Рішення

від 16.12.2014 по справі 910/22602/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22602/14 16.12.14

за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіда Інвест"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 212 345,33 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від прокуратури: Тимко В.В. (служб.посв.№025581 від 15.04.2014)

від позивача: Давидков Д.А. (дов.№48-4331 від 27.12.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства "Завод 410 ЦА" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіда Інвест" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 212 345,33 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 порушено провадження у справі №910/22602/14 та призначено її до розгляду на 18.11.2014 року.

17.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача - Державного підприємства "Завод 410 ЦА" - надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 18.11.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 16.12.2014 у зв'язку із неявкою відповідача.

Під час судового засідання 16.12.2014 прокурор та представник позивача надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав, відзив на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Про належне повідомлення представника відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

У відповідності з п. 1 Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 прокурор самостійно вирішує та обґрунтовує в позовній заяві, з якою і звертається до суду, в чому полягають порушення інтересів держави або в чому існує , загроза інтересам держави, і така заява відповідно до вимог ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підставою для порушення справи в Господарському суді. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, підприємств або організацій, так як держава може вбачати свої інтереси і в діяльності приватних підприємств, товариств та інших.

Відповідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами в тому числі прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Основні фонди, обігові кошти Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» є державною власністю, належать до сфери управління ДК «Укроборонпром» та закріплені за підприємством на праві оперативного управління.

Державне підприємство «ЗАВОД 410 ЦА» створено з видом діяльності КВЕД: 30.30 Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання, та 33.16 Ремонт і технічне обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів.

Таким чином, заступником військового прокурора Київського гарнізону даний позов заявлений в інтересах держави оскільки невиконання зобов'язань, щодо відшкодування причинених збитків Державному підприємству «ЗАВОД 410 ЦА» порушуються державні інтереси.

Між Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантіда Інвест» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №УЗ-2013-130/5 від 04.12.2013 року.

За умовами договору, а саме п.1.1. продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в п.1.3 цього договору, а покупець - прийняти та оплатити.

Згідно п.1.2. договору, найменування товарів: запчастини для капітального ремонту двигунів Д-36.

Номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна, які поставляються за цим договором, передбачені у Специфікації №1 (Додаток №1). Що є невід'ємною частиною договору (п.1.3. договору).

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що строк поставки партії товару згідно з Специфікацією №1, яка є невід'ємною частиною даного договору - 20 календарних днів після отримання на розрахунковий рахунок продавця І-го етапу платежу у розмірі 50% від загальної суми рахунку.

Так, продавцем надано на оплату рахунки №22 від 05.03.2014, №25 від 05.03.2014, №29 від 05.03.2014, №26 від 05.03.2014, №30 від 06.03.2014, №28 від 05.03.2014 та №27 від 05.03.2014, які у свою чергу оплачені покупцем, на підтвердження чого до матеріалів справи додано платіжні доручення № 833 від 12.03.2014 на суму 7 201,92 грн., №832 від 12.03.2014 на суму 7 560,00 грн., №830 від 12.03.2014 на суму 22 692,00 грн., №829 від 12.03.2014 на суму 26 184,00 грн., №835 від 12.03.2014 на суму 34 560,00 грн., №843 на суму 12.03.2014 на суму 34 560,00 грн. та №834 від 12.03.2014 на суму 36 382,80 грн., на загальну суму 169 140,72 грн.

Проте, всупереч умов договору, відповідачем на поставлено оплачений позивачем товар.

Так, 04.06.2014 ДП «Завод 410 ЦА» направив лист №16.9-1488 із нагадуванням про невиконання умов договору.

У подальшому, позивач, скориставшись своїм правом позасудового регулювання спору, 03.07.2014 направило претензію №48-1710/2 на адресу відповідача із вимогою повернути сплачені грошові кошти.

Прокурор, звертаючись із даним позовом до суду, також заявив до стягнення пеню у розмірі 14 416,35 грн., 3% річних у розмірі 2 127,00 грн., 11 893,85 грн. штрафу та суму інфляційних втрат у розмірі 14 767,41 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Доказів належного повернення відповідачем попередньої оплати суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводи позивача про невиконання договірних зобов'язань, що поставки товару, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача суми сплачених грошових коштів у загальному розмірі у розмірі 169 140,72 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пеню у розмірі 14 416,35 грн., 3% річних у розмірі 2 127,00 грн., 11 893,85 грн. штрафу та суму інфляційних втрат у розмірі 14 767,41 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, положеннями пункту 7.2. договору, сторони визначили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівля товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що за прострочення виконання зобов'язань за договором понад тридцять календарних днів з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що штраф та пеня не є тотожними видами відповідальності за порушення виконання договірних зобов'язань та задовольняє вимогу позивача про стягнення 11 893,85 грн. штрафу та 14 416,35 грн. пені, зробивши перерахунок розміру та перевіривши правомірність здійснення вказаних нарахувань.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Встановивши наявність прострочення грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу, перевіривши математичний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 14 767,41 грн. та 3% річних у розмірі 2 127,00 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача на користь державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіда Інвест" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 212 345,33 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіда Інвест» (01133, місто Київ, бульвар Лесі України, будинок 24, офіс 68; ідентифікаційний код 38347132) на користь Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) 169 140 (сто шістдесят дев'ять тисяч сто сорок) гривень 72 копійки основного боргу, 14 416 (чотирнадцять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 35 копійок пені, штраф у розмірі 11 893 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто три) гривні 85 копійок, 3% річних у розмірі 2 127 (дві тисячі сто двадцять сім) гривень 00 копійок та інфляційні втрати у розмірі 14 767 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 41 копійку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіда Інвест» (01133, місто Київ, бульвар Лесі України, будинок 24, офіс 68; ідентифікаційний код 38347132) на користь державного бюджету України 4 246 (чотири тисячі двісті сорок шість) гривень 91 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 16.12.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 22.12.2014 року

Суддя К.В. Полякова