Рішення

від 23.12.2014 по справі 910/23808/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23808/14 23.12.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Дочірнє підприємство «Ардал»

про стягнення заборгованості за договором суборенди у розмірі 386 064,69 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Дряхлов Є.О. (дов.№207 від 04.12.2013),

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи: Дряхлов Є.О. (дов.№207 від 04.12.2013),

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент" про стягнення заборгованості за договором суборенди у розмірі 386 064,69 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 порушено провадження у справі №910/23808/14 та призначено її до розгляду на 27.11.2014 року.

26.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За наслідками судового засідання 27.11.2014, суд відклав розгляд справи на 11.12.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.

Ухвалою суду від 11.12.2014 судом залучено до участі у справі третю особу та відкладено розгляд справи на 23.12.2014 року.

До того ж, судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів з огляду на нижченаведене.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання 23.12.2014 представником позивача та представником третьої особи надані усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач повторно не направив свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Восток» (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегарент» (Суборендар) укладено Договір суборенди № 111359 (надалі - Договір), за умовами якого Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування наступний об'єкт оренди, а саме, частину нежитлового приміщення, загальною площею 216,3 кв.м. за адресою м. Київ, б-р Дружби Народів, 40а.

Відповідно до п. 4.1. Договору суборендна плата, з урахуванням індексації за місяць за цим Договором за користування майном складає 17 304,00 грн.

Згідно п. 4.4. Договору суборендна плата перераховується Суборендарем на поточний банківський рахунок Орендаря, визначений в цьому Договорі, щомісячно в строк не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 4.5. Договору крім суборендної плати, зазначеної в п. 4.1. даного Договору, Суборендар компенсує Орендарю витрати Орендаря на оплату електрозабезпечення об'єкту суборенди в сумі, що дорівнює вартості електроенергії, використаної Суборендарем за попередній місяць.

29.09.2014 між ТОВ «Восток» та ТОВ «Мегарент» підписано Акт прийому-передачі об'єкта суборенди до Договору, відповідно до якого Суборендар передав з суборенди, а Орендар прийняв з суборенди відповідне майно (об'єкт оренди), а тому враховуючи п. 2.2. Договору останній є припиненим.

За весь строк дії Договору Орендарем було надано Суборендарю послуг з суборенди, а також нарахована плата за весь час дії Договору за електроенергію на загальну суму 419 296,04 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 29.09.2014 року.

У той же час, Суборендарем, в порушення п. 4.4. Договору, внесено суборендної плати за суборенду майна у розмірі 18 000,00 грн., а також сплачено 56 000,00 грн. витрат з електроенергії.

Таким чином, станом на 29.09.2014 сума боргу ТОВ «Мегарент» перед ТОВ «Восток» складала 345 296,04 грн.

Надалі, 01.10.2014 та 08.09.10.2014 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача сплачено грошові кошти за суборенду майна у загальній кількості 15 700,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Тобто, на момент розгляду даного господарського спору, загальна сума боргу відповідача перед Позивачем складає 329 596,04 грн.

Вказана сума заборгованості відповідачем у встановлені строки не сплачена, у зв'язку із чим ТОВ «Восток» звернулось із даним позовом до суду, додатково заявивши до стягнення за порушення своєчасного виконання договірних обов'язків пеню у розмірі 14 524,44 грн., 3% річних - 8 775,95 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 33 168,26 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір суборенди №111359 від 10.12.2012 є договором піднайму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

ТОВ «Восток» набуло статусу наймодавця у розумінні положень статті 774 ЦК України, якими передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, укладеним 01.10.2012 між ДП «Ардал» (орендодавець) та ТОВ «Восток» договором оренди № 111022 передбачено право орендаря на укладення договорів суборенди, зокрема пунктом 8.2., яким передбачено, що орендар має право здавати майно (його частину) у суборенду із наступним письмовим повідомленням орендодавця протягом п'яти робочих днів з моменту укладання такого договору суборенди. У своїх письмових поясненнях, третя особа - ДП «Ардал» підтвердило, що ним було надано згоду на укладання договору суборенди, зокрема договору №111359 від 10.12.2012 року.

Частиною 3 вказаної статті, визначено що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. У відносинах піднайму наймач отримує стосовно піднаймача всі права та обов'язки наймодавця.

Зі змісту ч. 1 ст. 770 ЦК України вбачається, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 2,3 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на якій його було укладено. Договір оренди може бути разірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторні договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною другою статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймочем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані,якій було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, із матеріалів справи вбачається, що договір припинений з 29.09.2014 року (дата підписання акту про повернення майна із суборенди), проте за відповідачем, як суборендарем, рахується сума заборгованості у розмірі 329 596,04 грн.

Суд за власним переконанням оцінив надані сторонами докази, встановив, що оскільки строк договору суборенди закінчився та орендоване майно від відповідача повернуто за актом прийому - передачі, однак наявна заборгованість з орендної плати за період з 11.01.2013 по 29.09.2014 загальним розміром 329 596,04 грн. є непогашеною, тому суд дійшов висновку про достатність підстав, для покладення на відповідача обов'язку сплати заборгованості з орендної плати на користь позивача.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 9.5. Договору у випадку несвоєчасного внесення суборендної плати, Суборендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписами п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум. Так, здійснивши перерахунок сум пені за визначений позивачем період, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 14 524,44 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 33 168,26 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 8 775,95 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство «Ардал» про стягнення заборгованості за договором суборенди у розмірі 386 064,69 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегарент» (03110, місто Київ, вулиця Соломянська, будинок 39, квартира 13; ідентифікаційний код 36509494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток» (03110, місто Київ, вулиця Соломянська, будинок 11; ідентифікаційний код 24812228) 329 596 (триста двадцять девять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) гривень 04 копійки - заборгованості зі сплати орендної плати, 14 524 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири) гривні 44 копійки пені, 33 168 (тридцять три тисячі сто шістдесят вісім) гривень 26 копійок - суму інфляційного збільшення, 8 775 (вісім тисяч сімсот сімдесят п'ять) гривень 95 копійок 3% річних та 7 721 (сім тисяч сімсот двадцять одну) гривню 29 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.12.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 29.12.2014 року

Суддя К.В. Полякова