Рішення

від 16.12.2014 по справі 399/313/14-ц

ОНУФРІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.12.2014

Справа № 399/313/14-ц

Провадження № 2/399/140/14

РІШЕННЯ

Іменем України

16 грудня 2014 року селище Онуфріївка

Онуфріївський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого - судді Лях М.М., за участю секретаря судового засідання - Гладкої Т.М., представника позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Павлиська селищна рада та відділ Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки й усунення перешкод у користуванні власністю та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсною землевпорядною документації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку,

встановив:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні власністю. Свій позов мотивувала тим, що 29 березня 2007 року ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу. Відповідно до укладеного договору позивачем був придбаний будинок з господарсько- побутовими приміщеннями, що розташований за адресою АДРЕСА_1 а також була придбана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) що розташована за адресою АДРЕСА_1

Підтвердженням отримання позивачем даної земельної ділянки у власність відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу є державний акт № 078910 на право власності на земельну ділянку, виданий відділом Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області 16 грудня 2009 року. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 3500789582014 від 15.01.2014 року земельній ділянці, що розташована за адресою АДРЕСА_1 присвоєний кадастровий номер 3524655400:50:055:0005; цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); форма власності - приватна. Маючи намір довести до ладу придбану ОСОБА_4 земельну ділянку та будинок, в процесі побудови паркану, що міг слугувати межею між її земельною ділянкою та земельною ділянкою сусідів позивача було виявлено, що частина господарської будівлі, а саме сараю, яка належить сусідам, що мешкають за адресою АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_4 на праві власності.

Представниками позивача до початку розгляду справи по суті змінювались та уточнювались позовні вомоги, остаточно просили визнати недійсним технічний паспорт від 2012 року на домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_2 зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку, що належить на праві власності позивачу, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_4, а саме вищевказаною земельною ділянкою, шляхом демонтажу господарської будівлі (сараю), що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відновлення меж земельної ділянки позивача, зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 відновити пошкоджений ними паркан ОСОБА_4 а також закласти отвір, що утвориться в результаті демонтажу господарської будівлі (сараю) та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати в сумі 943,60 грн.

Відповідачем по справі ОСОБА_2 було подано позов до ОСОБА_4 про визнання недійсною землевпорядної документації та скасування Державного акту про право власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що коли вона вступила у володіння будинком по АДРЕСА_2 межі між її домоволодінням та домоволодінням ОСОБА_4 не змінювалися. Також вони не змінювалися і попередніми власниками будинків за увесь час їх проживання. По існуючих межах, відповідно до технічної документації, яка була виготовлена раніше Світловодське МБТІ виготовило ОСОБА_2 оновлену технічну документацію на домоволодіння, яка повністю відповідає історично встановленим межам та попередній технічній документації. Єдиним документом, який підтверджує межі земельної ділянки, є землевпорядна документація, на підставі якої виготовляється Державний акт про право власності на земельну ділянку. Така технічна документація у ОСОБА_4 відсутня, а перевірити правильність встановлення меж іншим чином можливості не має. До того ж, при виготовленні землевпорядної документації обов'язковою умовою є встановлення та передача на зберігання межових знаків, які є підтвердженням обрисів земельної ділянки в натурі (на місцевості), але таких межових знаків у ОСОБА_4 не має.

Ухвалою Онуфріївського районного суду від 24 липня 2014 року цивільні справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Павлиська селищна рада та відділ Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки й усунення перешкод у користуванні власністю та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсною земельновпорядної документації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку були об»єднані в одне провадження.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтрима, просила задовільнити та просила визнати недійсним технічний паспорт від 2012 року на домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_2, зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку, що належить на праві власності позивачу на підставі Державного акту, що розташована за адресою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_4, а саме земельною ділянкою, що належить ОСОБА_6 на підставі Державного акту № 078910 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3524655400:50:055:0005, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом демонтажу господарської будівлі (сараю), що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відновлення меж земельної ділянки позивача, а також зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 відновити пошкоджений ними паркан ОСОБА_4 а також закласти отвір, що утвориться в результаті демонтажу господарської будівлі (сараю), стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати в розмірі 943,60 гривень. Крім того надала пояснення згідно позовної заяви. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсною землевпорядної документації та скасування Державного акту про право власності на земельну ділянку не визнала та оголосила заперечення, просила відмовити ОСОБА_2 в задоволені позову до ОСОБА_4 Обґрунтувала це тим, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази права власності на земельну ділянку на якій знаходиться житловий будинок та інші господарські споруди. ОСОБА_2 здійснює виключно фактичне користування земельною ділянкою яка на момент розгляду справи в суді належить територіальній громаді селища Павлиш від імені та в інтересах якої суб'єктом права комунальної власності виступає Павлиська селищна рада. Позивач не довів та не обґрунтував у встановленому цивільно - процесуальному порядку підстав для відмови у видачі Державного акту на земельну ділянку або визнання його не дійсним. ОСОБА_2 в своїй позовній заяві зазначила лише припущення, що не можуть слугувати підставою для скасування Державного акту на землю.

Відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_4 не визнала просила в його задоволенні відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсною землевпорядної документації та скасування Державного акту про право власності на земельну ділянку задовольнити та пояснила, що в ОСОБА_4 немає документів приватизації. А ті що є в неї на руках являються не законні так як порушено ст. 96 Земельного Кодексу України. Крім того ОСОБА_2 також просила сплатити затрати в сумі 236,00 грн. що понесені в наслідок сплати судових витрат, 400,00 грн. за юридичну допомогу та 3000,00 грн. за моральну та матеріальну шкоду.

Відповідач ОСОБА_3 позов ОСОБА_4 не визнав просив в його задоволенні відмовити і обґрунтував це тим, що є акт від 25.10.2010 року складений робочою групою в складі голови Павлиської селищної ради і землевпорядника Павлиської селищної ради. Робочою групою була проведена перевірка і встановлено, що забудова господарської будівлі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була зведена ще в 70-ті роки, власником був ОСОБА_7 і господарська будівля (сарай) був побудований на межі. При оформлені спадщини яку ОСОБА_2 отримала від померлої її матері то службою БТІ (а це було в 2012 році) господарська будівля (сарай) був внесений у книгу домоволодіння і на земельну ділянку, а взагалі це було виявлено в 2009 році. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсною землевпорядної документації та скасування Державного акту про право власності на земельну ділянку задовольнити та пояснив це тим, що коли ОСОБА_4 купила земельну ділянку у ОСОБА_8 то Державного акту ОСОБА_8 не мав, підтвердженням цього був лист із держкомзему в Онуфріївському районі від 11.08.2014 року в якому було вказано про те, що за ОСОБА_8 не зареєстрований та не видавався Державний акт на право власності на землю. Додатково повідомив про те, що Державний акт наданий ОСОБА_4 зареєстрований на іншу особу. Таким чином документи надані до суду ОСОБА_4 та договір купівлі - продажу можна вважати не дійсними тобто фальшивими.

Представник третьої особи Шумило Н.О. в судовому засіданні повідомила, що з позовом ознайомлена. Сварки між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розпочалися ще в 2009 році з побудови альтанки. Для встановлення меж необхідно щоб виїхали БТІ так як вона не може виміряти точну межу.

Представник третьої особи Вітрик О. Я. в судовому засіданні повідомив наступне, що Державний акт і рішення Павлиської селищної ради було видано ще на попереднього власника земельної ділянки та будинку ОСОБА_8 Коли попередній господар виготовляв Державний акт то питань і заперечень не було. Коли почали переміряти земельні ділянки, то дійсно стало відомо, що господарська будівля ОСОБА_2 заходила на 70,00 см. на межу ОСОБА_4 Стосовно заявлених позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 підтримав.

Представник третьої особи відділу Держкомагенства в Онуфріївському районі Яновський М.І в судовому засіданні повідомив, що на основі договору купівлі - продажу громадянка ОСОБА_4 купила у ОСОБА_8 земельну ділянку 0,15 га. Земельна ділянка належна ОСОБА_8 зареєстрована в книзі запису № 6. У 2009 році було виготовлено Державний акт для цільового призначення. На цю земельну ділянку виготовлено технічну документацію 23.09.2009 року й ця земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_4 У 2014 році вона звернулась в реєстраційну службу де їй було надано витяг з Державного реєстру та внесено до ЄДРС. Державний акт являється дійсним. Технічний паспорт не являється документом на землю. Земельні ділянки знаходяться у віданні сільських та селищних рад, їхня організація лише реєструє Державні акти.

