Рішення

від 23.12.2014 по справі 906/1342/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "23" грудня 2014 р. Справа № 906/1342/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Стаднік Р.П., довіреність №96 від 24.06.2014р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Олевське лісове господарство" (м.Олевськ Житомирської області)

до Приватного підприємства "Адімас" (с.Сущани Олевського району Житомирської області)

про стягнення 136537,08 грн.

Державне підприємство "Олевське лісове господарство" (м.Олевськ Житомирської області) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Адімас" (Житомирська область, Олевський район, с.Сущани) про стягнення 136537,08 грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.10.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №906/1342/14, розгляд справи призначено на 18.11.2014р. та зобов'язано сторін надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Зважаючи на неявку представника відповідача в судове засідання 18.11.2014р., для надання відповідачу можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні, з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.11.2014р. розгляд справи відкладено на 09.12.2014р.

В судове засідання 09.12.2014р. відповідач свого представника не направив, про причини неявки в суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином, про що свідчить реєстр Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції суду та список №4129 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів за 24.11.2014р.

09.12.2014р. через діловодну службу суду від позивача надійшли наступні документи:

- заява про збільшення розміру позовних вимог (вих.№1991 від 08.12.2014р.), згідно якої останній просить: 1) стягнути з ПП "Адімас" на користь ДП "Олевське лісове господарство" 3% річних від суми заборгованості, які становлять 7811,78грн.; 2) стягнути з ПП "Адімас" на користь ДП "Олевське лісове господарство" інфляційні нарахування на суму заборгованості, які становлять 29606,56 грн. До заяви додано розрахунок 3% річних, розрахунок інфляційних нарахувань, платіжне доручення №2662 від 08.12.2014р. на суму 748,37 грн., де призначенням платежу вказано: судовий збір за заявою ДП "Олевське лісове господарство" про збільшення розміру позовних вимог;

- письмові пояснення щодо розрахунків між позивачем та відповідачем (вих.№1990 від 08.12.2014р., а.с.68) разом з додатками згідно переліку;

- обґрунтований розрахунок суми основного боргу (вих.№1980 від 08.12.2014р., а.с.72) та копія товарно-транспортної накладної №024356 від 11.12.2012р. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засідання 09.12.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив їх задовольнити. Представник заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копій банківських виписок по особовому рахунку ДП "Олевське лісове господарство" від 09.12.2014р. та подав клопотання (вх.№02-44/1205/14 від 09.12.2014р.) про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України в зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів.

Разом з тим, стосовно заяви позивача за вих.№1991 від 08.12.2014р. судом враховано викладене у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В заяві про збільшення розміру позовних вимог (вих.№1991 від 08.12.2014р.) позивачем нараховано та заявлено вимоги про стягнення 7811,78 грн. 3% річних та 29606,56 грн. інфляційних, проте, вказані вимоги про стягнення сум інфляційних та 3% річних не заявлялись при пред'явленні позову у справі, а тому є, фактично, додатковими позовними вимогами та не можуть бути прийняті до розгляду судом в межах даного судового провадження.

З огляду на викладене, господарський суд відмовив у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог (вих.№1991 від 08.12.2014р.), що знайшло своє відображення в ухвалі суду від 09.12.2014р. При цьому, в ухвалі зауважено, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з іншим, окремим позовом щодо стягнення з відповідача вищевказаних нарахованих сум.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання позивача, зважаючи на неявку представника відповідача, для надання відповідачу можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні та з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, ухвалою від 09.12.2014р. господарський суд відклав розгляд справи на 23.12.2014р., продовживши встановлений строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням позивача.

23.12.2014р. через діловодну службу суду від позивача надійшло клопотання (вх.№17231) про долучення до матеріалів справи документів, згідно переліку - акту звірки та копій товарно-транспортних накладних. Вказані документи долучені до матеріалів справи (а.с.86-93).

