Рішення

від 30.12.2014 по справі 908/5838/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 7/129/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2014 Справа № 908/5838/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Люкс Плюс", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Промислова Фірма "Торг. Інвест. Сервіс", м. Запоріжжя

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет

Представники:

від позивача : не з'явився

від відповідача : не з'явився

Заявлено позов про стягнення з відповідача за договором поставки № 46 від 19.09.2014 року основного боргу в сумі 181 019,30 грн., пені в сумі 4 545,19 грн., 3 % річних в сумі 505,48 грн., інфляційних витрат в сумі 2 849,99 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 30.12.2014 р.

Ухвала суду була направлена в установленому законом порядку на адреси, зазначені позивачем у позовній заяві.

Позивач до матеріалів позову надав суду витяг з ЄДР щодо місцезнаходження відповідача, станом на 26.11.2014р., згідно з яким, відповідач зареєстрований в ЄДР за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, за якою направлялась ухвала суду.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до п. п. 3.9.2, 3.9.3 Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Станом на день розгляду справи поштове відділення не повернуло до суду примірник ухвали від 17.12.2014р., який направлявся відповідачу.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у справі матеріалами.

Крім того, неявка в судове засідання представників сторін не звільняє сторони від обов'язку і не позбавляє можливості надати необхідні матеріали, які судом витребувані чи сторони хотіли б надати до справи.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

До судового засідання від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позовну заяву шляхом накладання арешту на грошові кошти на поточному рахунку відповідача № 26004500092567 в банку ПАТ „Креді Агріколь Банк" м. Запоріжжя, МФО 300614.

Заява позивача приймається судом до розгляду, оскільки подана у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 19.09.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІВА ЛЮКС ПЛЮС" (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТОРГІВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВА ФІРМА «ТОРГ. ІНВЕСТ. СЕРВІС»" (надалі - відповідач) було укладено договір № 46 поставки товарів (надалі - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався передати (поставити) на умовах та у встановлені договором строки непродовольчу продукцію (надалі - товар) у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити даний товар.19.09.2014 року сторонами була підписана специфікація №1 до договору, де було визначено асортимент, кількість та ціну товару згідно договору. Відповідно до п. 6.6. договору покупець (відповідач у справі) зобов'язаний оплатити поставлений постачальником (позивачем у справі) товар в наступному порядку: 1) 20% ціни товару покупець оплачує в порядку попередньої оплати; 2) 80% ціни товару покупець оплачує протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виконання постачальником обов'язку поставити товар. Якщо останній день строку оплати поставленого товару припадає на вихідний/неробочий день, то останнім днем строку оплати поставленого товару вважається наступний робочий день. Відповідно до видаткової накладної № 3586 від 29.09.2014 року позивач поставив (відвантажив) відповідачу товар на суму 187 499,28 грн. Товар 29.09.2014 року був частково оплачений відповідачем в сумі 37 499,86 грн. Листом вих. №29-1/09/14 від 29.09.2014 р. відповідач гарантував позивачу оплату в повному обсязі у термін та на умовах, згідно договору. Листом вих. № 04-1/11/14 від 04.11.2014 року відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем у розмірі 149 999,42 грн. та обіцяв докласти усіх зусиль для погашення заборгованості відповідно до графіку: 50% від суми заборгованості в строк до 14.11.2014 р. та 50% від суми заборгованості в строк до 29.11.2014 р. Проте, сума заборгованості так і залишилася неоплаченою відповідачем. Пунктом п. 6.1. договору сторонами була визначена ціна договору та передбачена сплата відповідачем неоплаченої частини товару у розмірі 80% з урахуванням зростання курсу долара США по відношенню до гривні. В такому випадку сторони не вносять зміни до специфікації, відповідно до п.6.2., а оплата здійснюється на підставі оновленого рахунку.

09.12.2014 року позивач направив відповідачу оновлений рахунок, відповідно до умов п. 6.1. договору на оплату неоплаченої частини товару у розмірі 80% з урахуванням зростання курсу долара США по відношенню до гривні. Курс долара, встановлений Національним банком України після 14:00 станом на 29.09.2014 р. (дату поставки товару позивачем відповідачу) складав 12,908176 грн. за 1 долар США. Курс долара, встановлений Національним банком України після 14:00 станом на 09.12.2014 р., що відповідає даті виставлення позивачем відповідачу оновленого рахунку, склав 15,577517 грн. за 1 долар США. Отже, ціна неоплаченого відповідачем товару підлягає збільшенню на 20,68 % збільшення курсу долара США по відношенню до гривні на дату виставлення оновленого рахунку по відношенню до курсу долара США до гривні на дату поставки товару, і становить 31 019,88 грн. Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 181 019,30 грн. (149 999, 42 грн. + 31019,88 грн.). Зі сторони відповідача має місце порушення зобов'язання, тобто, його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України), а саме: неоплата поставленого товару.