Представник третьої особи Зеленська О.М. підтримала позов ОСОБА_4 , так як право власності наступає з моменту реєстрації цього права. Так як в позивача є Державний акт який посвідчує право власності, то вона має повне право вимагати від відповідача звільнення земельної ділянки яка належить їй на праві приватної власності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, представників третіх осіб, вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки й усунення перешкод у користуванні власністю підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсною земельновпорядної документації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 являється громадянкою Молдови та має право на постійне проживання на території України, й зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 10 червня 2008 року (а.с. 8).

29 березня 2007 року ОСОБА_4 придбала у гр. ОСОБА_8 житловий будинок з господарчими будівлями АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, витягом з Державного реєстру правочинів, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічним паспортом на житловий будинок (а.с. 10-20).

29 березня 2007 року ОСОБА_4 придбала у гр. ОСОБА_8 земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0, 15 га, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 21, 22) та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу отримала державний акт № 078910 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3524655400:50:055:0005, виданий відділом Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області від 16 грудня 2009 року (а.с. 24).

Відповідно п. а ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі ЗК України ) (в редакції на момент укладення договору купівлі продажу земельної ділянки) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно ч. 2 ст. 81 ЗК України (в редакції на момент укладення договору купівлі продажу) іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Ч. 3 ст. 81 ЗК України (в редакції на момент укладення договору купівлі продажу) закріплено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно витягу з державного земельного кадастру земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 відноситься до земель житлової та громадської забудови (а.с. 29).

Згідно плану меж земельної ділянки належної ОСОБА_14 вона межує з землями загального користування (А до Г), землекористування гр. ОСОБА_15 (Б до В), землекористування гр.. ОСОБА_16 (В до Г), землекористування гр. ОСОБА_17 (Г до А) (а.с. 24).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 14 грудня 2012 року ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_18 житловий будинок, розташований в АДРЕСА_2 з господарськими будівлями, зокрема сарай (цегла) позначений літ. «Г».

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Статтею 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Відповідно до п. 3.25 ДБН 360-92 Планування і забудову міських та сільських поселень для догляду за будівлями та здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш відступних конструкцій стіни повинна бути не менше 1,0 м , при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних та протипожежних норм в залежні від цільового призначення будівель та ступеню їх вогнестійкості 60-75.

З матеріалів справи вбачається, що попередній власник домоволодіння АДРЕСА_2 громадянка ОСОБА_19 притягувалась до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері містобудування, а саме : самовільно, без дозволу побудована господарська будівля розміром 5, 60 Х 2, 94 м (а.с. 57-58).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2, даною будівлею являється сарай, в плані земельної ділянки позначений літерою «Г»., рік забудови 1970, фундамент - бутований, стіни - цегляні.

Як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пунктах 22-25 Постанови Пленуму №6 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва), знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з'ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

При цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 60 ЦПК).

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи незначним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Відповідно до положень норм ст.ст .16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно акту від 30 липня 2013 року робочої групи у складі начальника відділу містобудування, архітектури ЖКГ та будівництва РДА, Павлиського селищного голови та землевпорядника Волинюк Н.В. в присутності ОСОБА_4 та її сусідки ОСОБА_2 було проведено розгляд заяви ОСОБА_4 щодо відповідності встановлених в натурі меж її земельної ділянки до Державного акта. Державні акти на земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відсутні. Робочою групою під час перевірки, шляхом натягування шнура по існуючим межовим знакам встановлено, що господарська будівля на сусідній ділянці АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_2) на 70 см. від межі знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1 (а.с. 26).

Згідно акту від 8 квітня 2014 року складеного робочою групою в складі: Павлиського селищного голови, землевпорядника селищної ради та депутата селищної ради в присутності сторін по справі під час перевірки, шляхом натягування шнура по існуючим межовим знакам, було встановлено, що господарська будівля (яка на даний час частково розібрана - не має задньої стінки повністю та бокові стінки частково розібрані) на ділянці АДРЕСА_2 (ОСОБА_2) на 70 см від межі заходе на ділянку АДРЕСА_1 (ОСОБА_4) (а.с. 60).

