Ухвала

від 14.10.2014 по справі 872/17452/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"14" жовтня 2014 р. справа № 804/12761/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 р. у справі № 804/12761/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

27.09.2013 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.08.2013 року № 0003661703, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 8387,62 грн., з яких: основний платіж - 6710,06 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1677,56 грн.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено.

Постанова суду вмотивована тим, що відповідачем не спростовано та не доведено, що первинні документи, які перевірялись відповідачем, містять відомості, які б ставили під сумнів реальність виконання операцій з поставки товарів позивачеві, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили недобросовісність позивача як платника податків.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що в зв'язку з не підтвердженням у ТОВ «Мануфактура» об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників ТОВ «ВПТК Аверс» за листопад 2010, ТОВ «Фелікс КО» за грудень 2010 року, у ТОВ «Мануфактура» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) контрагентам-покупцям в розуміння п. 3.1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

До судового засідання сторони, повідомлені належним чином, про день, час та місце судового засідання, не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період часу з 31.07.2013 року по 06.08.2013 року

відповідачем, на підставі наказу №75 від 31.07.2013 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти визначення розміру податкового кредиту за листопад та грудень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Мануфактура» (код ЄДРПОУ 31513808), за результатами якої складено акт перевірки №310/173/НОМЕР_2 від 08.08.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення з боку позивача п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 6710,06 грн., в тому числі - листопад 2010 року 4674 грн., грудень 2010 року 2036,06 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003661703 від 19.08.2013 року, яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 6710,06 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1677,56 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані актом перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №871/22-317/31513808 від 27.09.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура» (код ЄДРПОУ 31513808) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року», яким встановлено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Мануфактура» по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників ТОВ «ВПТК Аверс», та ТОВ «Фелікс Ко» та їх подальшої реалізації контрагентами-покупцями за листопад 2010, грудень 2010 року.

Відповідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того, що документальна перевірка має проводитись на підставі перелічених у вищевказаному пункті документів фінансової звітності, а також первинних бухгалтерських документів, які всупереч наведеному не були предметом дослідження під час перевірки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання позивачем товарів та послуг, зазначених у видаткових та податкових накладних, актах приймання-передачі виконаних послуг (робіт) і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак доводів на підтвердження того, що укладений правочин має ознаки такого, що порушує публічний порядок, відповідачем не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оскільки податковий орган посилається на відсутність реального характеру угоди, та відсутність наміру створення правових наслідків, такий правочин слід вважати таким, що може бути визнаний судом фіктивним.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Відповідно до постанови Верховного Суду України №14/11 від 31.01.2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за тотожних обставин, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких, нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 року у справі № 804/12761/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун