Рішення

від 05.01.2015 по справі 916/4230/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" січня 2015 р.Справа № 916/4230/14

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвої К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Кришталевич Е.Г. за довіреністю від 07.11.2014р.

Від відповідача: Костиркін О.Г. за довіреністю від 05.11.2014р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватної організації „Українська ліга авторських і суміжних прав" до товариства з обмеженою відповідальністю „ПІК" про стягнення 22 580,23 грн. та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ПІК" до приватної організації „Українська ліга авторських і суміжних прав" про визнання частково недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація „Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі по тексту - ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав") звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ПІК" (далі по тексту - ТОВ „ПІК") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 22 580,23 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 19 200 грн., збитків від інфляції в сумі 1 081,43 грн., трьох відсотків річних в сумі 915,11 грн. та пені в розмірі 1 353,69 грн. Позовні вимоги обгрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором № 21/07/11 від 01.07.2011р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати винагороди за публічне виконання творів.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, 19.11.2014р. відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" про визнання недійсним з моменту укладення положень другого речення пункту 3.4 договору № 21/07/11 від 01.07.2011р. наступного змісту: „В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період". Ухвалою від 28.11.2014р. вказана зустрічна позовна заява була прийнята судом до сумісного розгляду із первісним позовом ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав".

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги за первісним позовом та повністю заперечує проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

В свою чергу, відповідач підтримує зустрічний позов та повністю заперечує проти задоволення первісного позову ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав". Крім того, 05.01.2015р. відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог, що заявлені поза визначеним законом строком для звернення до суду за захистом порушеного права.

Крім того, під час розгляду даної справи ТОВ „ПІК" було подано клопотання про витребування від Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області наступних доказів: 1. Довідки про отримані і повернуті ліцензії на право роздрібної реалізації алкоголю і тютюну, торговельні патенти, реєстрацію/зняття з обліку реєстраторів розрахункових операцій, які отримувались ТОВ „Біля Моря" (код ЄДРПОУ 20990069) у зв'язку з діяльністю кафе за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 32, в період з 01.07.2011р. по 01.01.2013р.; 2. Довідки про отримані і повернуті ліцензії на право роздрібної реалізації алкоголю і тютюну, торговельні патенти, реєстрацію/зняття з обліку реєстраторів розрахункових операцій, які отримувались ТОВ „Фрегат-Сана" (код ЄДРПОУ 38350954) у зв'язку з діяльністю кафе за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 32, в період з 01.07.2011р. по 01.01.2013р.; 3. Довідки про отримані і повернуті ліцензії на право роздрібної реалізації алкоголю і тютюну, торговельні патенти, реєстрацію/зняття з обліку реєстраторів розрахункових операцій, які отримувались ТОВ „ПІК" (код ЄДРПОУ 22445010) у зв'язку з діяльністю кафе за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 32, в період з 01.07.2011р. по 01.01.2013р. У задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено з огляду на приписи ст.ст. 34, 38 ГПК України, оскільки дослідження цих доказів не має відношення для вирішення даного спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.07.2011р. між ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП) та ТОВ „ПІК" (Користувач) було укладено договір № КБР-21/07/11, у відповідності до преамбули якого УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011р. та договору доручення № ЛУ-01/20-11 від 20.01.2011р. з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП „Українська ліга музичних прав". Сторони погоджуються, що укладають даний договір з метою забезпечення здійснення єдиних виплат за використання об'єктів авторського права та суміжних прав, а також отримання єдиного дозволу на використання об'єктів авторського права та суміжних прав, що сприятиме поліпшенню захисту об'єктів авторського та суміжного права на території України, а також полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права.

Згідно з п. 2.1 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом Твори), а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до договору та Закону. Користувач не має права передавати отримані за цим договором права третім особам.

В додатку № 1 до договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. сторонами було погоджено, що до Перелік закладів, в яких Користувач здійснює публічне виконання творів увійшло кафе „Два Карла", площею 79,9 кв.м., 24 місця, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 32/8. Підписанням додатку № 2 сторони погодили, що загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 480 грн., яка щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок ПО „УЛАСП" відповідно до умов договору.

Пунктом 3.4 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. передбачено, що Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Слід зазначити, що заперечуючи проти позову та заявляючи в межах даної справи зустрічний позов ТОВ „ПІК" було наведено суду низку обставин, які, за переконанням відповідача, свідчать як про недійсність положень другого речення пункту 3.4 договору № 21/07/11 від 01.07.2011р., так і про неможливість виникнення у останнього обов'язку сплачувати роялті на користь ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" як неналежної організації колективного управління. У зв'язку з викладеним, суд при вирішенні даного спору вважає за необхідне надати правову оцінку наведеним твердженням ТОВ „ПІК".

Положеннями ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права" передбачено, що організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) це - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Як свідчать матеріали справи, 24.01.2011р. Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України було видане свідоцтво № 19/2011 про облік ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" як організації колективного управління, яка здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і(або) суміжних прав, тобто на момент укладення спірного договору позивач набув відповідного статусу організації колективного управління.

Згідно зі ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 449 ЦК України об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

В силу положень ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права" допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель). Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

За змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

У п. 49.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 12 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено наступне. Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Таким чином, з огляду на вищенаведені положення закону, господарський суд доходить висновку, що позивач як організація колективного управління майновими правами був наділений правом та необхідними повноваженнями на укладення спірного договору, за умовами якого ТОВ „ПІК" набуло право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, зафіксованих у відеограмах виконань. При цьому, суд зазначає, що умовами договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. не визначено будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань), в той час як в матеріалах справи відсутні будь-які докази, підтверджуючи вилучення із управління ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" окремих творів.

Також, враховуючи визначений вищенаведеними положеннями закону правовий статус ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" як організації колективного управління, яка наділена повноваженнями на управління майновими правами щодо об'єктів авторського права навіть за умови непередання суб'єктами авторського права відповідних повноважень на управління, господарський суд зазначає, що зміст спірного договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. в цілому не свідчить про те, що його було укладено від імені та за рахунок ОП „Українська ліга музичних прав" згідно з умовами договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011р. В той же час, дослідження правовідносин між позивачем та ОП „Українська ліга музичних прав", що виникли на підставі договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011р., перебуває поза межами предмета доказування по даній справі та ніяким чином не впливає на чинність спірного договору та на правомірність дій ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" як організації колективного управління щодо збирання винагороди за використання об'єктів суміжних прав у спірних правовідносинах.

У зв'язку з викладеним, судом відхиляються заперечення ТОВ „ПІК" проти позову, засновані на твердженнях про неправомірність дій ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" щодо збирання винагороди за використання об'єктів суміжних прав у спірних правовідносинах, які базуються на умовах вищезазначеного договору доручення та в цілому положень законодавства України щодо виконання договорів доручення.

Що стосується вимог ТОВ „ПІК" за зустрічним позовом про визнання недійсним другого речення п. 3.4 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р., яким передбачено, що в разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин (припинення публічного виконання фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору) Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, положеннями ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У п.п. 2.1, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір належить до ліцензійних договорів, оскільки його предметом є надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензії). У п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 12 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено наступне. Якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідного об'єкта (якщо договір є чинним).

Крім того, у випадку припинення публічного виконання фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору, відповідач як раз наділений правом на повідомлення позивача про існування цих обставин з метою припинення сплати погодженої суми винагороди. В протилежному випадку, невнесення плати за період невикористання об'єктів суміжних прав є порушенням зобов'язання.

У статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, саме на ТОВ „ПІК" у випадку порушення зобов'язання щодо внесення роялті за час фактичного нездійснення публічного виконання фонограм у власних закладах покладається обов'язок вжиття всіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушення, яким як раз і є повідомлення позивача про припинення використання об'єктів суміжних прав. Тобто, спірні умови договору цілком кореспондуються із положеннями ст. 614 ЦК України та надають ТОВ „ПІК" належні умови для можливості захисту своїх прав та вибору способу поведінки у спірних правовідносинах.

Крім того, суд зазначає, що законодавство про авторське право та суміжні права не містить виключень щодо звільнення користувача від обов'язку внесення плати за користування об'єктами суміжних прав, наданого йому згідно умов чинного договору, у випадку його фактичного невикористання користувачем з залежних від останнього причин. В будь-якому разі, невнесення плати за використання об'єкту суміжних прав за умови чинності відповідного ліцензійного договору є порушенням, передбаченим п. „а" ч. 1 ст. 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права".

Таким чином, суд доходить висновку, що спірні умови договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. не порушують жодних вимог закону. Більш того, ТОВ „ПІК" при зверненні до суду із зустрічною позовною заявою не було наведено суду жодної законодавчої норми, якій, за переконанням відповідача, суперечить спірна умова договору. З викладених обставин зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" за первісним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу положень п. 2.3 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. Користувач зобов'язується перераховувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті) узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Платіж за дні з яких складається залишок місяця, в якому укладено договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору. Як було зазначено вище по тексту рішення, сторонами було погоджено розмір щомісячної винагороди в розмірі 480 грн. в додатку № 2 до договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р.

З огляду на вищенаведені положення договору, позивачем було нараховано ТОВ „ПІК" до сплати винагороду за використання суміжних прав за період з липня 2011 року по жовтень 2014 року включно в загальній сумі 19 200,00 грн. Вирішуючи питання про правомірність нарахування вказаної суми заборгованості, суд виходить із наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 2 ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" передбачено, що авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

В той же час, згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, за користування об'єктами суміжних прав відповідач був зобов'язаний щомісячно сплачувати на користь ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" погоджену сторонами винагороду в розмірі 480 грн. на місяць, докази внесення якої з моменту укладення договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. по теперішній час в матеріалах справи відсутні.

В той же час, положеннями п.п. 4.1, 4.2 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 дати припинення дії договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

При цьому, матеріали справи свідчить про те, що 19.12.2012р. відповідачем було надіслано на адресу ПО „Українська ліга суміжних і авторських прав" повідомлення про припинення дії договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р., що підтверджується відповідним описом вкладення та квитанцією установи поштового зв'язку.

Таким чином, з урахуванням положень п. 4.2 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р., вказана угода є такою, що припинила свою чинність із 01.01.2013р., у зв'язку з чим, з січня 2013 року у відповідача відсутній обов'язок сплачувати на користь ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" винагороду за користування об'єктів суміжних прав. З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про правомірність нарахування ТОВ „ПІК" до сплати суми винагороди за період з липня 2011р. по грудень 2012 року включно, який складає 18 календарних місяців. Тобто, суд визнає обґрунтованою суму заборгованості ТОВ „ПІК" перед ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" за договором № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. в розмірі 8 640,00 грн.

Проте, з урахуванням зробленої ТОВ „ПІК" заяви про застосування позовної давності до позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приймаючи до уваги наведені положення закону, господарський суд зазначає, що до позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" щодо стягнення кожного із щомісячних платежів за договором № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. розповсюджується трирічний строк позовної давності, який розпочинається від дня, коли кожний із щомісячних платежів мав бути здійснений, тобто не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Оскільки даний позов надійшов до суду 17.10.2014р., що підтверджується відміткою суду на тексті позовної заяви, господарський суд доходить висновку, що щомісячні платежі за договором № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р., обов'язок внесення яких виник до 17.10.2011р., а саме платежі за період з липня по жовтень 2011 року включно на загальну суму 1 920 грн., є такими, що нараховані поза межами позовної давності.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги зроблену відповідачем заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" за первісним позовом, а також враховуючи, що сума основаного боргу в розмірі 1 920 грн. із загальної правомірно визначеної суми основного боргу в розмірі 8 640 грн. нарахована поза межами позовної давності, господарський суд, враховуючи відсутність будь-яких обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем наведеного строку позовної давності доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" у названій частині шляхом присудження до стягнення із ТОВ „ПІК" винагороди в сумі 6 720 грн.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем також було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції в сумі 1 081,43 грн. та три відсотки річних в сумі 945,11 грн. за порушення останнім власних грошових зобов'язань щодо внесення винагороди за період з липня 2011 року по жовтень 2014 року. Перевіривши вказаний розрахунок, господарський суд визнає його неправильним, оскільки до нього включені нарахування відсотків та збитків від інфляції щодо платежів періоду липня-жовтня 2011 року включно, які нараховані поза межами строку позовної давності, про сплив якого заявлено відповідачем, а також щодо платежів періоду січня 2013 року - жовтня 2014 року, обов'язок внесення яких у ТОВ „ПІК" відсутній.

Таким чином, підсумовуючи визначені позивачем значення збитків від інфляції та трьох відсотків річних щодо платежів періоду з листопада 2011 року по грудень 2012 року включно, які не перевищують максимально можливі нарахування в порядку ст. 625 ЦК України відповідних періодів, господарський суд доходить висновку про необхідність присудження до стягнення із ТОВ „ПІК" на користь ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" збитків від інфляції в сумі 449,83 грн. та трьох відсотків річних в сумі 481,98 грн., що має наслідком часткове задоволення позовних вимог у названій частині.

При цьому, суд зауважує, що на позовні вимоги про стягнення платежів в порядку ст. 625 ЦК України розповсюджується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для застосування позовної давності щодо сум трьох відсотків річних в розмірі 481,98 грн. та збитків від інфляції в розмірі 449,83 грн., оскільки ці суми нараховані щодо сум основного боргу, відносно яких строк позовної давності на момент пред'явлення позову не сплинув.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п.2.6 договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. передбачено, що у разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З посиланням на наведену норму укладеного між сторонами по справі договору, позивачем було нараховано ТОВ „ПІК" до сплати пеню в сумі 1 353,69 грн. за порушення останнім власних грошових зобов'язань щодо внесення винагороди за період з липня 2011 року по жовтень 2014 року. Перевіривши вказаний розрахунок, господарський суд визнає його неправильним, оскільки до нього включені нарахування пені щодо платежів періоду липня-жовтня 2011 року включно, які нараховані поза межами строку позовної давності, про сплив якого заявлено відповідачем, а також щодо платежів періоду січня 2013 року - жовтня 2014 року, обов'язок внесення яких у ТОВ „ПІК" відсутній.

Таким чином, підсумовуючи визначені позивачем значення пені щодо платежів періоду з листопада 2011 року по грудень 2012 року включно, господарський суд доходить висновку про правомірність нарахування ТОВ „ПІК" до сплати пені в сумі 506,06 грн.

В той же час, згідно зі ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приймаючи до уваги зроблену відповідачем заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" за первісним позовом, а також враховуючи, що річний строк позовної давності для стягнення правомірно нарахованої пені в сумі 506,06 грн. на момент пред'явлення позову є таким, що сплинув, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" у названій частині.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ТОВ „ПІК" перед ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" в загальному розмірі 7 651,81 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 6 720,00 грн., збитків від інфляції в сумі 449,83 грн. та трьох відсотків річних в сумі 481,98 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог за первісним позовом частково на суму 7 651,81 грн. Таким чином, із ТОВ „ПІК" слід стягнути на користь ПО „Українська ліга авторських і суміжних прав" суму основного боргу в розмірі 6 720,00 грн., збитки від інфляції в сумі 449,83 грн., три відсотки річних в сумі 481,98 грн. відповідно до ст.ст. 1, 33, 43, 45, 48, 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права" ст.ст. 11, 256, 257, 258, 260, 261, 267, 418, 449, 509, 525, 526, 530, 610 - 612, 615, 617, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями). У задоволенні зустрічного позову ТОВ „ПІК" про визнання частково недійсним договору № КБР-21/07/11 від 01.07.2011р. слід відмовити відповідно до ст.ст. 203, 215, 217, 614 ЦК України, ст. 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права".

Судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду із даним позовом, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України. В свою чергу, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд зустрічних позовних вимог у повному обсязі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 45, 48, 49, 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права", ст.ст. 11, 203, 215, 217, 256, 257, 258, 260, 261, 267, 418, 449, 509, 525, 526, 530, 610 - 612, 617, 615, 617, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ПІК" /65026, м. Одеса, вул. Грецька, 32, кв. 8, код ЄДРПОУ 22445010/ на користь приватної організації „Українська ліга авторських і суміжних прав" /02100, м. Київ, вул. Бажова, 15/20, код ЄДРПОУ 37396233, п/р 26002010052452 в АТ „Укрексімбанк" в м. Києві, МФО 322313/ суму основного боргу в розмірі 6 720 грн. 00 коп. /шість тисяч сімсот двадцять грн. 00 коп./, збитки від інфляції в сумі 449 грн. 83 коп. /чотириста сорок дев'ять грн. 83 коп./, три відсотки річних в сумі 481 грн. 98 коп. /чотириста вісімдесят одна грн. 98 коп./, судовий збір в сумі 619 грн. 12 коп. /шістсот дев'ятнадцять грн. 12 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 12.01.2015р.

Суддя С.П. Желєзна