В засіданні суду представник позивача підтримав позовні вимоги, а також, подав до справи письмові пояснення (вх.№17326/14, а.с.94), в яких представник позивача зазначив, зокрема, що між сторонами тривалий час існують господарські відносини, сума заборгованості виникла за весь період співпраці. Відповідно до клопотання від 22.12.2014р. позивачем подано для долучення до матеріалів справи копії накладних (ТТН), які в сукупності з раніше поданими до справи документами підтверджують наявність заборгованості.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов та інших доказів по справі до суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить реєстр Ф103 рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 11.12.2014р. та список №4399 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих (а.с.83-84, 85).

При цьому, кореспонденція суду адресована відповідачу за адресою: 11015, Житомирська обл., Олевський р-н, с.Сущани, вул.Гагаріна, буд.7, що зареєстрована як місцезнаходження юридичної особи Приватного підприємства "Адімас".

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як зазначено у пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З огляду на те, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте, правом на участь в судовому засіданні не скористався; враховуючи, також, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а також, що строк розгляду позовної заяви, з урахуванням продовження строку відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 09.10.2014р.), а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору, господарський суд визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.2012р. між Державним підприємством "Олевське лісове господарство" (продавець) та Приватним підприємством "Адімас" (покупець) укладено договір №460 купівлі-продажу необробленої деревини (а.с.12-16).

Відповідно до п.1.1. договору №460, за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини четвертого кварталу 2012 року, який відбувся 31 серпня 2012 року (свідоцтво №2/277, а.с.17) продавець передає у власність покупця на умовах франко-склад продавця пиловник дубовий лот №277.1, техсировина дубова лот №292.1 (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

У відповідності до п.12.2. договору №460, даний договір діє з 01 жовтня 2012 року до 31 грудня 2012 року, але, в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов'язань, визначених цим договором.

13 грудня 2012 року між тими ж сторонами укладено договір №553 купівлі-продажу необробленої деревини (а.с.18-22). Згідно з п.1.1. договору, є наступне: за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини першого кварталу 2013 року, який відбувся 06 грудня 2012 року (свідоцтво №1/757, а.с.23), продавець передає у власність покупця на умовах франко-склад продавця пиловник хвойний лот №757.1, 757.2, 757.3, 758.1, 758.2, 758.3 (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Відповідно до пункту 12.2. договору №553, даний договір діє з 01 січня 2013 року до 31 березня 2013 року, але, в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов'язань, визначених цим договором.

У відповідності до п.1.3. договорів №460 та №553, право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого на аукціоні товару та підписання акта його приймання-передачі.

За змістом пунктів 5.1. договорів №460 та №553, поставка товару по даним договорам здійснюється згідно щомісячного графіку поставок (додаток №1), який є невід'ємною частиною кожного з договорів, на умовах франко-склад продавця.

Згідно з п.6.3. договорів, датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто, датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної.

Змістом п.7.1. та п.8.1. договорів №460 та №553 встановлено, що платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати.

В свою чергу, відповідно до п.8.3. договорів, продавець зобов'язаний передати покупцю товар після сплати рахунку-фактури на протязі 10-ти календарних днів.

У позовній заяві ДП "Олевське лісове господарство" вказує, що на виконання передбачених договорами зобов'язань продавець передав товар покупцеві, згідно товарно-транспортних накладних. При цьому, окрім товару, зазначеного в договорах та свідоцтвах переможця аукціонних торгів, підприємством було передано ПП "Адімас" дошки соснові необрізні. В письмових поясненнях (а.с.68), позивач зазначив, що вищевказані договори №460 і №553 передбачали купівлю-продаж саме необробленої деревини, проте, за взаємним погодженням сторін, відповідач придбав у позивача також іншу лісопродукцію, зокрема, дошку (породи сосна); характеристики товару в кожному окремому випадку зазначені у товарно-транспортних накладних.

