лист було надіслано відповідачу за допомогою електронної пошти.

Як зазначав позивач у позові, оскільки відповідачем не було поставлено товар за договором № 145 від 04.12.2013, як не було і повернуто перераховані передоплатою кошти в сумі 70 400,00 грн., позивач і звернувся до суду з вимогою про розірвання договору та стягнення 70 400,00 грн.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що позивачем, як покупцем, на виконання умов договору № 145 від 04.12.2013 було перераховано відповідачу авансовим платежем грошові кошти за товар в сумі 70 400,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Проте, відповідачем не було поставлено позивачу товар як на загальну суму договору, так і на суму 70 400,00 грн., у зв'язку з чим позивач на підставі ст.ст. 665 та 670 Цивільного кодексу України, якими передбачено право покупця відмовитись від договору купівлі - продажу та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, на яку товар поставлено не було, і заявив відповідні вимоги про розірвання договору та повернення коштів в судовому порядку.

Посилання відповідача на те, що всупереч ст. 188 Господарського кодексу України йому від позивача не надходило повідомлення про розірвання договору - судом відхиляється як необґрунтоване, оскільки урахуванням частини другої статті 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі №1-2/2002 приписи статті 188 Господарського кодексу України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідачем сума у розмірі 70 400,00 грн. повернута позивачу - не була, доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору надано не було, як не було надано доказів і поставки відповідачем товару як на загальну суму договору, так і на суму 70 400,00 грн.

Посилання відповідача на те, що всупереч пункту 3.2 договору № 145 від 04.12.2013, позивачем не було направлено відповідачу замовлення на поставку товару, на підставі якого сторони повинні були узгодити строк поставки товару та інші важливі умови, а також на те, що на те, що позивачем не було сплачено у повному обсязі передоплату за товар - судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки позивач, як покупець, реалізував своє право відмову від договору купівлі - продажу внаслідок не поставки відповідачем товару після здійсненої предоплати, яка було здійснена позивачем в сумі 70 400,00 грн., тобто в розмірі, що відповідав п. 4.2 договору № 145 від 04.12.2013.

За таких обставин, вимоги позивача про розірвання договору № 145 від 04.12.2013 та стягнення з відповідача 70400,00 грн. грошових коштів, на які товар не було поставлено відповідачем - є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8 800,00 грн. інфляційних втрат, 1 497,02 грн. 3% річних, суд відзначає таке.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 70 400,00 грн. коштів, які були перераховані позивачем у якості передоплати за товар по договору № 145 від 04.12.2013, і товар на які поставлено відповідачем не було.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), у зв'язку з чим підстави для нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат - відсутні.

Наведена позиція наведена зокрема і у Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 800,00 грн. інфляційних втрат та 1 497,02 грн. 3% річних задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині розірвання договору № 145 від 04.12.2013 та стягнення з відповідача 70 400,00 грн. грошових коштів, на які товар не було поставлено відповідачем. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за вимоги немайнового характеру покладається на відповідача в повному обсязі, а за вимоги майнового характеру - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі - продажу товару з відстрочкою платежу № 145 від 04.12.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Укрінвест» та Фермерським господарством «Зоря».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Укрінвест» (код ЄДРПОУ 38271443; місцезнаходження: 04128 м. Київ, вул. Академіка Туполєва,19) на користь Фермерського господарства «Зоря» (код ЄДРПОУ 20273119; місцезнаходження: 51326 Дніпропетровська обл., Юр'ївський район, с. Вербуватівка, вул. Центральна, 53-Б) грошові кошти в сумі 70 400 (сімдесят тисяч чотириста) грн. 00 коп., а також 2 811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 87 коп. судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 22.12.2014

Суддя Ю.М.Смирнова