У п. 7.1. договору сторонами було визначено, що за прострочення (перевищення строків) виконання взятих за даним договором зобов'язань щодо поставки та/або оплати винна сторона, тобто у даному випадку - відповідач, повинна сплатити потерпілій стороні, тобто позивачу, пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих однієї десятої) відсотка ціни неналежно поставленого/оплаченого товару, за кожен день прострочення. У той же час, відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Останній день для виконання покупцем обов'язку з оплати 80% поставленого товару (що мав бути оплачений відповідно до п. 6.6 договору протягом 30 календарних днів з моменту виконання постачальником обов'язку поставити товар) - 29.10.2014 року, з 30.10.2014 року по 09.12.2014 року - 41 день прострочки. Позивач просить стягнути з відповідача за вказаний період пеню в сумі 4 545,19 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача, на підставі ст. 625 ЦК України, 3 % річних за вказаний період прострочення, в сумі 505,48 грн., а також інфляцію за листопад 2014 року, нараховану на суму заборгованості 149 999, 42 грн., в розмірі 2849,99 грн. Керуючись ст. ст. 509, 526, 610, 611, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст. 173, 193 ГК України, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання 30.12.2014р. позивач та відповідач, їх представники не з'явились. Про належність причин неявки представників сторони належним чином суд не повідомили.

Судовий процес вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Спір розглянуто згідно зі ст. 75 ГПК України, по наявних у справі матеріалах.

Розгляд справи закінчено 30.12.2014р. винесенням рішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІВА ЛЮКС ПЛЮС" (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТОРГІВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВА ФІРМА «ТОРГ. ІНВЕСТ. СЕРВІС»" (надалі - відповідач) було укладено договір № 46 поставки товарів (надалі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору, позивач зобов'язався передати (поставити) на умовах та у встановлені даним договором строки непродовольчу продукцію (надалі - товар) у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар у власність і сплатити за нього певну грошову суму на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що асортимент, загальна кількість та ціна товару, що може бути поставлений згідно цього договору, визначається у специфікації (додаток до даного договору). Зазначення певного виду товару в специфікації саме по собі не передбачає обов'язку позивача постачати товар саме цього виду і саме у цій кількості.

На виконання умов договору, сторонами 19.09.2014 року було підписано специфікацію, якою було погоджено найменування, кількість ціна та загальна сума товару, що має поставлятися, а саме: на суму 187 499,28 грн.

В п. 2.4 договору передбачено, що приймання - передача товару оформлюється шляхом надання відповідачем позивачу довіреності на особу на отримання товару, передачі позивачем особі, зазначеній у довіреності, товару в упаковці разом із супровідними документами (податковими накладними, бланками гарантійних талонів, технічних паспортів, інструкцій користувача, деклараціями відповідності, сертифікатами, тощо, за наявності), і підписання особою, зазначеною у довіреності відповідача, товарно - транспортної накладної (якщо поставка здійснюється не стороною по договору) та накладної на товар.

Згідно з п. 2.5 договору, право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання повноваженими представника сторін оформленої належним чином накладної (товарної накладної, видаткової накладної) на товар. Підписання сторонами товарно - транспортної накладної не тягне за собою переходу від позивача до відповідача права власності на товар.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що зобов'язання позивача з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору, позивач поставив (передав), а відповідач прийняв, на підставі довіреності № 1-24/09 від 24.09.2014 року, товар на суму 187 499,28 грн., що підтверджується двосторонньо підписаною видатковою накладною № 3586 від 29.09.2014 року.

Відповідно до п. 6.1 договору, ціна даного договору визначається сторонами, виходячи з обсягів поставок зазначеного у специфікації товару у національній валюті України - гривні. Ціноутворюючим чинником товару, який не є виробленим в Україні, також є курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на момент укладення даного договору, на момент надіслання замовлення, на момент погодження замовлення, на момент поставки товару і на момент оплати поставленого товару. У разі зростання курсу долара США до гривні, ціна товару підлягає пропорційному збільшенню відповідно курсу долара США, та покупець (відповідач) зобов'язується сплатити неоплачену частину товару у розмірі 80% з урахуванням зростання курсу долара США по відношенню до гривні. В такому випадку сторони не вносять зміни до специфікації відповідно до п. 6.2., а оплата здійснюється на підставі оновленого рахунку.