Наявними у справі матеріалами підтверджується, що під час дії вказаних вище договорів №460 від 12.09.2012р. та №553 від 13.12.2012р. та на їх підставі між сторонами по справі існували правовідносини з поставки лісопродукції, за якими, зокрема, в період з листопада 2012 року по лютий 2013 року позивач передав відповідачу лісопродукцію, а останній прийняв її без зауважень, про що підписано товарно-транспортні накладні представниками обох сторін (а.с.24-30, 55-57, 73, 88-93).

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту ст.538 Цивільного кодексу України вбачається, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.2, ч.4 ст.538 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У даному випадку, як уже зазначалось, умовами пунктів 7.1, 8.1 договорів №460 і №553 передбачалось здійснення відповідачем попередньої оплати кожної партії товару. Проте, фактично, поставка лісопродукції відповідачу здійснювалась позивачем за відсутності попередньої оплати товару.

За таких обставин, враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства, зокрема, ст.692 ЦК України, відповідач мав оплатити товар негайно після його прийняття, проте, свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі не виконав (докази часткової оплати - виписки з банківського рахунку, а.с.74-75, 76-77).

З огляду на зазначене та враховуючи приписи ст.530 ЦК України, щодо сплати заборгованості в сумі 136537,08 грн. позивач звертався до відповідача з претензією від 30.05.2013 р. №971 (а.с.31-34, докази направлення - а.с.35 ).

У відповіді №01 на претензію №01 від 30 травня 2013 року про повернення заборгованості (а.с.36) відповідач визнав заборгованість 136537,08 грн. в повному обсязі. Разом з тим, ПП "Адімас" просило врахувати скрутне фінансове становище підприємства та розстрочити сплату заборгованості на 6 місяців.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем претензія позивача залишалась без задоволення, що стало підставою для звернення позивача у жовтні 2014 року до господарського суду з даним позовом.

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 грудня 2014 року (а.с.87), відповідачем визнано суму існуючої заборгованості перед позивачем на вказану дату в розмірі 136537,08 грн.

Згідно пояснень представника позивача в засіданні суду 23.12.2014 р., та поданих до справи доказів, вказана сума заборгованості 136537,08 грн. не змінилась станом на день розгляду справи.

Суд зауважує, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Однак, при цьому, суд враховує, що акт звірки розрахунків є письмовим доказом у цій справі, що підтверджує чи спростовує певні обставини, відповідно до його змісту та правової природи.

Судом також приймається до уваги, що зміст акту звірки взаємних розрахунків станом на 1 грудня 2014 року не заперечується відповідачем та відповідає первинним документам і зібраним у справі доказам, а тому суд вважає, що для правильного вирішення спору акт звірки взаємних розрахунків є належним та допустимим доказом щодо тих обставин, на які покликається позивач.

Так, відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

З огляду на викладене, та оскільки суду не надано доказів сплати відповідачем позивачу заборгованості в сумі 136537,08 грн., позов про стягнення вказаної суми боргу заявлений обґрунтовано, підтверджується відповідними доказами та ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню господарським судом.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Окрім того, сплачений позивачем при зверненні з заявою про збільшення розміру позовних вимог за вих.№1991 від 08.12.2014р. судовий збір в сумі 748,37 грн. (згідно платіжного доручення №2662 від 08.12.2014р.), як зайво сплачений, у зв'язку з відмовою суду у прийнятті до розгляду такої заяви, слід повернути позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Адімас" (11015, Житомирська обл., Олевський р-н, с.Сущани, вул.Гагаріна, буд.7, ідентифікаційний код 36269584) на користь Державного підприємства "Олевське лісове господарство" (11002, Житомирська обл., Олевський р-н, м.Олевськ, вул.Пушкіна, буд.18, ідентифікаційний код 00991901):

- 136537,08 грн. основного боргу,

- 2730,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Державному підприємству "Олевське лісове господарство" (11002, Житомирська обл., Олевський р-н, м.Олевськ, вул.Пушкіна, буд.18, ідентифікаційний код 00991901) з Державного бюджету України:

- 748,37грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №2662 від 08.12.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.12.14

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу (реком.)