Рішення

від 16.07.2009 по справі 42/124-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

42/124-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2009 р.                                                            Справа № 42/124-09

вх. № 4053/5-42

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Петренко В.Л. (дов.)

 відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "ОЛДІ", м. Харків  

до  ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія", м. Ізюм Харківська область  

про стягнення 29759,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОП підприємство з іноземними інвестиціями "ОЛДІ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія", про стягнення заборгованості за отриманий товар у сумі 29759,18 грн., в т.ч. основна заборгованість - 28736,00 грн., пеня - 534,67 грн., інфляційні втрати - 488,51 грн.

У судовому засіданні позивач підтримує позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що відповідач не з'являвся в судові засідання, призначені на 23.06.2009р., 16.07.2009р.

Отримання 20.06.2009р. відповідачем ухвали суду про призначення розгляду справи на 23.06.2009р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, отже відповідачу відомо про наявність на розгляді в суді даної позовної заяви.

Однак відповідач у судові засідання не з'являється, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

При цьому суд бере до уваги, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, отже суд вважає, що господарським судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, у зв'язку з чим справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами у справі.

Вислухавши уповноваженого представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.10.2008 року ТОВ ІІ "ОЛДІ" (позивач) поставило ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" (відповідач) ПЕТ преформу на загальну суму 24537,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-536 від 03.10.2008 р.

Як зазначає позивач, що підтверджується виписками з банку, в період з 16.10.2008 року по 20.10.2008 року відповідач частково сплатив на користь позивача за поставлений товар грошові кошти в сумі 12537,60 грн.

Таким чином, по накладній залишились несплаченими кошти в сумі  12000,00 грн.

21.10.2008 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 20736,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-574 від 21.10.2008 р.

08.12.2008 року Відповідач сплатив на користь позивача за поставлений товар грошові кошти в сумі 4000,00 грн., що підтверджується випискою з банку.

Відповідно до ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом встановлено, що в видаткових накладних № РН-536 від 03.10.2008р. та № РН-574 від 21.10.2008р. є посилання на договір № ДГ-0000008 від 25.01.2008р., однак даний договір не наданий суд.

Позивач зазначає, що втратив даний примірник договору, а відповідач на вимогу суду не надав свій примірник.

Тому суд вважає, що  оскільки відповідач отримав товар, провів часткову оплату, то строк оплати товару настав після отримання товару.

Таким чином суд вважає, що позивачем обґрунтовано пред'явлено до стягнення основну заборгованість у розмірі 28736,00 грн.

Крім того позивач просить стягнути пеню в сумі 534,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 488,51 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України. При цьому слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) може бути лише грошовою сумою і не може бути іншим майном. Крім того, штраф, який застосовується у разі порушення зобов'язання, слід відрізняти від штрафу як адміністративно-господарської санкції, визначення якого міститься у частині першій статті 241 ГК України.

Суд зазначає, що розмір пені, яка нараховується за несвоєчасне виконання зобов'язань, встановлюється сторонами в договорі, однак у суду відсутній текст договору, в якому сторони погоджували нарахування пені.

Крім того суд зазначає, що відповідно до вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а позивач нараховує пеню в розмірі 3%.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а позивач нараховує пеню за 227 днів прострочення, тобто більше ніж за 6 місяців.

За таких обставин суд вважає, що позивачем необґрунтовано нарахована пеня в сумі 534,67 грн., тому відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стосовно нарахування інфляційних втрат суд зазначає, що за період з листопада 2008р. по квітень 2009р. сума інфляційних втрат на суму заборгованості буде більшою ніж нарахована позивачем та складає 3074,75 грн.

Однак це право позивача просити стягнути суму інфляційних втрат, що є меншою; стягнення інфляційних втрат передбачено чинним законодавством, тому суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 488,51 грн.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 28736,00 грн., інфляційних втрат у сумі 488,51 грн.; в частині стягнення пені в сумі 534,67 грн. суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 292,24 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн., оскільки з його вини справу було доведено до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України, суд   

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Ізюмська пивоварна компанія" (64303 Харківська область, м. Ізюм, вул. Калініна, 12, код 00383047, р/р 26006004046 в ХФ ВАТ "Укрексімбанк", МФО 350589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "ОЛДІ" (62495 Харківська область, Харківський район, смт.Васищеве, в'їзд Орешкова, 1-а, код 33197800, р/р 26003310007201 в АБ "Південний" в м. Харків, МФО 350761) суму основного боргу в розмірі 28736,00 грн., інфляційні втрати в сумі 488,51 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 292,24 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн.

В частині стягнення пені в сумі 534,67 грн. відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            

Рішення підписано 21.07.2009р.