Рішення

від 23.12.2014 по справі 911/5269/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"23" грудня 2014 р. Справа № 911/5269/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СКС» , м. Київ

до відповідача Державного підприємства «Торговельно-виробниче об'єднання» Міністерства доходів і зборів України, м. Ірпінь

про стягнення 20148,62 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: Кретов О.О., уповноважений, довіреність від 05.02.2014р. №167;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «СКС», м. Київ звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 05.12.2014р. № 910 до відповідача - державного підприємства «Торговельно-виробниче об'єднання» Міністерства доходів і зборів України, м. Ірпінь Київської області, в якому просить суд стягнути з відповідача 20148,62 грн. заборгованості за договором поставки від 04.09.2013р. № 3624, в тому числі: 16056,00 грн. основного боргу, 1909,56 грн. пені, 289,01 грн. процентів річних, 1894,05 грн. інфляційних втрат та покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно умов договору поставки від 04.09.2013р. № 3624 здійснив поставку відповідачу товару за накладною від 09.04.2014р. на суму 16056,00 грн., який згідно умов договору мав бути оплачений з відстрочкою платежу 21 календарних днів. Відповідач отриманий товар не оплатив, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг, а також передбачену договором пеню, та згідно ст. 625 ЦК України проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.12.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/5269/14 та призначено справу до розгляду.

Відповідач в судове засідання 23.12.2014р. не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не подав, про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив. Суд в порядку ст. 64 ГПК України направляв відповідачу на адресу, зазначену в позові, і яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копію ухвали про порушення провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням. Зазначене поштове відправлення підприємством зв'язку не повернуто.

Відповідно до пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог частини першої ст. ст. 87, 64 ГПК України.

За змістом зазначених статей, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами, яких достатньо для прийняття обґрунтованого рішення по суті позову.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «СКС», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «СКС») до відповідача - державного підприємства «Торговельно-виробниче об'єднання» Міністерства доходів і зборів України, м. Ірпінь Київської області (далі по тексту ДП «ТВО»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

04.09.2013р. між ДП «ТВО» (покупець) та ТОВ «СКС» (постачальник) було укладено договір поставки №3624 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язався передавати покупцю окремими партіями на підставі ТТН товар, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його. Відповідно до умов Договору:

- Поставка товару здійснюється транспортом постачальника за його рахунок (пункт 2.5 Договору);

- Оплата за товар здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту передачі товару (пункт 4.1 Договору);

- При порушенні строку оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пункт 6.1 Договору);

- Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2013р. Якщо зо тридцять календарних днів жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати договір, останній вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах. (пункт 10.1 Договору)

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за товарно-транспортними накладними: від 09.04.2014р. № К0000077206 на суму 16056,00 грн. та від 09.04.2014р. № К0000077375 на суму 3497,10 грн.

Відповідно до пункту 4.1 Договору відповідач мав оплатити отриманий товар протягом 21 календарних днів з моменту поставки, тобто до 30.04.2014р. включно. Згідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач товар в сумі 3497,10 грн., отриманий за накладною від 09.04.2014р. № К0000077375 оплатив платіжним дорученням від 29.05.2014р. Товар в сумі 16056,00 грн., отриманий за накладною від 09.04.2014р. № К0000077206 відповідач не оплатив, що зокрема вбачається з доданого до матеріалів справи Акту звіряння від 20.08.2014р. № 5190, підписаного обома сторонами та скріпленого печатками обох сторін, оригінал якого судом досліджено в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Суд ухвалою від 10.12.2014р. витребовував у відповідача документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів за договором. Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, доказів оплати коштів за отриманий від позивача товар в більшому розмірі, ніж доводить суду позивач, не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

За таких обставин, сума основного боргу відповідача перед позивачем, термін оплати якого сплив 30.04.2014р., складає 16056,00 грн.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню повністю в сумі 16056,00 грн.

У зв'язку із простроченням основного грошового зобов'язання позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню, передбачену пунктом 6.1 Договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.05.2014р. по 05.12.2014р. в сумі 1909,56 грн.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися 01.05.2014р. та припинитися 01.11.2014р., тобто через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Основний борг, грн.Кінцевий строк оплатиПеріод простроченняПеня, грн. 16056,00 30.04.2014р. 01.05.2014р. - 01.11.2014р. 1831,26 судом встановлено, що належна до стягнення з відповідача на користь позивача пеня складає 1831,26 грн., відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково.

Крім того, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 1894,05 грн. та проценти річних в сумі 289,01 грн., розраховані за період з 01.05.2014р. по 05.12.2014р. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних та інфляційні не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Основний борг, грн.Кінцевий строк оплатиПеріод прострочення 3% річних, грн. Інфляційні втрати, грн. 16056,00 30.04.2014р. 01.05.2014р. - 05.12.2014р. 289,01 2231,78 Судом встановлено, що за заявлений позивачем в позові період належні до стягнення з відповідача на користь позивача проценти річних складають 289,01 грн., інфляційні втрати складають 2231,78 грн. Позивачем заявлено до стягнення 1894,05 грн. інфляційних втрат, суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, за таких обставин, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в заявлених сумах.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню частково. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - державного підприємства «Торговельно-виробниче об'єднання» Міністерства доходів і зборів України на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «СКС» заборгованості в розмірі 20070,32 грн., яка складається з 16056,00 грн. основного боргу, 1831,26 грн. пені, 289,01 грн. процентів річних та 1894,05 грн. інфляційних втрат. Відповідно до статті 49 ГПК України, суд покладає на відповідача сплату судового збору до державного бюджету пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов дочірнього товариства з обмеженою відповідальністю «СКС» задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства «Торговельно-виробниче об'єднання» Міністерства доходів і зборів України (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 55, ідентифікаційний код 32626015)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СКС» (04112, м. Київ, вул.. Гонти, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36088095)

16056,00 грн. (шістнадцять тисяч п'ятдесят шість гривень нуль копійок) основного боргу,

1831,26 грн. (одну тисячу вісімсот тридцять одну гривню двадцять шість копійок ) пені;

289,01 грн. (двісті вісімдесят дев'ять гривень одну копійку) процентів річних;

1894,05 грн. (одну тисячу вісімсот дев'яносто чотири гривні пять копійок) інфляційних втрат;

1819,90 грн. (одну тисячу вісімсот дев'ятнадцять гривень дев'яносто копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя О.В. Конюх

Повний текст рішення підписано 05.01.2015р.