Частина 2 статті 13 ЦК України передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно з ст.41 Конституції України, ст.391 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно з частинами 2 та 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі за рішенням суду.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм цивільного, земельного законодавства та обставин справи, порушене право позивачки підлягає захисту наступним чином.

Усунути ОСОБА_4 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить їй на праві власності та розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов"язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести господарську будівлю (сарай), літ "Г", розташовану на земельній ділянці належній ОСОБА_4 та межі домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

В частині позовних вимог до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні власністю шляхом демонтажу сараю необхідно відмовити, оскільки згідно матеріалів справи власником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_2

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання технічного паспорту від 2012 року, що належить на праві власності ОСОБА_2 недійсним також слід відмовити, оскільки, такий позов не є способом захисту цивільних прав та інтересів в розумінні ст. 16 ЦК. України.

Технічний паспорт не є правовстановлюючим документом . Це технічний документ, що містять технічні відомості на будинок. Його виготовлення входить до комплексу робіт по технічній інвентаризації, порядок і методика якої визначені Інструкцією про проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127.

Позивач також просять суд зобов»язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відновити пошкоджений ними паркан, а також закрити отвір, який фактично не існував, що утвориться в результаті демонтажу господарської будівлі (сараю).

Суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню оскільки в цій частині позов є невмотивованим та недоведеним, оскільки єдиним доказом демонтування паркану є постанова про відмову в порушення кримінальної справи від 11 липня 2013 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 зруйновано паркан позивачу. Відсутня технічна документація, що підтверджує зведення такого паркану позивачами відповідно до проекту у встановленому законом порядку із складанням проектно-кошторисної документації, яка містить характеристики такої споруди, не надано документи щодо технічного стану огорожі в минулому та на сьогодняшній день , що унеможливлює визначення факту пошкодження у 2012 році, на яке посилається позивач.

Відповідачем ОСОБА_2 було заявлено позов до ОСОБА_4 про визнання недійсною земельновпорядної документації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку у задоволенні якого слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Визнання недійсним державного акту на землю є способом захисту. Державні акти породжують певні правові наслідки, а підставами для визнання такого акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або компетенції органу, який його видав.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов'язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (правова позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13).

Згідно до ст. ст. 106,107 Земельного кодексу України, спір між власниками та землекористувачами земельних ділянок щодо спільних меж слід вирішувати виходячи із положень про добросусідство. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, а у разі неможливості виявлення дійсних меж їх установлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Судом встановлено, що 29 березня 2007 року ОСОБА_4 придбала у гр. ОСОБА_8 земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0, 15 га, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 21, 22) та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу отримала державний акт № 078910 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3524655400:50:055:0005, виданий відділом Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області від 16 грудня 2009 року (а.с. 24).

Згідно довідки Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 8 січня 2014 року дозвіл на узаконення господарської будівлі по АДРЕСА_2, громадянці ОСОБА_2 не надавався (а.с. 25)

В довідці Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 8 січня 2014 року зазначено, що згідно кадастрової документації громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які мешкають в АДРЕСА_2, користуються присадибною земельною ділянкою, загальною площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, рішення про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки селищною радою не приймалось, державний акт на право приватної власності н земельну ділянку не виготовлявся та не видавався (а.с. 28).

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог, враховуючи, що земельна ділянка на якій розміщено будинок, що належить їй на праві власності, не передавалась ОСОБА_2 у власність. Крім того нею не доведено, яким чином державний акт № 078910 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3524655400:50:055:0005, виданий відділом Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області від 16 грудня 2009 року порушує її права.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись положеннями ст.ст.15, 60, 88, 208-209, 213-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Павлиська селищна рада та відділ Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки й усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_4 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить їй на праві власності та розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов"язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести господарську будівлю (сарай), літ "Г", розташовану на земельній ділянці належній ОСОБА_4 та межі домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати в сумі 943 гривня 60 копійок.

В решті заявлених вимог відмовити.

В задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсною землевпорядної документації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Онуфріївський районний суд Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19.12.2014 року

Суддя М.М.Лях