Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/22190/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22190/14 09.12.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансекспресбуд"

до Приватного підприємства "Імпекс 2010"

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 70 531,18 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Капустинська Н.П. (дов.№б/н від 20.10.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансекспресбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Імпекс 2010" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 70 531,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором поставки №010813/1від 01.09.2013 зобов'язань по оплаті товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 70 531,18 грн., разом із нарахованими штрафними санкціями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 порушено провадження у справі №910/22190/14 та призначено її до розгляду на 13.11.2014 року.

07.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документів для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 13.11.2014, суд відклав розгляд справи на 09.12.2014, про що виніс відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 09.12.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання вдруге не з'явився, проте надав до початку судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою працівників підприємства.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

З огляду на вищезазначене, суд зауважує, що відповідачем не надано до клопотання про відкладення жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин, що унеможливлює віднесення наведених відповідачем підстав для відкладення розгляду справи до поважних. У зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на його необґрунтованість.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до ст.22, 27 ГПК України, відповідач зобов'язаний належно користуватися своїми процесуальними правами.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідачем не надано, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансекспресбуд» (виконавець) та Приватним підприємством «Імпекс 2010» (замовник) укладено Договір поставки №010813/1, відповідно до предмета якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити замовнику замовлений товар, по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити оплату на умовах даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору, кількість товарів, що підлягають виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках замовника, рахунках-фактурах виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних, або видаткових).

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що товар вважається поставленим Замовнику з моменту його отримання в пункті призначення, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується замовником на підставі товарно-транспортних накладних.

Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються факсимільним зв'язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою виконавця.

Передача товару здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, в яких вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість товару, що поставляється.

За умовами Договору,а саме п.6.9., про отримання товару на об'єкті поставки уповноважена особа замовника зобов'язана розписатися у товарно-транспортній накладній, видатковій накладній та поставити штамп, а також надати виконавцю належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п.7.1. Договору, відпуск товару здійснюється по вільним відпускним цінам. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказується виконавцем у рахунку-фактурі і вважається погодженою замовником в разі прийняття товару.

Оплата здійснюється замовником на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії товару.

За п. 7.5., 7.6. Договору, замовник зобов'язаний оплатити отриманий Товар протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту його поставки. Фактом безготівкової оплати за товар є фактичне надходження коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

На виконання умов Договору, позивачем (виконавцем) поставлено, а відповідачем (замовником) прийнято товар на загальну суму 157 783,53 грн., проте оплату відповідач здійснив частково, у зв'язку із чим за ним утворився борг у розмірі 24232,00 грн. за видатковими накладними №45 від 25.11.2013 на суму 11 640 грн., №46 від 26.11.2013 на суму 15 132 грн., №47 від 27.11.2013 на суму 3 492 грн. із відповідними податковими накладними №11 від 25.11.2013 на суму 11640 грн., №13 від 26.11.2013 на суму 15 132 грн., №17 від 27.11.2013 на суму З 492 грн.

У матеріалах справи міститься акт звіряння взаєморозрахунків за період 01.01.2013 - 25.02.2014, підписаний та скріплений печатками обох підприємств, за яким сторони погодили, що станом на 25.02.2014 заборгованість відповідача складає 24232,00 грн.

Під час розгляду спору у суді позивачем повторно направлявся для погодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків, проте вказаний акт залишено відповідачем поза увагою та відповіді або коштів станом на момент розгляду спору у суді позивач так і не отримав.

Відповідно до п.8.2. за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

У разі порушення замовником строку платежу, встановленого п.7.5. цього Договору, більше ніж на 20 календарних днів замовник зобов'язаний сплатити, крім пені, штраф у розмірі 20 відсотків від суми простроченого платежу. (п.8.4. Договору).

Враховуючи порушення відповідачем договірних зобов'язань, позивач заявив до стягнення також 37570,18 грн. пені, 617,60 грн. 3% річних, 3265,00 грн. інфляційних втрат та 4846,40 грн. штрафу.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 01.09.2013 між сторонами укладено договір поставки №010813/1, за яким продавець продає, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товарів на суму 157 783,53 грн., проте оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково, у зв'язку із чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 24232,00 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу у цій сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 37570,18 грн. пені, 617,60 грн. 3% річних, 3265,00 грн. інфляційних втрат та 4846,40 грн. штрафу.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.8.2. Договору погодили, що за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанови Верховного суду України від 07.11.2011 у справі №5002-2/5109-2010, від 24.10.2011 у справі №25/187).

Пунктом 8.5. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 8 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарський кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, вивчивши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення позивачем пеня у розмірі 37570,18 грн. за весь період прострочення виконання зобов'язання, підлягає задоволенню частково, а саме за період з 03.12.2013-03.06.2014 у сумі 411,61 грн., за період з 04.12.2013-04.12.2014 у сумі 1113,13 грн., за період з 05.12.2013-05.12.2014 у сумі 257,45 грн., тобто у загальній сумі 1782,19 грн.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов"язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Відтак, нарахування позивачем до стягнення з відповідача 20% штрафу, на підставі п.8.4. Договору, у сумі 4846,40 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню у повному обсязі.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому вимога позивача про стягнення 617,60 грн. 3% річних та 3265,00 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспресбуд» до Приватного підприємства «Імпекс 2010» про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 70 531,18 грн. - задовольнити частково .

Стягнути з Приватного підприємства «Імпекс 2010» (02121, м.Київ, пр.-кт М.Бажана, 7Ж; ідентифікаційний код 36563829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспресбуд» (04208, м.Київ, пр.-кт Г.Гонгадзе, 5А, офіс 4; ідентифікаційний код 38670625) 24232 (двадцять чотири тисячі двісті тридцять дві) гривні 00 копійок основного боргу, 1782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні 19 копійок пені, 4846 (чотири тисячі вісімсот сорок шість) гривень 40 копійок штрафу, 617 (шістсот сімнадцять) гривень 60 копійок 3% річних, 3265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) гривень 00 копійок інфляційних втрат та 899 (вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 97 копійок судового збору.

У іншій частині позову - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 09.12.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 15.12.2014 року

Суддя К.В. Полякова