За умовами до п.6.6. договору покупець зобов'язаний оплатити поставлений постачальником товар в наступному порядку: 1) 20% ціни товару покупець оплачує в порядку попередньої оплати; 2) 80% ціни товару покупець оплачує протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виконання постачальником обов'язку поставити товар. Якщо останній день строку оплати поставленого товару припадає на вихідний/неробочий день, то останнім днем строку оплати поставленого товару вважається наступний робочий день.

Відповідач надав позивачу лист вих. № 29-1/09/14 від 29.09.2014 року, згідно якого гарантував проведення оплати на умовах, визначених договором № 46 від 19.09.2014 року.

Свої зобов'язання за договором щодо проведення оплати за поставлений товар відповідач виконав частково, сплативши позивачу 30.09.2014 року суму 37 499,86 грн., про що свідчать надана суду копія банківської виписки.

Заборгованість в сумі 149 999,42 грн. не була оплачена відповідачем.

Листом вих. № 04-1/11/14 від 04.11.2014 року відповідач визнав заборгованість перед позивачем в сумі 149 999,42 грн. та запевнив, що у майбутньому будуть вжиті всі заходи щодо погашення боргу.

Всупереч умовам договору та домовленостям, відповідачем не була здійснена оплата заборгованості.

09.12.2014 року позивач направив відповідачу оновлений рахунок-фактуру на оплату № 005301-2 від 09.12.2014 року, відповідно до умов п. 6.1. договору на оплату неоплаченої частини товару, у розмірі 80% з урахуванням зростання курсу долара США по відношенню до гривні.

Оскільки, сторони, в п. 6.1. договору, визначили курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, на момент поставки товару ціноутворюючим чинником товару, який не є виробленим в Україні, а поставлені відповідачу лампи ТМ Eirktrum та ELM не є виробленими в Україні, позивач перерахував суму заборгованості відповідача наступним чином: курс долара, встановлений Національним банком України після 14:00 станом на 29.09.2014 р. (дату поставки Товару Позивачем Відповідачу) складав 12,908176 грн. за 1 долар США; курс долара, встановлений Національним банком України після 14:00 станом на 09.12.2014 р., що відповідає даті виставлення позивачем відповідачу оновленого рахунку, склав 15,577517 грн. за 1 долар США. З огляду на викладене позивачем здійснено розрахунок збільшення значення курсу долара США за період з 29.09.2014 р. по 09.12.2014 р. Відтак ціна неоплаченого відповідачем товару підлягає збільшенню на 20,68 % збільшення курсу долара США по відношенню до гривні на дату виставлення оновленого рахунку по відношенню до курсу долара США до гривні на дату поставки товару, на суму 31 019,88 грн.

На підставі викладеного, сума заборгованості за поставлений позивачем та неоплачений відповідачем товар, з урахуванням п. 6.1 договору, становить 181 019,30 грн.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пред'явлена до стягнення сума основного боргу 181 019 грн. 30 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Відповідач не направив до суду доказів, які б підтверджували належного виконання ним своїх договірних зобов'язань.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 ЦК України покладає на покупця товару обов'язок оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі - продажу.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем допущено невиконання взятих на себе зобов'язань за договором перед позивачем.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

За приписами ч. 1 ст.549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч. З ст. 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Із змісту ч. 1 ст. 547 ЦК України слідує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В п. 7.1 договору сторони передбачили, що за прострочення (перевищення строків) виконання взяти за даним договором зобов'язань щодо поставки та/або оплати винна сторона повинна сплатити потерпілій стороні пеню у розмірі 0,1 % ціни неналежно поставленого / оплаченого товару, за кожен день прострочення, а якщо прострочення з оплати поставленого товару перевищує 30 (тридцять) календарних днів, постачальник (позивач у справі) набуває права при тримання будь-якої речі (речей), що підлягає передачі покупцеві (відповідачу у справі) або особі, вказаної покупцем, а також право задоволення своїх вимог з вартості цієї речі (речей), відповідно до статті 591, 594-597 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1 Закону України „Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В статті 3 цього Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стаття 1 вказаного Закону передбачає, що сторони в договорі вправі передбачити будь - який розмір пені, але одночасно, стаття 3 цього Закону обмежує розмір пені, який підлягає стягненню, і вказує, що він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховий суд України у своїй постанові № 11/103 від 24.10.2011р. по справі № 25/187 дійшов висновку про таке: "яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ".

Останній день для виконання покупцем обов'язку з оплати 80% поставленого товару (що мав бути оплачений відповідно до п. 6.6 договору протягом 30 календарних днів з моменту виконання постачальником обов'язку поставити товар) - 29.10.2014 року, з 30.10.2014 року по 09.12.2014 року - 41 день прострочки.

Облікова ставка Національного банку України за період з 17.07.2014 р. по 12.11.2014 р складала 12,5 відсотків річних, а починаючи з 13.11.2014 р. по 09.12.2014 року - 14 відсотків річних. Загальна сума пені за вказаний період прострочення від суми неоплаченого товару - 149 999,42 грн. становить 4 545,19 грн.

За таких підстав, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4 545,19 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач, у встановлений термін, заборгованість за поставлений позивачем товар не оплатив, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача, та ці грошові кошти знецінилися за цей час, в зв'язку з інфляційними процесами в державі.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати за листопад 2014 року в сумі 2 849,99 грн. та 3 % річних за період прострочки з 30.10.2014 року по 09.12.2014 року в сумі 505,48 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, суд знаходить їх правомірними та обґрунтованими, з огляду на що з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати в розмірі 2 8459,99 грн. та 3 % річних в сумі 505,48 грн. Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір, слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

Заява позивача про забезпечення позову та накладання арешту на грошові кошти на поточну рахунку відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач не вчинив жодних дій, аби погасити виниклу заборгованість. Враховуючи складну соціально-економічну ситуацію в державі, важкі умови, в яких перебуває ринок товарів та послуг, а також необхідність позивача виконувати зобов'язання перед державним бюджетом та працівниками, а також зважаючи на суму заборгованості, що є значною, а також неспівставний з розміром заборгованості розмір статутного фонду відповідача (1200,00 грн.), позивач просить суд забезпечити його позов до відповідача шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на рахунках у банку. Позивач вказує на те, що у разі невжиття заходів по забезпеченню позову існує висока ймовірність того, що рішення господарського суду буде виконати неможливо чи суттєво утруднено.

Згідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Перелік заходів до забезпечення позову, встановлений статтею 67 ГПК України, є вичерпним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно п.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову"(із змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України N 2 від 16.01.2013р.), відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як зазначено в абзацах 2, 3, 4 пункту 3 згаданої постанови пленуму, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову . Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Також, до відома господарських судів доводилися правові позиції, пов'язані із застосуванням Верховним Судом України відповідних норм Господарського процесуального кодексу України (пункт 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.08.2008 № 01-8/471 та пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 16.10.2008 № 01-8/626).

Так, у листі № 5-05/759 від 30.12.2008р. Вищий господарський суд України зазначив, що заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів , що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази у матеріалах справи відсутні і не подані до господарського суду разом з позовною заявою. Тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які є в господарській справі.

Позивачем не надано жодних доказів, які свідчили б про те, що не накладення арешту грошові кошти відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Крім того, чинний ГПК України не передбачає можливості звернення до суду з вимогами узагальнюючого або альтернативного характеру.

Позивач в заяві про забезпечення позову не визначив, на яку саме суму грошових коштів він просить суд накласти арешт.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку набрання судовим рішенням законної сили, відповідно до вимог ст. 116 ГПК України, судом буде виданий відповідник наказ на примусове виконання рішення суду.

Порядок та умови виконання наказів господарського суду визначається Законом України „Про виконавче провадження", який, в свою чергу, дає право накладати арешт на грошові кошти боржника на стадій виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 22, 33, 34, 43, 49, 66, 67, 75, 82, 84, 85 ГПК України,, ст. ст. 509, 548, 549, 611, 692, 712, ЦК України, ст.. ст.. 173, 193, 264, 265, 231,ГК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Люкс Плюс", м. Київ про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на поточному рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Промислова Фірма "Торг. Інвест. Сервіс" № 26004500092567 в банку ПАТ „Креді Агріколь Банк" м. Запоріжжя, МФО 300614, залишити без задоволення .

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Люкс Плюс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Промислова Фірма "Торг. Інвест. Сервіс", м. Запоріжжя задовольнити повністю .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Промислова Фірма "Торг. Інвест. Сервіс" (адреса з ЄДР: вул. Запорізького козацтва, буд. 19, приміщення 61-А, м. Запоріжжя, 69097; фактична адреса: вул. Ентузіастів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69097; код ЄДРПОУ 39075052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Люкс Плюс" (вул. Радгоспна, буд. 4-А, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 36676101) 181 019 ( сто вісімдесят одна тисячі дев'ятнадцять) грн. 30 коп.. основного боргу, 4 545 (чотири тисячі п'ятсот сорок п'ять) грн. 19 коп. пені, 505 ( п'ятсот п'ять) грн. 48 коп..3% річних, 2 849(дві тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн. 99 коп. суми індексу інфляції, 3 778(три тисячі сімсот сімдесят вісім)грн. 40 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення набирає чинності через 10 днів з дня його прийняття.

Суддя Н.С. Кутіщева-Арнет