Ухвала

від 23.09.2014 по справі 872/16138/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"23" вересня 2014 р. справа № 804/11866/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі № 804/11866/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

10.09.2013 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2013 року № 0000232207 про сплату суми грошового зобов'язання у розмірі 522,5 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 261,25 грн. за платежем - податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах);

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2013 року № 0000242207 про сплату суми грошового зобов'язання у розмірі 548,62 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 274,31 грн. за платежем - податок на прибуток приватних підприємств

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено.

Постанова суду вмотивована тим, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. В апеляційній скарзі зазначає, що угоди, які виконувались протягом перевіряємого періоду між позивачем та ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» проведено операції з купівлі-продажу спецодягу, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що порушують вимоги ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України ст. 207 Господарського кодексу України.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувавши постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період часу з 24.05.2013 року по 30.05.2013 року відповідачем, на підставі наказу № 416 від 24.05.2013 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» (код ЄДРПОУ 36494745) за липень 2012 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000232207 від 19.06.2013 року, яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 522,5 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 261,25 грн.;

- № 0000242207 від 19.06.2013 року, яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток приватних підприємств на суму 548,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 274,31 грн.

Відповідно до акту перевірки між позивачем (покупцем) та ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» (постачальник) укладено договір постачання №137/61 від 27.05.2011 року на постачання продукції згідно специфікації. Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська №1046/22-6/36494745 від 08.04.2013 року відносно ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ», яким встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачаються як такі, що мають ознаки нікчемності з позивачем.

Відповідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того, що документальна перевірка має проводитись на підставі перелічених у вищевказаному пункті документів фінансової звітності, а також первинних бухгалтерських документів, які всупереч наведеному не були предметом дослідження під час перевірки.

Відповідно до п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак доводів на підтвердження того, що укладений правочин має ознаки такого, що порушує публічний порядок, відповідачем не наведено.

Оскільки податковий орган посилається на відсутність реального характеру угоди, та відсутність наміру створення правових наслідків, такий правочин слід вважати таким, що може бути визнаний судом фіктивним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»),

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Відповідно до постанови Верховного Суду України №14/11 від 31.01.2011 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, на підставі тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких, нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Колегія судців також вважає за необхідне зазначити, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: 1) рух активів у процесі здійснення господарської операції; 2) установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

За таких обставин, колегія судців доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 804/11866/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун