Постанова

від 25.12.2014 по справі 810/6833/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2014 року 810/6833/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Біофарм» до проВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство «Біофарм» з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01.12.2014 № 007232201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 197167,00 грн.(основне зобов'язання - 167865,00 грн., штрафні санкції - 29302,00 грн.).

В основу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення покладено висновки податкового органу про:

заниження позивачем оподатковуваного доходу на суму 98000,00 грн. внаслідок не включення до складу доходу заборгованості по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_1;

завищення позивачем витрат по операціям з оренди нежитлових приміщень у ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 192011,00 грн. На думку податкового органу, позивачем з метою ухилення від сплати податків свідомо укладались з ФОП ОСОБА_2 договори з завищеним розміром орендної плати;

безпідставне віднесення ПП «Біофарм» до складу валових витрат вартість отриманих послуг від ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс», ФОП ОСОБА_4, ПП «Логро» на загальну суму 630960,00грн. На думку податкового органу, вказані господарські операції є фіктивними та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки:

по заборгованості за Договором від 15.03.2003 по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_1 у розмірі 98000,00 грн. минув встановлений Податковим кодексом 1095 - денний строк для визначення підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток;

відповідачем не доведено невідповідність ціни договорів з оренди нежитлових приміщень у ФОП ОСОБА_2 рівню звичайних цін;

господарські операції із ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс», ФОП ОСОБА_4, ПП «Логро» мали реальний характер, підтверджуються документально та належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності.

За таких обставин, позивач вважає, що у перевіряємому періоді підприємством правомірно сформовані валові витрати та вірно визначені власні грошові зобов'язання з податку на прибуток.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив, із заявами про відкладення судового розгляду до суду не звертався, заперечень чи відзиву на позовну заяву до суду не подавав.

Згідно із частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд ухвалив продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Приватне підприємство «Біофарм» є юридичною особою, що зареєстрована Васильківським міськрайонним управлінням юстиції Київської області 02.08.1999. Взято на податковий облік в органах ДПС 21.09.1999 за № 13656510. Перебуває на обліку у Васильківській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. У періоді, що перевірявся, було платником податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, орендної плати за землю.

15 березня 2003 року між позивачем та ПП ОСОБА_1 було укладено Договір про надання послуг, відповідно до умов якого ПП ОСОБА_1 брала на себе зобов'язання надати позивачу маркетингові послуги.

Під час судового розгляду справи встановлено, що вартість вказаних послуг склала 98000,00 грн.

Факт отримання послуг представником позивача у судовому засіданні не заперечувався, у той же час, оплата за вказані послуги позивачем на даний час не здійснена.

У період з 01.10.2011 по 31.12.2013 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено ряд договорів оренди нежитлових приміщень для здійснення господарської діяльності, зокрема:

01 жовтня 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визначена сторонами вартість орендної плати становить 8000,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 159,36 грн. за 1 кв.м;

01 жовтня 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 50,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, визначена сторонами вартість орендної плати становить 12000,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 309,4 грн. за 1 кв.м;

01 січня 2012 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визначена сторонами вартість орендної плати становить 10000,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 199,20 грн. за 1 кв.м;

01 січня 2012 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 40,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, визначена сторонами вартість орендної плати становить 12500,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 309,4 грн. за 1 кв.м;

01 червня 2012 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 64,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, визначена сторонами вартість орендної плати становить 12500,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 195,31 грн. за 1 кв.м;

01 січня 2013 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визначена сторонами вартість орендної плати становить 10000,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 199,20 грн. за 1 кв.м;

01 серпня 2013 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визначена сторонами вартість орендної плати становить 7500,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 149,40 грн. за 1 кв.м;

01 серпня 2013 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н, у відповідності до умов якого ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) передав у користування позивача нежитлове приміщення під розміщення аптеки, загальною площею 64,00 кв.м (40,4 кв.м та 23,6 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, визначена сторонами вартість орендної плати становить 16000,00 грн. на місяць без урахування ПДВ, або 250 грн. за 1 кв.м.

На підтвердження виконання сторонами власних зобов'язань за вказаними договорами у перевіряємий період позивачем надано акти приймання - передачі приміщень (а.с.125, 128, 131, 134, 137, 141, 145, 148, 213, 215 т.І).

За вказаними договорами позивачем сплачено контрагенту та віднесено до витрат кошти у загальному розмірі 192011,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими касовими ордерами (а.с.53-117 т.ІІ).

У червні 2011 року між позивачем та ТОВ «БК «ХОМАКС» було укладено Договір про надання маркетингових послуг від 29.06.2011 № 29/06-1, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «БК «ХОМАКС») брав на себе зобов'язання надати позивачу послуги з маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника.

На підтвердження факту отримання вказаних послуг позивачем надано акт здачі - прийомки виконаних робіт від 29.06.2011 № 52 (а.с.105 т.І), звіт про надані маркетингові послуги за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 (а.с.106 т.І), рахунок від 29.06.2011 № 17 (а.с.50 т.ІІ).

Позивач здійснив оплату за отримані послуги та відніс до витрат суму коштів у розмірі 99600,00 грн., на підтвердження чого надав платіжне доручення від 29.06.2011 № 1983 (а.с.51 т.ІІ).

У серпні 2011 року між позивачем та ТОВ «РА «АДАН» було укладено Договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 31.08.2011 № 25, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «РА «АДАН») брав на себе зобов'язання надати позивачу інформаційно - консультаційні послуги з питань комерційної діяльності - роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

На підтвердження факту отримання вказаних послуг, позивачем надано акт прийому передачі виконаних робіт від 31.08.2011 № 2 (а.с.102 т.І), рахунок - фактуру від 31.08.2011 № 3108/03 (а.с.14 т.ІІ), податкову накладну від 31.08.2011 № 244 (а.с.15 т. ІІ).

Позивач здійснив оплату за отримані послуги та відніс до витрат суму коштів у розмірі 96000,00 грн., на підтвердження чого надав платіжне доручення від 31.08.2011 № 2698 (а.с.13 т.ІІ).

У січні 2013 року між позивачем та ФОП ОСОБА_5 було укладено Договір від 02.01.2013 № 2/01-13, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_5.) брав на себе зобов'язання надати позивачу інформаційно - консультаційні послуги з питань комерційної діяльності й керування.

На підтвердження факту отримання вказаних послуг, позивачем надано наказ ПП «Біофарм» про навчання з питань комерційної діяльності від 29.12.2012 № 135, акти здачі - прийняття робіт, звіти про надані інформаційні (консультаційні) послуги з питань комерційної діяльності й керування (а.с.70-94 т.І) та рахунки - фактури (а.с.17,20,23,26,29,32,35,38,40,44,47-48 т.ІІ).

Позивач здійснив оплату за отримані послуги та відніс до витрат суму коштів у розмірі 234000,00 грн., на підтвердження чого надав платіжні доручення та виписки по особовому рахунку ПП «Біофарм» (а.с.16,18-19,21-22,24-25,27-28,30-31,33-34,36-37,39,41-43,45-46,49 т.ІІ).

У квітні, травні, червні та серпні 2013 між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено Договори № 1/04/13, № 1/05/13, №1/06/13 та № 1/08/13, відповідно до яких виконавець (ФОП ОСОБА_4.) брав на себе зобов'язання надати позивачу послуги з розробки програмного забезпечення, зокрема, зі створення сайту «biopharm1.com.ua».

За вказаними господарськими операціями позивачем було включено до валових витрат суму коштів у розмірі 186000,00 грн.

Під час судового розгляду справи позивачем суду не надано первинної бухгалтерської документації на підтвердження правомірності формування валових витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4

У серпні 2012 року між позивачем та ПП «Логро» було укладено Договір оренди № б/н, у відповідності до умов якого ПП «Логро» (орендодавець) передав позивачу у тимчасове володіння Тягач: АТС 59Г, визначена сторонами вартість орендної плати склала 480,00 грн. за годину роботи.

За вказаною господарською операцією з оренди Тягача: АТС 59Г позивачем було включено до валових витрат суму коштів у розмірі 15360,00 грн.

Під час судового розгляду справи позивачем суду не надано первинної бухгалтерської документації на підтвердження правомірності формування валових витрат по взаємовідносинах із ПП «Логро».

У липні 2014 року на підставі наказу Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 13.06.2014 №398 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено Акт від 21.07.2014 № 2517/10-07-22-01-30209781.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 137.16 статті 137, підпунктів 14.1.27, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 153.2.2 пункту 153.2 статті 153, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 197809,00 грн., у тому числі за 2011 рік на суму 50660,00 грн., за 2012 рік на суму 28250,00 грн., за 2013 рік на суму 118899,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях, що: 1) позивачем занижено дохід за 2013 рік на суму 98000,00 грн., внаслідок невідображення у податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності яких минув, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 18620,00 грн.; 2) позивачем завищено витрати від операцій з оренди нежитлових приміщень у пов'язаної особи - ФОП ОСОБА_2 у загальному розмірі 192011,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 39851,83 грн.; 3) позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від ТОВ «РА «АДАН» у ІІІ кварталі 2011 року, ФОП ОСОБА_3 у 2013 році, ТОВ «БК «Хомакс» у ІІ та ІІІ кварталах 2011 року, ПП «Логро» у ІІІ кварталі 2012 року, ФОП ОСОБА_4 у 2013 року на загальну суму 630960,00грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 128013,60 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.08.2014 № 0005772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 234598,00 грн.(основне зобов'язання - 197809,00 грн., штрафні санкції - 36789,00 грн.).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Київській області.

Рішенням від 13.11.2014 № 6790/6/99-99-10-01-01-15 Головне управління ДФС у Київській області скасувало податкове повідомлення - рішення Васильківської ОДПІ 04.08.2014 № 0005772201 у зв'язку з невірним застосуванням ставки податку в частині визначених податкових зобов'язань з податку на прибуток ПП «Біофарм» у розмірі 29944,00 грн. і штрафної санкції у розмірі -7487,00 грн. За результатами розгляду скарги було винесено нове податкове повідомлення - рішення від 01.12.2014 № 007232201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 197167,00 грн.(основне зобов'язання - 167865,00 грн., штрафні санкції - 29302,00 грн.).

У судовому засіданні представник позивача частково визнав податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 007232201 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4 за 2013 рік у розмірі 35340,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 8835,00 грн. та в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Логро» за ІІІ квартал 2012 року у розмірі 3225,60 грн. та штрафної санкції у розмірі 806,40 грн.

Не погоджуючись з рештою нарахованого відповідачем відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення грошового зобов'язання, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо висновку відповідача про заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок не включення до доходів кредиторської заборгованості у розмірі 98000,00 грн. за неоплачені послуги від ПП ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

За приписами підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, діючій на час виникнення спору) валовий дохід включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 цього Закону безповоротну фінансову допомогу визначено, зокрема, як: суму заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Це означає, що у випадку коли заборгованість платника податку за неоплачені товари/послуги отримані від іншої юридичної чи фізичної особи залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, то у податковому періоді на який припадає закінчення строку позовної давності, платник податку повинен включити всю суму такої непогашеної заборгованості до складу доходів, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування.

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакцій, діючій на час виникнення спору) визначено обов'язок податкового органу щодо здійснення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів платниками податків.

Відповідно до положень підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналогічні положення містяться у статті 102 Податкового кодексу.

Як убачається з Акту перевірки, у березні 2003 року позивач отримав від ПП ОСОБА_1 маркетингові послуги на загальну суму 98000,00 грн., вартість яких не сплатив.

Саме із зазначеної дати розпочався перебіг строку позовної давності по вказаним господарським відносинам.

Факт отримання послуг позивачем під час судового розгляду не заперечувався.

Наведене свідчить, що оскільки позивач грошові кошти за отримані послуги не сплатив, то у березні 2006 року у нього виник обов'язок включити зазначену суму коштів до складу інших доходів у декларації з податку на прибуток. Проте, як убачається з Акта перевірки, позивачем цього не зроблено.

Тобто, з березня 2006 року у податкового органу виникло право самостійно визначити позивачу суму податкових зобов'язань з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_1

При цьому, від дня виникнення обов'язку позивача по включенню безнадійної кредиторської заборгованості до складу інших доходів в декларації з податку на прибуток (2006 рік), до моменту визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_1 (2014 рік) минуло більше ніж 1095 днів, а тому, у відповідності до вимог статті 15.1.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та статті 102 Податкового кодексу, позивач вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Наведене свідчить, що податковий орган безпідставно донарахував позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_1

А відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 01.12.2014 № 007232201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП ОСОБА_1 за 2013 рік у розмірі 18620,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 4655,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем витрат на оренду нежитлових приміщень у ФОП ОСОБА_2 у розмірі 192011,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 14 Податкового кодексу України, окрім іншого, надано, наступні визначення:

ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп. 14.1.219);

звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (пп. 14.1.71);

Підпунктом 14.1.159 цієї ж статті встановлено, що пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Відповідно до пункту 8 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стаття 39 Податкового кодексу України вступила в дію 01.01.2013.

Отже, до 01.01.2013 процедура визначення органами державної податкової служби звичайних цін була врегульована пунктом 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Після 01.01.2013 процедура визначення звичайних цін податковими була врегульована статтею 39 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 39.1.1 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України, податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає коригування податкових зобов'язань платника податків до рівня податкових зобов'язань, розрахованих за умови відповідності комерційних та/або фінансових умов контрольованої операції комерційним та/або фінансовим умовам, які мали місце під час здійснення зіставних операцій, передбачених цією статтею, сторони яких не є пов'язаними особами.

Відповідно до підпункту 39.1.2 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Згідно із підпунктом 39.1.3 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до підпункту 39.1.4 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України у разі застосування платником податків під час здійснення контрольованих операцій цін, що не відповідають рівню звичайних цін на відповідні товари (роботи, послуги), та якщо внаслідок такої невідповідності виникає заниження податкового зобов'язання, платник податків має право самостійно провести коригування податкових зобов'язань і сплачених сум податку відповідно до підпункту 39.5.4 цієї статті.

Згідно із пунктом 39.4 статті 39 Податкового кодексу України для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

З аналізу зазначених правових норм убачається, що звичайною ціною, якщо не доведено зворотне, вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А у пункті І статті 632 Цивільного кодексу України вказано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Крім того, у положеннях статей 189-190 Господарського кодексу України вказано, що суб'єкти господарювання самостійно за згодою сторін можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни.

Водночас, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом договору.

При визначенні звичайної ціни на оренду об'єкта нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан майна, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна оренди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Як убачається з Акту перевірки (а.с.9-12 т.І), висновки податкового органу про завищення позивачем витрат від операцій з оренди нежитлових приміщень за Договорами укладеними з ФОП ОСОБА_2 у період з 01.10.2011 по 31.12.2013, ґрунтувались на наявності інших договорів оренди, у яких позивач придбавав аналогічні послуги за нижчими цінами, та на встановленні взаємозв'язку між орендарем (ПП «Біофарм») та орендодавцем (ФОП ОСОБА_2.), оскільки на момент укладення спірних договорів оренди ОСОБА_2, був засновником ПП «Біофарм» із часткою 40% у статутному фонді.

Разом з тим, як було встановлено судом під час судового розгляду справи, при визначенні звичайної ціни за оренду нежитлових приміщень у м. Васильків Київської області та с. Глеваха Київської області у ФОП ОСОБА_2 не використовувалась інформація про укладені на момент придбання зазначених послуг договори з ідентичними (однорідними) послугами у співставних умовах, будь-яких запитів до уповноважених з цих питань органів не здійснювалось, аналіз ринку відповідних послуг не проводився.

Співставлення ціни на оренду нежитлових приміщень у м. Васильків Київської області та с. Глеваха Київської області було здійснено лише в межах договорів оренди, укладених позивачем із іншими суб'єктами господарювання, що на думку суду, є недопустимим та не може бути підставою для визначення звичайної ціни.

Відповідачем в акті перевірки не зазначено та під час судового розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що визначена позивачем та ФОП ОСОБА_2 вартість оренди нежитлових приміщень у м. Васильків Київської області та с. Глеваха Київської області є завищеною та не відповідає загальноринковій.

Обґрунтованим є і посилання представника позивача на той факт, що при ціноутворенні на послуги оренди вказаних нежитлових приміщень сторонами враховувались різні фактори, які впливають на індивідуальне встановлення ціни на відповідні послуги, зокрема, місцезнаходження приміщення, технічне обладнання та стан приміщення, комунікаційне оснащення.

Крім того, Акт перевірки від 21.07.2014 № 2517/10-07-22-01-30209781 не містить посилань на той факт, що за наслідками вищезазначених господарських операцій контрагент позивача ФОП ОСОБА_2 ухилявся від сплати податків з отриманого від оренди доходу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставне донарахування відповідачем ПП «Біофарм» податкового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2

Це означає, що висновки посадових осіб відповідача про завищення позивачем у IV кварталі 2011 року, І - ІV кварталах 2012 року та 2013 році витрат на оренду у ФОП ОСОБА_2 нежитлових приміщень на загальну суму 192011,00 грн., є помилковими.

А відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 01.12.2014 № 007232201, в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2 у розмірі 39851,83 грн. та штрафної санкції у розмірі 8544,97 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про безпідставне віднесення ПП «Біофарм» до складу валових витрат вартості послуг, отриманих від ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс», суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон України від 16.07.1999 №996-XIV), податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм чинного законодавства свідчить про те, що право на включення до складу витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до включення до витрат вартість придбаного товару (послуг).

Як на доказ реального здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами, позивач посилався на наявність договорів, актів здачі - приймання виконаних робіт, звітів про виконані роботи, рахунків, платіжним доручень про оплату послуг.

З досліджених судом актів приймання - передачі робіт від 29.06.2011 № 52 (а.с.105 т.І), від 31.08.2011 № 2 (а.с.102 т.І), від 31.03.2013 № ОУ-0000001, від 28.02.2013 № ОУ-0000002, від 31.03.2013 № ОУ-0000003, від 30.04.2013 №ОУ- 0000004, від 31.05.2013 № ОУ-0000005, від 30.06.2013 № ОУ-0000006, від 31.07.2013 № ОУ-0000007, від 31.08.2013 № ОУ-0000008, від 30.09.2013 № ОУ-0000009, від 31.10.2013 № ОУ-0000010, від 30.11.2013 № ОУ-0000011, від 31.12.2013 № ОУ-0000011 (а.с.70,72, 74, 76, 78,80, 82,84,86,88,90,92 т.І) встановлено, що у вказаних актах, окрім загального найменування послуг і їх вартості, не розкрито конкретного змісту і обсягу фактично здійснених господарських операцій, їх натуральних, кількісних і вартісних показників.

Як на доказ реальності надання контрагентами послуг, позивач також посилався на наявність звітів про надані послуги.

Проте, такі документи критично оцінюються судом і на переконання суду не свідчать про дійсне отримання позивачем від ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс» послуг, оскільки позивачем не надано суду доказів визначення завдань перед зазначеними контрагентами, передачі останнім вихідної інформації, необхідної для виконання замовлень, та визначення строків виконання.

Будь - яких інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій із ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс» позивачем суду не надано.

Під час судового розгляду, у межах предмету доказування по справі, представник позивача не надав зрозумілих і аргументованих пояснень ані щодо господарської мети та комерційної необхідності замовлення послуг (робіт) у вказаних контрагентів, ані щодо фактичних обставин виконання договірних зобов'язань.

Лише формальна наявність у матеріалах справи договорів, укладених із зазначеними контрагентами, актів приймання-передачі робіт, звітів про надані послуги, та оплата їх вартості не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного надання ТОВ «РА «АДАН», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «БК «Хомакс» інформаційно -консультаційних та маркетингових послуг позивачу і не дають можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення таких господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача права на формування валових витрат по вказаним господарським операціям.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток ПП «Біофарм» за ІІ та ІІІ квартали 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «БК «Хомакс» у розмірі 22908,00 грн., у ІІІ кварталі 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «РА «АДАН» у розмірі 22080,00 грн., та у 2013 році по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_3 у розмірі 44460,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 1115,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 007232201 в цій частині є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру розмір судового збору становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4872,00 грн.), що встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду (станом на 1 січня 2014 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1218,00 грн. згідно із Законом України від 16.01.2014 № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік"). Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, що містила майнові вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 168510,80 грн.

Виходячи з суми вимог, передбачений законом розмір судового збору для такого виду позову має становити - 3370,21 грн. Однак, під час подання позовної заяви позивач сплачує до Державного бюджету України лише 10 відсотків розміру ставки судового збору, а саме - 337,02 грн.

Враховуючи те, що позов задоволено частково (скасовано податкове повідомлення - рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 71671,80 грн.), виходячи з принципу пропорційності щодо розподілу судових витрат, частка судового збору по відношенню до позовних вимог, в задоволенні яких суд відмовив (96839,00 грн.), становить суму 1936,77 грн.

Таким чином, з урахуванням сплачених під час подання позовної заяви коштів у сумі 350,00 грн., позивач повинен доплатити до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1586,77 грн., які підлягають стягненню з нього до Державного бюджету України за результатами розгляду даної справи.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 01.12.2014 № 007232201 в частині визначення приватному підприємству «Біофарм» грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58471,83 грн. та штрафної санкції у розмірі 13199,97 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з приватного підприємства «Біофарм» (код за ЄДРПОУ: 30209781) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1586 (тисяча п'ятсот вісімдесят шість) гривень 77 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.